о. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
(продовження)

Коли вірні відповіли священикові: «Амінь», – він робить наступний виголос: «В мирі вийдім».

Цим священик повідомляє вірних, що Літургія підійшла до свого логічного завершення. Люди, які вийдуть з Божественної Літургії, що є прообразом Царства Божого, мають тепер нести Христа у світ, проповідуючи Його словом і життям:

«Ісус же приступив і промовив до них: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,18 – 20).

Ці слова Євангелія від Матея дуже важливі, а зокрема «Ісус же приступив», бо вказують на тих християн, які й справді допустили Христа до свого серця в Святій Тайні Євхаристії. Це пряме звернення до них:

« Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи». Проте людина є слабка після гріхопадіння, і єдиною надією на виконання цієї місії є запевнення Христа: «Я з вами по всі дні аж до кінця віку». Тому вірні відповідають на виголос:

«В імені Господнім». Так просять в ієрея благослення Господнім іменем. В Літургії ап. Якова виголос дещо інший: «В ім’я Господнє, Господи благослови».

Священик, бажаючи виконати прохання Церкви, виходить на амвон (від давньогр. ????? – підвищення; має вигляд підвищення зі сходинками, призначений для читання Святого Писання, виголошення проповідей; вперше згадується після Лаодикійського собору 364 року), де диякон виголошує: «Господеві помолімося», – а вірні одноголосно відповідають, звертаючись до Бога:

«Господи помилуй». В часи первісної Церкви єпископ або священик на амвоні здіймали руки над вірними і проказували молитву, а вірні нахиляли свої голови. Тому священнослужителі й виходили зі святилища – щоб бути ближче до людей. Сьогодні вірні не схиляють голови, бо молитву цю пересунули перед Причастям:

«Голови ваші перед Господом схиліть». Але на спомин про це диякон стає перед іконою Спасителя і, піднісши орар, приклоняє голову аж до завершення заамвонної молитви.

Священик в цей момент проказує заамвонну молитву, яку уклав святий Василій Великий, просячи у Бога благословення для люду.

«Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють, і освячуєш тих, що на Тебе надіються». Ці слова молитви лише вказують на закономірність, що Бога може благословити той, хто заповіді Його виконує – «Ти бо, о Господи, благословиш праведника і ласкою його оточуєш, немов щитом» (Пс. 5,13).

Далі сам єпископ благословляє людей: «СПАСИ ЛЮДЕЙ ТВОЇХ І БЛАГОСЛОВИ СПАДКОЄМСТВО ТВОЄ». Як цар Давид (Пс. 28,9) звертався до Бога і просив за весь довірений йому народ Ізраїля, так і єпископ благословляє і просить за довірений йому народ.

Священик продовжує заамвонну молитву: «повноту церкви Твоєї охорони, освяти тих, що люблять красу дому Твого: Ти їх прослав божественною силою Твоєю і не залиши нас, що надіємось на Тебе».

Цими словами ієрей просить за всіх вірних, що приходять до храму і становлять «повноту Церкви». Щоб Господь оберігав їх, і особливо освятив і привів до святості тих, що дбають про сам храм як споруду, а також тих, що допомагають в усьому щоб відбулась Літургія:

печуть просфори, провадять хоровий спів тощо, – і всіх, що мають велику надію на Бога. «Мир світові Твоєму даруй, Церквам Твоїм, ієреям, Богом береженому народові нашому, правлінню і всім людям Твоїм». Слова молитви пригадують, що мир – це дар від Господа («Господь благословить народ свій миром», Пс. 29,11), який потрібно випросити або заслужити чеснотливим життям.

Мир просимо для цілого світу і для Церкви: щоб не було непорозумінь у державі й усередині Церкви, як і між самими служителями: священиками, єпископами, – щоб не сталося занепаду духовного життя. Далі наголошується, що важливе місце у збережені миру несуть всі вірні – народ, а особливо його правителі.

Завершує заамвонну молитву підсумок, що всяке добре давання благодаті має своє першоджерело – це Бог, що перебуває на висоті, тобто недосяжний для повного пізнання:

«Бо всяке добре давання і всякий звершений дар з висоти є, що сходить від Тебе, Отця світла, і Тобі славу, і подяку, і поклін засилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки вічні».

Кульмінацією цієї молитви є усвідомлення всього, що призводить до прослави Святої Тройці і поклоніння Їй.

Церква цей виголос заамвонної молитви теж свідомо приймає і запечатує виголосом «Амінь» – нехай так буде. Але на цьому вірні не зупиняються, а навпаки починають прославляти Святу Тройцю словами псалма 113,2:

«Нехай ім’я Господнє буде благословенне віднині і довіку», – що Церква співає потрійно, прославляючи одного Бога в трьох Особах.

Далі, за давнім звичаєм, де він ще зберігся, роздають антидор. Антидор – це залишок просфори, з якої вирізали агнця, а називається так тому, що його дають людям, які не приступали до Євхаристії, тобто замість Причастя.

Антидор походить від грецьких слів: ???? – замість, ????? – дар. Антидор – це також залишок згадки про вечері любові – агапи (?????), що в первісній Церкві були встановлені самими апостолами Христовими як вияв сердечної любові й християнської єдності, щоб убогі, вдови, сироти могли насититись.

Агапа відбувалась у храмах в перші три століття в неділю й свята, після Літургії. Проте почались зловживання цими вечерями любові, тому собори Отців заборонили проводити агапи (Лаодикійський собор, Правило 28;

Карфагенський собор, Правило 42). Тоді Церква дала розпорядження роздавати залишки хліба з просфор, що приносились Богу в жертву, оскільки люди почали остигати в своїй ревності й не всі приступали до Святого Причастя, але бажали бути на Літургії.

Щоб вони не йшли додому без нічого, але щоб мали щось із про літургічної жертви і вислуханої літургії, Церква і встановила роздавання антидору. Про це так пише архієпископ Солунський Микола Кавасила:

«Потім і принесений хліб, із якого він вилучив хліб священний, поділивши на багато частин, роздає вірним як хліб, який став святим від того, що був принесений і пожертвуваний Богові.

А вірні приймають його благоговійно і цілують правицю [священика] як руку, що недавно торкалася всесвятого Тіла Спасителя і яка сама отримала звідти освячення і може передати його тим, які до неї торкаються» («Пояснення Літургії», глава 53). Поки роздають антидор, Церква співає псалом 33.

(далі буде)

ч.1 • ч.2 • ч.3 • ч.4 • ч.5 • ч.6 • ч.7 • ч.8 • ч.9 • ч.10 • ч.11 • ч.12 • ч.13 • ч.14 • ч.15 • ч.16 • ч.17

Джерело: misionar.info