Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа.

“У цей день, в неділю після П’ятдесятниці, — читаємо в синаксарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце грішних ангелів, і Христові Богові привів: одних через муки і кров, инших через постійність у чеснотливому житті”.

Диякон Костянтин (VI ст. ) з Царгорода у своїй проповіді в першу неділю після Зіслання Святого Духа каже: “Грецька Церква визначним і дуже світлим празником поминає ці славні всесвітні безсмертні квіточки, що їх видала ціла земля, постійно наводнювана ріками Святого Духа”. Тож погляньмо на історію цього празника, на спонуки почитати святих та наш обов’язок їх наслідувати.

Почитання святих зароджується зі смертю перших мучеників християнської ери. Культ мучеників у пізні віки охоплює ще культ апостолів, єрархів і аскетів, тобто монахів і монахинь. Цісар Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді церкву в честь дванадцяти апостолів.

До культу новозавітних святих долучається також культ старозавітніх святих. Святий Кирило Єрусалимський († 386) у своїй П’ятій містагогічній катехизі говорить, що в часі святої Літургії після освячення “ми згадуємо тих, що уснули перед нами, найперше, патріярхів, пророків, апостолів, мучеників, щоб за їхніми молитвами і заступництвом Бог прийняв наші молитви, а відтак святих отців і святителів, що уснули перед нами… “. Наша Церква святкує старозавітніх святих в неділі Праотців і Отців перед Христовим Різдвом. Деякі з них мають свої окремі дні в році.

Наш церковний календар має на кожний день в році одного або й кілька святих. Та є дуже багато святих у небі, чиїх імен нема в церковному календарі, про них ніхто не знає, а їхні імена записані тільки в небесних книгах. Тож бажанням святої Церкви було, щоб усім святим, що в небі, знаним і незнаним, віддати належний культ. І так постає перший празник на честь святих, але ще не всіх, а тільки всіх мучеників. У грецькій Церкві празник Усіх мучеників був уже за часів святого Йоана Золотоустого 407). Від нього навіть маємо похвальну бесіду на їхню честь в першу неділю після П’ятдесятниці. “Ще не минуло сім днів, — каже він, — як ми відбули священне торжество П’ятдесятниці, і знову нас прийняв хор мучеників, вірне ополчення і військо, що нічим не уступає ополченню ангелів, що його бачив Яків, але співревнуюче й рівне йому”.

Найдавніший сирійський календар з 411 року подає п’ятницю після празника Пасхи як поминальний день Усіх мучеників. Календар халдейців-католиків і сирійців-несторіян у той сам день поминає Всіх ісповідників. У IV ст. в Едесі, сьогоднішня Туреччина, 13 травня святкували день Усіх мучеників. Цього дня на честь мучеників святий Єфрем Сирин († 373) склав окремий гимн. Із сказаного випливає, що свято Всіх мучеників первісно не святкували скрізь того самого дня та що в одних Церквах воно було рухомим, а в инших нерухомим святом. У якому столітті свято Всіх мучеників перейшло в празник Всіх святих і перша неділя після П’ятдесятниці стала його днем, годі щось певного сказати. Відомо, що за цісаря Льва Мудрого (886-911) цей празник вже святкували на Сході, бо саме він збудував величний храм на честь Усіх святих. Князь Максиміліян каже, що на Сході празник Усіх святих святкували раніше, ніж на Заході (Виклади про східні Літургії).

Західна Церква святкує празник Усіх святих 1 листопада. І тут, як і на Сході, спочатку було в практиці свято Всіх мучеників, що його Церкви різних країн святкували у різний час. Святий Максим з Турину (V ст. ) має проповідь на честь Усіх мучеників у першу неділю після П’ятдесятниці. У 609 або 610 році папа Боніфатій IV одержав від цісаря Фоки римський Пантеон і присвятив його Пречистій Діві Марії і мученикам. Посвячення Пантеону відбулося 13 травня. Річницю цього дня відтак щорічно святкують з великим торжеством. Деякі бачать у тому початок свята Всіх святих.

Папа Григорій III (731-741) у базиліці святого Петра посвятив каплицю на честь Усіх святих. Дату посвяти цієї каплиці не знали, але від того часу в деяких країнах починають святкувати день Усіх святих 1 листопада. У IX або X ст. 1 листопада стає на Заході загальновизнаним празником Усіх святих. Папа Григорій VII (1073-1085) остаточно переносить святкування дня Всіх святих з 13 травня на 1 листопада.

Маємо багато спонук, чому ми повинні почитати і просити помочі у святих. Тут згадаємо деякі з них. Прославляючи святих, ми прославляємо Господа Бога, бо вшанування святих приводить до прославлення Бога. Святі не стали такими власною силою, але вони і їхня святість є справою Божої благодаті. Усе, чим вони є, Богові завдячують. “Почитання святих, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — не тільки ніяким способом не противиться культові, що належить Богові, але спричиняється до прославлення Бога. Почитаємо святих як Божих слуг, як наших небесних опікунів, які нас оберігають і від Бога випрошують нам прощення гріхів і небесну благодать” (Про почитання святих).

Святі — це найближчі Божі приятелі, тож почесть, яку вони віддають, Богові мила, бо вони любили Бога понад усе. Другий Ватиканський Собор, заохочуючи нас до почитання святих, каже: “Тому в найвищій мірі годиться, щоб ми любили тих приятелів та співнаслідників Ісуса Христа, а наших визначних братів і добродіїв та складали за них належну подяку Богові, і молитовно їх призивали та прибігали до їх молитов, заступництва й помочі… ” (Догматична Конституція про Церкву, § 50).

Усі святі нам дуже близькі, бо вони, як і ми, були колись громадянами нашої землі і вийшли з нашої крови й кости. Вони члени тієї самої Церкви, що й ми, але Церкви вже прославленої. Наше добро і спасення їм не байдуже. Тому нема сумніву, що вони радо вислуховують наші просьби і радо заносять наші молитви до Божого престолу.

Диякон Костянтин у вищезгаданій проповіді — цю проповідь схвалив Сьомий Вселенський Собор (787) — славить опіку й заступництво святих: “Ви бо поставлені над цілим людським родом як опікуни душ, зцілителі тіл, колона віри, досконалість священства, відпущення гріхів, основа й підпора церков, лік на недуги, відпочинок для подорожніх, керма для плаваючих, поміч для бідних, охорона для воюючих, підойма для падаючих, покріплення для терплячих, провідники для заблудших, опіка для праведних, потіха для сумуючих, для всіх могутня поміч і захорона сильної надії”.

Ми зобов’язані не тільки почитати святих і до них звертатися, але й їхнє життя і святість наслідувати. До святости покликані всі християни силою святого таїнства хрещення. Кожна людина, усякого стану і серед усяких обставин може бути святою й зобов’язана прагнути святости. До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: “Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов’язок святости: “Це ж саме воля Божа — святість ваша” (1 Сол. 4, 3).

Що таке святість? Святість — це життя за Божими і церковними заповідями, це щоденне сповнювання Божої волі, це постійна вірність обов’язкам свого стану, або коротко: святість це святе Євангеліє в практиці. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький гарно сказав про значення святого Євангелія для нашого життя і святости. “На мою думку, — каже він, — причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі… Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб ревнувати з небесними ангелами. Євангеліє це хресна дорога на гору Голготу. Християнське життя це життя, в котрому людина двигає хрест, терпить і йде слідом за Ісусом Христом… Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости” (Про виховання).

Так, отже, святі в небі — це Божі любимці і приятелі, а наші опікуни, заступники й добродії, наші провідники та зразки на дорозі до чеснот і святости.