о.д. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
“МІСІОНАР”, №11 (238), Листопад 2012р.

Під час того, як вірні у церкві урочисто співають «Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш», Божий ієрей схиляє голову і розпочинає величаву молитву до Господа, з допомогою якої прикликає Святого Духа – «Епіклезу» (епіклесис – лат. epiclesis, грец. ????????? – закликання). Суть епіклези полягає в молитві до Бога за сутнісне перетворення хліба й вина в Тіло і Кров Господні. При цьому варіанти тексту епіклези в різних обрядах дуже різняться. Епіклези поділяються на низхідні і висхідні.

В низхідних епіклезах молитва містить прошення про сходження Святого Духа на Дари та їх освячення. У висхідних епіклезах молитва звернена до Бога-Отця або Святої Тройці і містить прохання про прийняття Дарів у жертву, підкреслюючи жертвенний момент Євхаристії. Висхідну епіклезу називають також імпліцитною, оскільки відкритого заклику до дії Святого Духа на Дари в ній немає, він лише мається на увазі. Низхідна епіклеза характерна для візантійського і вірменського обряду, висхідна – для західних літургійних обрядів і окремих східних анафор.

Багато хто вважає, що освячення дарів відбувається на слова священика (зокрема в Західній традиції), який проголошує слова Христові у першій особі, немовби сам Ісус промовляв (Встановлення – Institutio; Спогад – Anamnesis/?????????) – спогад Таємної Вечері з проголошенням слів Ісуса Христа). Але це не зовсім правильне твердження, оскільки ніхто достеменно не знає, коли саме сходить Святий Дух і відбувається переміна дарів – переісточення (богословський термін, що використовується для уточнення сенсу перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Ісуса Христа в таїнстві Євхаристії): в часі Епіклези (Epiclesis/?????????), чи в часі Анамнези (Anamnesis/?????????). Тому на Сході не прийнято поділяти Анафору на частини, а все розуміється як одне ціле, в якому відбувається найбільше таїнство християнства – Таїнство ЄВХАРИСТІЇ.

На Сході свято вірять, що переісточення відбувається під час Анафори, тому не вільно будь-що опускати чи змінювати, а необхідно все зберігати до дрібниць. Про це чудово свідчить святий Атанасій Великий: «ти побачиш священиків, які приносять хліб і чашу з вином і ставлять їх на престолі, і доки ще не звершено молитов і приношення, то хліб і чаша залишаються звичайними. Але, коли виконуються великі і дивні молитви, тоді хліб стає Тілом, а вино Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа» (лист до Максима Філософа). З його слів добре можна бачити, що святий наголошує на тому, що «…доки ще не звершено молитов (Epiclesis/?????????) і приношення (Anamnesis/?????????)…», тобто все це сприймається єдино і нероздільно.

Отже, знову повертаємось до дуже старої молитви – епіклези: «Ще приносимо Тобі цю духовну і безкровну службу, і просимо, і молимо, і благаємо, зішли Духа Твого Святого на нас, і на ці дари, що перед нами». По цій молитві диякон залишає рипіду, і, щоб продовжити молитву, підходить ближче до престолу і разом із священиком творять три малі метанії перед святою трапезою. Тоді диякон, схиливши голову і вказуючи орарем на святий хліб, мовить тихо до ієрея: «Благослови, владико, святий хліб».

Священик, нахилившись, хрестовидно знаменує святий хліб на дискосі, кажучи: «і сотвори ото хліб цей чесним Тілом Христа Твого». Диякон немов запечатує словом «Амінь», що все є згідно, і священик чинить правильно. І знову звертається до ієрея, вказуючи орарем: «Благослови, владико, святу чашу». Священик хрестовидно знаменує чашу, мовивши: «а те, що в чаші цій, чесною Кров’ю Христа Твого». Диякон знову опечатує словом «Амінь». Далі диякон вказує орарем на Святе і говорить: «Благослови, владико, обидві», а священик, хрестовидно благословляючи разом дискос і чашу, промовляє: «перетворивши Духом Твоїм Святим». Диякон запечатує незмінною печаттю слів «Амінь, амінь, амінь», що є ознакою того, що змінити того, що тепер відбулось, уже неможливо.

Священик тричі хрестовидно благословляв святі дари не для того, щоб їх благословити, бо сам Бог їх благословляє і освячує, а для того, щоб показати, що ця безкровна жертва має всю свою силу і достоїнство від жертви хресної, що всі ласки наші походять від тієї жертви, на якій помер Христос. Хресна Жертва відбулась раз і на всі часи – «Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох» (Євр.9,28), а кожна літургія бере участь у тій жертві духовним чином, вона немов продовження цієї події. Але тепер Христос безкровним способом знову жертвується за нас. Сама молитва про це говорить : «ще приносимо Тобі цю духовну і безкровну службу». Відповідно, слуга Божий митрополит Андрей Шептицький писав: «немає святішого, величавішого та важливішого діяння над страшну жертву Служби Божої».

Священик молиться «просимо, і молимо, і благаємо…», бо літургія – це діло рук Божих, за Його волею розпочата, і з Його волі звершується в Його жертві – «Чиніть це на мій спомин» (Лк.22,19). Тому просить зіслати Святого Духа на дари і на тих, що звершують цю безкровну жертву, бо саме Його Духом вони були покликані до священства – «Не ви мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ви йшли і плід принесли» (Йо.15,16). Так-то кожний священик спокійно може сказати словами псалмоспівця: «На Тебе оперся я був від народження, від утроби моєї матері Ти охорона моя, в Тобі моя слава постійно!» (Пс.70,6).

Далі священик продовжує молитву: «щоб були причасниками на тверезість душі,» тобто, на прагнення до всякого доброго діла, до якого потягає Святий Дух; «на відпущення гріхів», оскільки святе Причастя змиває легкі гріхи, за які ми щиро жаліємо; «на спільність зі Святим Твоїм Духом, на повноту Царства Небесного», щоб кожен міг спокійно приступити до Господа і стати з ним одним цілим у святості та отримати Царство Небесне; «на сміливість перед Тобою», тобто, щоб свобідно визнавати Христа і приймати всі Його ласки; «не на суд і не в осудження», щоб Бог не судив нас по своїй справедливості, але був до нас милосердний в своєму суді, бо інакше будемо всі засуджені.

За переданням, яке походить від святого Прокла, молитва на призивання Святого Духа бере свій початок ще з апостольських часів, коли апостоли після Вознесіння Господнього перебували в єдності, в молитві і молінню, живучи в очікуванні зішестя Святого Духа згідно з обітницею Ісуса Христа – «Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. А ви позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою з висоти» (Лк.24,49). Тому ця молитва зберігається в усіх давніх літургічних писаннях святих Отців. Так, святий Кирило Єрусалимський у «Тайноводі» описує: «Також, освятившись духовними силами пісень, молимо чоловіколюбця Бога вниз послати Духа на предлежачі дари та сотворити хліб цей, Тілом Христовим, а вино це Кров’ю Христовою». Святий патріярх Герман говорить про це: «Святий Дух благословенням Отця і бажанням й волею Сина, невидимо присутній, дійство божественне творить, і рукою священика опечатує, звершуючи хрестовидно благословляє, перемінює і перетворює предлежащії дари в Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа». Святий Амвросій описує звершуване дійство так: «якщо б відкриті були небеса, то нічого святішого знайти неможливо було б, ніж те, що відбувається на престолі».

Далі священик продовжує молитву: «Ще приносимо Тобі оцю духовну службу за спочилих у вірі праотців, отців, патріярхів, пророків, апостолів, пророків, євангелистів, мучеників, ісповідників, посників і за всяку праведну душу, що у вірі спочила». Цією молитвою, священик вказує на те, що «Він є Бог не мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть» (Лк.20,38). Та й сама мета Христова була відкупити весь людський рід, тому літургія приноситься за всіх, вона поєднує в собі світ живих на землі, та світ живих у Бозі – покійних. Ієрей, освячуючи ці дари і приносячи їх Богу в безкровній жертві («духовній службі»), являє собою самого архиєрея Ісуса Христа. Так сам Ісус, через священика освячує святі дари і приносить їх Богові Отцеві в жертву. Христос, як вічний Спаситель, приносить Богу на вівтарі хліб і вино в переісточенні, по чину Мелхиседека.

Мелхиседек (євр. ???????? – ????? Малхицедек – цар справедливості, від «малки» – «мій цар», Цедек – «справедливість»), був царем Салима, але в той же сам час він був і священиком Господа. Це звичайна людина, але його священство не від Леві, і його походження невідоме. Між богословами і біблістами побутують три версії про Мелхиседека. 1) Природно, що будучи людиною, він мав батьків, тільки вони не згадані в Біблії, не записані в історії, тому що ця історія не відносилася до єврейського народу. 2) Це міг бути ангел, який прийняв на себе вид царя Салима. Подібне траплялося, і може траплятися в житті людей і ангелів, якщо це відповідає Божій волі. У такому випадку він дійсно був без батька і матері та без родоводу. 3) Це міг бути сам Господь, що з’явився Аврааму в такому вигляді. Тим більше, що він відіграв певну роль в історії Ізраїльського народу. Саме тому спочатку Давид, а потім і апостол Павло порівняли його з Ісусом, чиє священство також походить не від Леві: «Ти священик навіки за чином Мелхиседека» Пс.109,4), «Ти мій Син, Я сьогодні Тебе породив. Як і на іншому місці говорить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседека» Євр.5,1-9; «Бо цей Мелхиседек, цар Салима, священик Бога Всевишнього, … найперше бо він визначає цар правди, а потім цар Салиму, цебто цар миру. Він без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя, уподобився Божому Сину, пробуває священиком завжди» (Євр.7:1-3).

В цей великий час приношення починали бити у дзвони, щоб не тільки ті вірні, які у храмі, але й відсутні, почувши дзвони, могли віддати у своїх серцях пошану Богові, який видимо перебуває на престолі в церкві під видами хліба й вина. Дзвоніння у цей момент зветься БЛАГОВІСТОМ, або по-народному «на Достойно».

(далі буде)

ч.1 • ч.2 • ч.3 • ч.4 • ч.5 • ч.6 • ч.7 • ч.8 • ч.9