о.д. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
“МІСІОНАР”, №3 (231), Березень 2012р.

Крилосний хор священиків Львівської Митрополії УГКЦ "ГЛАС”

Мирною єктенією ми охопили прохання, що виникають у нас в духовному і повсякденному житті, поєднавшись разом із священиками і всім народом, як єдине серце, єдина душа, поєднані в любові і благодаті через Ісуса Христа. Сам Христос нас навчає: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18,20), а в іншому місці: «… істинно кажу вам, коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде їм дано моїм Отцем Небесним!» (Мт. 18,19). Ми просимо Бога через один спільний виголос «Господи, помилуй», а все, що просимо, дається нам на славу Божу.

Після завершення великої єктенії приходить час на антифони, в яких ми звеличуємо й ісповідуємо ім’я Боже. Антифони — це вірші, що є частково із Старого і Нового Завіту, вибрані для перемінного співу на крилосах. Сама назва «антифон» походить від грецького слова ?????????, що означає — перемінний спів. Вони були внесені в літургію першим Антіохійським єпископом святим Ігнатієм Богоносцем (+ 107). За древніми переказами, цей святий був серед дітей, яких Ісус благословляв: «Пустіть дітей, нехай ідуть до Мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже» (Лк. 18,16). У старозавітному храмі співали левіти, які були поділені на два хори. Святий Ігнатій вперше ввів антифонні співи у християнство під дією Божого об’явлення, в якому йому з’явились ангели, які співали поперемінно, прославляючи і звеличуючи Бога. За добрим прикладом святого Ігнатія пішов і святий Василій Великий, що впровадив такий спів у Кесарії Кападокійській, як і святий Іван Золотоустий поспішив це зробити в Царгороді. Святий Амбросій Медіоланський, подивившись на своїх братів на Сході, впровадив антифонний спів у Західній Церкві. З того часу почало використовуватись в літургії антифонне співання.

Антифони є різні. Вони поділяються на три види: повсякденні, святкові і недільні. Антифони, які ми співаємо сьогодні, ввійшли у вжиток щойно в X ст. Співали їх по дорозі до храму, а літургія починалася теперішнім Малим Входом. Колись співали цілі псалми, а тепер лиш вибрані рядочки. Вони складені так, що новозавітні рядки закінчуються послідовно піснями «Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас», «Молитвами святих Твоїх…», «Спаси нас, Сину Божий…», в яких призиваємо Божу Матір, щоб була нашою заступницею, просимо також заступництва святих перед Христом і про ласку самого Спасителя.

Насправді, антифони — це поєднання двох Завітів. Вірші із Старого перемежовуються з віршами з Нового Заповіту. А все задля того, щоб поєднати через віки приготування приходу Божого Сина, що гуртує усіх в одну Церкву. Спочатку співається рядок із Старого Завіту, а тоді — з Нового, немов вказуючи, що те, що пророки голосили в Старому Завіті, вже звершилося в Новому.

Антифонів є три, в честь Пресвятої Тройці, як цього навчає Симеон Солунський: «співаки співають антифони, являючи лик пророків, і розділяють їх на три частини, в честь Пресвятої Тройці». Перший антифон — прослава Бога, заклик, щоб усі народи славили Його. Другий антифон — віддати Богові належні честь і поклін. Третій антифон — акт поклоніння Богові, бо Він входить (Євангеліє є символом Христа Бога). Загальний мотив антифонів — прослава Бога і віддання Йому честі. Символізують вони приготування Ісуса до жертви.

Перший Антифон

Повсякденний: «Добре воно прославляти Господа, і співати імені Твоєму, Всевишній. Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас. Звіщати вранці милість Твою, і ночами Твою вірність. Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас. Бо правий Господь Бог наш, і немає неправди в Нім» — цей антифон взятий із псалма 91(92).

Воскресний або недільний: «Воскликніте Господеві, вся земле! Співайте ж імені Його, віддайте славу хвалі Його. Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас. Скажіте Богові: — Як страшні діла Твої! Задля великої сили Твоєї леститимуть Тобі вороги Твої. Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас. Вся земля нехай поклониться Тобі, і співає Тобі, нехай же співає імені Твоєму, Всевишній. Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас» — своє народження цей антифон завдячує псалму 65.

В окремі свята антифони складаються з інших псалмів і до кожного стиха приєднуються приспіви, що відповідають цим святам.

Під час першого антифону диякон стоїть перед іконою Ісуса Христа, тримаючи орар, що безмовно звертає увагу присутніх у храмі до ікони, немов потверджуючи слова антифону.

По завершенні першого антифону розпочинається мала єктенія, яку виголошує диякон перед іконостасом. Мала єктенія має тільки три прохання з великої єктенії і виголос священика: «Ще і ще в мирі Господеві помолімся», «Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю», «Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо», що люди потверджують своїм погодженням: «Господи, помилуй», а також «Тобі, Господи». Коли люди співають антифон, то священик творить тихо молитву, яку уклав святий Василій Великий: «Господи, Боже наш, спаси людей Твоїх і благослови спадкоємство твоє, повноту Церкви твоєї охорони, освяти тих, що люблять красу дому Твого. Ти їх прослав божественною силою твоєю і не залишай нас, що надіємось на Тебе…» — цією короткою молитвою священик звертається до Бога із проханням про заступництво над Церквою, яка є творінням Божим. І як завершення цього прохання, ієрей говорить виголос: «Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні». Цей виголос творить підсумок тихої молитви, з яким люди погоджуються виголосом «Амінь».

Малі єктенії між антифонами мають мету поновлювати увагу людей, які моляться і можуть втомитися одноманітністю антифонного співу. На це вказували і святі Отці, зокрема святий Іван Золотоустий: «єктенії між антифонами потрібні для пробудження душі, ніби засинаючої при тривалому повчанні».

Коли закінчився антифон і виголошення дияконом першої малої єктенії, священик, як і першого разу, чинить виголос після тихої молитви. В тихій молитві він немов пригадує Божі слова (Мт. 18,19-20), згідно з якими Бог вислуховуватиме народ і дбатиме про нього у майбутньому.

Приходить час другого антифону.

Повсякденний: «Господь царює, у велич він зодягнувся; одягнувся Господь у силу й опоясався. Молитвами святих Твоїх, Спасе, спаси нас. Бо Він утвердив Вселенну — і вона не захитається. Молитвами святих Твоїх… Твої свідоцтва вельми вірні; домові Твоєму, Господи, належить святість на довгі літа. Молитвами святих Твоїх…»

Воскресний або недільний: «Боже, змилуйся над нами і благослови нас; світлом лиця Твого осяй нас і помилуй нас. Спаси нас, Сину Божий, що воскрес із мертвих, співаємо тобі: Алилуя. Щоб ми пізнали на землі путь Твою і між усіма народами — спасіння Твоє. Спаси нас, Сину Божий… Нехай прославляють Тебе народи, Боже, нехай прославляють тебе всі люди. Спаси нас, Сину Божий…»

Після завершення другого антифону співаємо пісню «Єдинородний Сину». Ця пісня була впроваджена імператором Юстином, який побудував катедральний собор Софії — Божої Премудрості в Константинополі. А сталося це після відкинення єресі Несторія, який називав Богородицю Христородицею, з чого випливало, немов би Богородиця народила не Богочоловіка, а просто людину. Саме тому в недільному антифоні і співаємо: «Спаси нас, Сину Божий, що воскрес із мертвих, співаємо тобі: Алилуя». Пісня «Єдинородний Сину» підбиває підсумок життя Ісуса Христа, який прийняв на себе людську природу від святої Богородиці — Діви Марії, став людиною, не перестаючи бути при цьому Богом, що благоволив перетерпіти страждання і хресну смерть і цим знищив смерть нашу, як і те, що Він перебуває нероздільно з Отцем і Святим Духом у Пресвятій Тройці.

Коли люди закінчили співати «Єдинородний Сину», диякон виголошує малу єктенію, а священик після тихої молитви робить виголос: «Бо Ти благий і чоловіколюбець Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні». А церква потверджує — «Амінь». В тихій молитві, священик дякує за молитви, за обіцянку, дану Богом, вислуховувати нас у молитвах, і за те, що Бог провадить нас до істини. Потім диякон входить у святилище на малий вхід.

Люди ж починають третій антифон:

«Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому.

Якщо неділя: Спаси нас, Сину Божий, що воскрес із мертвих, співаємо Тобі: Алилуя.

Повсякденний: Спаси нас, Сину Божий, у святих дивний Ти, співаємо Тобі: Алилуя. Ідім перед лицем його з ісповіданням, і псалмами воскликнім Йому. Спаси нас, Сину Божий… Бо Бог великий Господь, і Цар великий по всій землі. Спаси нас, Сину Божий…»

На початку цього антифону ієрей разом із дияконом творить три малі поклони, дає святу Євангелію дияконові, а він на Євангеліє ставить орар, і обходять престол, починаючи справа. Перед ними йдуть свічконосці.

Малий вхід

Обійшовши престол, виходять дияконськими дверима і стають перед святими воротами іконостасу. Цей обряд називається Малий вхід і походить із сивої давнини християнства. Коли приходив час на читання Євангелії, то диякон ішов до місця зберігання книги і виносив її до храму. Так і виник Малий вхід. У духовному розумінні ця хода має свою символіку: проповідування Ісуса Христа після Хрещення, про що Спаситель сам говорить: «Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо Я на те й прийшов» (Мр. 1, 38). Починається похід із святилища, бо Ісус теж прийшов від Отця Небесного. Свічконосці, що випереджають святе Євангеліє, символізують Івана Хрестителя, про якого Писання говорить: «…приготую світильник для помазаника мого…» (Пс. 131,17). Саме ж Євангеліє — це уособлення Ісуса Христа у Слові Божому, що показує дорогу спасіння згідно з волею Отця Небесного. Коли процесія зупинилась коло святих воріт, диякон тихо мовить до священика: «Господеві помолімся», а ієрей проказує молитву, що вказує на велику гідність Божу, якому служать ангели і архангели, що тепер тут присутні співслужать для славослов’я і прослави Бога. Коли пресвітер скінчив молитву, диякон звертається вдруге до нього «Благослови, владико, святий вхід», а священик благословляє словами: «Благословенний вхід святих Твоїх завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Після цього диякон підносить Євангеліє для цілування ієрею і, ставши перед святими воротами, голосно мовить: «Премудрість, прості». Цими словами і діями диякон вказує на те, що Євангеліє — це істинна і правдива премудрість, що принесена з неба Сином Божим, що Його і знаменує. Входження з Євангелією через святі ворота символізує Богоявління, Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордані. Люди в цей час співають стихи із псалма 94,6 — «Прийдіте, поклонімся і припадім до Христа. Спаси нас, Сину Божий…» і далі приспів, як під час третього антифону. Це свідчить про те, що вони розуміють, що відбувається, тому належно прославляють Христа, вказуючи на своє спасіння у Христі Ісусі. Диякон тим часом ставить Євангеліє на святий престол.

ч.1 • ч.2

ч.4