о. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
(продовження)
Після завершення виголосів диякона сам священик виголошує: «І сподоби нас, Владико, зі сміливістю, неосудно сміти призивати Тебе, небесного Бога Отця, і мовити». Цими словами ієрей звертається до Бога з проханням, щоб вірні могли достойно Його просити і прославляти тією молитвою, якої Він сам навчив людей. Молитва «Отче наш» досить важлива у житті християнина, найперше тому, що це молитва Сина до Отця – цим Христос показує, що ми справді діти Божі за благодаттю, що Бог нас усиновлює через Свого Єдинородного Сина Ісуса. Гадаю, буде доречно детальніше розглянути цю молитву, бо слова цієї молитви, які Ісус дає нам, Йому дав Отець «Нині збагнули вони, що все, Тобою дане мені, – від Тебе» (Ів. 17, 7).
«Отче Наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого».
Перший рядок «Отче наш, що єси на небесах» вказує на те, як Бог нас полюбив – «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто увірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3, 16), також і на Його святість, бо Він перебуває на небі, звідкіля приходить світло, тепло і життя – це символ. Відповідно до старих християнських традицій небом називається увесь світ і весь всесвіт крім нашої планети Землі – це весь Всесвіт, де перебуває Бог, що і стверджує катехизм: Бог є Дух Всюдисущий.
«…нехай святиться ім’я Твоє» – це конкретна мета для людини, де чітко вказане її покликання – «любити Бога, служити Йому і через це спасти свою душу», прославляючи Його своїм життям, ми самі освячуємося через це ім’я. Бог об’являє Своє ім’я, але об’являє його, виконуючи Своє спасенне діло. А для нас і в нас це діло здійснюється тільки тоді, якщо ім’я Його святиться нами і в нас (ККЦ 2808).
«…нехай прийде царство Твоє». Святе Письмо говорить про це так: «Царство Боже – це праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14,17). Ми взиваємо до Бога з цим проханням, щоб Він панував у наших серцях, приносячи в них мир і радість. Також Церква навчає, що Бог є Творцем Всесвіту та його Царем, як світу матеріального, так і надприродного, про що говорить молитва «Вірую».
«…нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Щоб ми могли це зрозуміти, треба найперше відмовитися від упереджених думок, похітливих бажань. Це очищує серця, що дає можливість пізнати, чого очікує від нас Бог. Бог – найбільше Добро, – схиляє наші думки до добра, і промовляє до нас у серці. Правдива воля Божа – це святість наша.
На небі служать Богові ангели, так щоб і ми навчились служити Йому на землі. Ангели ніколи не ображають на небі Бога, так і нам потрібно жити, уникаючи гріха на землі. Як вони творять волю Його, так і ми маємо творити її, а тому молимось, щоб бути нам добрими.
«Хліб наш насущний дай нам сьогодні…». Цими словами ми просимо у Бога хліба, необхідного для нашого існування, тому ми вживаємо слова «насущний» і «сьогодні», бо просимо кожного дня про те, що необхідне нам для життя.
До цих слів Святі Отці додають слова Соломона з Книги Приповідок (30, 8-9): «Неправду та брехливе слово віддали від мене; не давай мені ані злиднів, ані багатства, подай мені лиш достатнього хліба, щоб я, наситившись, Тебе не зрікся, та не сказав: “Хто Господь?” – або, збіднівши, не став красти та не безчестив імені Бога мого». Тому просимо хліба щоденного, що є тимчасовим, кожного дня для підтримання життя, подібно як манна в пустелі.
Ще й про інший хліб Святі Отці говорять – хліб духовний, що символізує доброго проповідника, духівника, старця, який наситить і наповнить душу доброю і святою наукою, як написано в Євангелії: «Людина житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт 4, 4).
Згідно з вченням Отців Церкви третій хліб – Хліб Небесний, який дав нам Христос – це Його Пресвяті Тіло і Кров: «Беріть, їжте: це Моє Тіло» (Мт 26, 26). Сам Ісус говорить: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете Тіла Чоловічого Сина й не питимете Його Крові, не матимете життя в собі.
Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня. Бо Тіло моє – їжа правдива, і Кров моя – правдивий напій. Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я в ньому» (Мт 6, 33). Цей Хліб по можливості має бути щоденним, оскільки кожного дня ми маємо відчувати потребу в Господі.
«…і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». У цих словах Церква через вчення Апостолів вбачає наші гріхи. Ми повинні самі прощати тим, які нас скривдили чи завдали нам певне лихо чи дискомфорт. Тому, в цьому проханні під «провинами» ми розуміємо гріхи, а під словом «винуватцям» (боржникам) розуміємо осіб, що чимось завинили перед нами.
Це тому, що Господь дав нам цим можливість зупинити помсту і поширення злоби, але навпаки стягувати на себе ласку Його і прихильність. Христос сам навчав нас цього через притчу: «Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?» (Мт.18, 33-35).
«…і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Спокуси оточують людину всюди, і в кожного вони свої, тому просимо у Бога ласки вистояти в них: бо «Господь знає, як визволяти побожних від спокуси» (2 Пет. 2, 9). Проте, певні люди думають, що Бог спокушає. На це відповідь подає Новий Завіт: «Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які Його люблять. Ніхто спокушуваний нехай не каже:
Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам Він не спокушає нікого; кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить. А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, – породжує смерть» (Як. 1, 12-15). Як ще по іншому Святе Писання навчає про спокусу: «Вас не спостигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: Він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести» (1Кор. 10, 13), тому і молимось. Сам Христос навчає через апостола Марка: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, бадьорий бо дух, але немічне тіло!» (Мр. 14, 38).
Коли триває молитва «Отче наш», ієрей піднімає руки до неба, що символізує дуже ревну і благальну молитву за всю Церкву, яку Бог йому поручив. Священик завершує Господню молитву виголосом: «Бо твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків». Виголос священика немов робить підсумок і запечатує Господню молитву, цілковито погоджуючись з всім проказаним у молитві. Нащо вірні в храмі відповідають хором: «Амінь».
Далі буде…
ч.1 • ч.2 • ч.3 • ч.4 • ч.5 • ч.6 • ч.7 • ч.8 • ч.9 • ч.10 • ч.11 • ч.12
Джерело: misionar.info
Схожі публікації
-
21.06.2024 -
-
Анонси
Категорії публікацій
- Анонси (1)
- Капеланство (79)
- Лицарі Колумба (5)
- Милосердний самарянин (72)
- Молодь Чарнецького (37)
- Новини (506)
- Офіційно (265)
- Прохання про молитву (60)
- Розклад богослужень (1)
- Статті (403)
- Антивірус (44)
- Для дітей (9)
- Життя у Христі (25)
- Інтерв'ю (34)
- Історія УГКЦ (7)
- Оповідання (20)
- Проповіді і духовні науки (84)
- Релігієзнавство (39)
- Роздуми (51)
- Церковні свята (61)
Залишити відповідь