Ольга ЄЖИЖАНСЬКА
Expres.ua
19.06.2012

Вони називають себе християнами, але моляться до iкони, на якiй зображене якесь вогняне чудовисько, що пожирає людину. У християн таких iкон немає.

Одяг у членiв цiєї секти дуже схожий на одяг священикiв та монахинь Греко-Католицької Церкви, але вони — не греко-католики. Греко-Католицька Церква навiть оприлюднила спецiальний документ з цього приводу.

У Центральнiй Українi вони називають себе православними, але i це –  неправда.

Деякi їхнi осередки вiдправляють свої загадковi служби у закинутих християнських церквах, але вони — не Церква. Бо не знайдете згадки про них у жодному офiцiйному реєстрi церков чи релiгiйних органiзацiй.

Але вони є. Вони дiють. I моторошнi чутки про те, як вони це роблять, заполонили мiста i села.

То якому Богу вони моляться? Яка їхня мета? Що це за люди?

Це — секта Догнала, яку вже нарекли “Чорним братством” — на противагу “Бiлому братству”, що на зорi української незалежностi швидко стало розростатися за допомогою гiпнозу та наркотикiв.

У “Бiлого братства”, яким керувала Марiя Цвiгун (так звана Марiя Девi Христос) i в “Чорного братства”, яким керує Догнал, є ще одна спiльна риса — високi покровителiв, незрозумiлi джерела величезних коштiв та сильнодiйнi гiпнотичнi технiки,  якi використовуються у заманюваннi нових членiв у секту.

…Днями до мене зайшла жiнка. Страшенно втомлена. У вiдчаї вiд безсилля панi Ганна розповiла менi свою iсторiю. Троє (!!!) її дiтей — у сектi Догнала. Це сiм’я вiдомого на всю країну митця.

“Я прорвалася у їхнiй сектантський дiм якраз в той момент, коли вони робила так звану посвяту моєї дитини. Я вiд жаху кричала: “Що ви робите з моєю дитиною?!” Але менi силою затулили рота й заламали руки…

Ось перегляньте вiдео. Потiм менi забороняли наодинцi залишатися з донькою, взагалi не давали з нею бачитись. Завжди обманювали, що її в тому “монастирi” зараз немає, то вона кудись поїхала, то кудись пiшла. Зараз я з рiдною дитиною не знаходжу спiльної мови. Вона вперто твердить, що я належу до сатанинської церкви i менi треба прийняти її вiру, щоби спастися. А я ж вiрна Греко-Католицької Церкви”.

“Донька стала страшенно агресивною, вона живе там, у сектантському будинку. Двоє iнших моїх дiтей, якi вже теж є членами секти, але ще живуть зi мною, постiйно вдома влаштовують iстерики. Я благала зверхникiв “догналiвцiв” залишити моїх дiтей у спокої. А мене вiдправляють молитися, кажуть, що в менi говорить сатана. Але хай знають, я не здамся, вони мене не зламають. Я буду боротися за дiтей до останнього подиху”.

Жiнка ридала, i я не знала, як її заспокоїти, не знала, бо вже чула схожi iсторiї дещо ранiше. Зокрема, про бiду, яка прийшла в родину молодого дипломованого стоматолога Галини Романчукевич з мiстечка Перегiнське, що на Iвано-Франкiвщинi. Родичi взяли штурмом той сектантський будинок, бо саме там  жила закритою вiд свiту їхня донька.

Був i лемент, i погрози, i прокляття. Нерви не кожного можуть це витримати. Та сектантську полонянку було визволено. Удома жертва пробула рiвно добу. Вона поборола батькiв зброєю своїх наставникiв — страхом! Галина вiдмовилась їсти. Другого дня рiднi самi вiдвезли доньку в мiсце, яке ненавидiли всiм єством.

Я чула також iсторiю вчорашньої сумлiнної студентки Українського католицького унiверситету Наталi Зеневич, яка сьогоднi опинилась у сектi Догнала.

I ось тодi я вирiшила, що мушу будь-що потрапити в той сектантський будинок, який вони вiроломно назвали “монастирем”.

А чому б їм не жити во iм’я Господа?

…Я зайшла сюди як родичка однiєї з дiвчат, тiтка, що приїхала з-за кордону.

Їх тут багато. Молодi дiвчатка в чорних сутанах пурхали коридорами. Готувались до вечiрнiх спiвiв. “Ми вас запрошуємо на реколекцiї”, — каже одна з них, на ймення сестра Володимира. “I родину берiть зi собою, —  додає iнша. — Заходьте в каплицю”.

Я стояла в порозi перед вiдчиненими дверима i навпроти того, що зветься престолом. З одного боку на стiнi образ Божої Матерi, а з iншого — пекельний вогонь, за яким простежуються блискавки бога вогню Перуна. Голова якоїсь незрозумiлої iстоти. Бр-бр. Стало лячно. Немов мурашки пробiгли по спинi. Водночас звучав тоненький дiвочий спiв, який благав Iсуса берегти їхнього “патрiарха Догнала”.

“А хто висвятив Iллю на патрiарха? Який синод?” — питаю монахинь. “Наш синод, — чи не хором стверджують менi дiвчата. — I нiчийого визнання нам не треба. Ми правдивi. Всi iншi вiд сатани”. А далi злива бруду на православних, греко-католикiв, на всiх, кого, як я зрозумiла, так ненавидять цi сектанти.

У канонах дiвчата плутаються. Та так сильно, що кажуть, що їх патрiарха висвятив… Папа Римський. А потiм збиваються й твердять, що папа осквернений…

“А ви поговорiть ось з цiєю людиною. Вам усе пояснять”, — врештi говорять цi жiнки.

Ця людина — чоловiк, який називає себе “єпископом Василем”, за його твердженням, вiн тут сьогоднi головний.

“А що це за вiра у вас? Що за церква?” — засипаємо питаннями спантеличеного отця, пишнiсть форм якого свiдчить, що чоловiк не постить.  Вiн розпрямляє плечi i коротко нам сповiщає, що Церква їх вселенська i невдовзi буде по всьому свiту. I в Польщi, i в Нiмеччинi. Але назви не каже. Його одiж практично схожа на одiж греко-католицьких священикiв.

Менi дуже хотiлося почути Догнала, але його не було. Кажуть, вiн рiдко виходить на люди. I його супроводжує кремезна охорона.

Ввечерi я знайшла в iнтернетi одну з його проповiдей. Натрапила спершу на “Я зроблю вас рибалками людей”. Що це? Менi не почулося?  Впевнений, але з акцентом чоловiчий тенор повелiвав: “I ми ради Iсуса маємо втратити своє життя! Вiдректися вiд почуттiв i думок”. Через кiлька хвилин знову: “То є те, за що б ви хотiли втратити своє життя ради Христа. Те, за що б мали скласти самовiдречення”.

Цi слова повторювались як мантри. Як наказ. Я згадала iсторiю однiєї з дiвчат. Коли батьки сказали, що нiколи не дадуть їй дозволу стати членом секти, вона вiдповiла, що тодi викинеться з дев’ятого поверху.  Так би мовити, заради Христа. Батьки не витримали.

“Чоловiк iз 40 звiдти менi вдалося витягти”

Що ж це за люди? Чому вони мають одяг, схожий на той, який носять священики традицiйних Церков? Як стверджує отець Вiльчинський, корiння догналiзму можна шукати або в темних коридорах спецслужб, або в темних коридорах невiдкупленої людської свiдомостi. А порiвнюючи догналiзм з iншими християнськими релiгiями, досить легко зрозумiти: вони – не християни, не юдеї, не iсламiсти, не iндуїсти, буддисти чи прихильники конфуцiанства.

Проте адепти цiєї секти, як i бiльшостi iнших, стверджують, що традицiйнi Церкви вiдiйшли вiд проповiдуваної Христом вiри, а вони, мовляв, до неї навертають людей. Це чи не найголовнiший постулат усiх сект.

“Я вивчав їхнi практики, — розповiдає отець Орест Вiльчинський.  – Їхня так звана молитва здiйснюється за принципом захiдних сект. Тi, що моляться, зводять руки вгору i так протягом кiлька хвилин волають: “Iсусе, Iсусе, Iсусе!” А далi на кшталт “зроби те i те”.

Спробуйте десять хвилин постояти iз закинутою догори головою, iз вигуками, що екзальтують натовп. Таке витерпить тiльки людина зi сильними нервами. А вони це звуть “Бойовою молитвою”. Я протягом кiлькох мiсяцiв ходив у цю секту. Чоловiк iз 40 звiдти менi вдалося витягти перш нiж вони закрили менi туди шлях. Зате почали мститися. Проклинали мене, переконували, насилали хвороби. Я дотепер не можу спокiйно взяти телефонної слухавки. Бо для цiєї секти я ворог номер один.

Досконало вивчивши все зсередини, можу стверджувати: “догналiвцi” послуговуються окультними кабалiстичними знаками”.

“Чорне братство”

Звiдки ж з’явились в Українi цi люди? Кажуть,  що секту започаткували декiлька iноземцiв, якi переконували усiх, що “несуть нову вiру”. Мiцну та правдиву. Навiть було так, що Догнал та його брати Обергаузери намагались стати керiвниками однiєї з вiдомих традицiйних Церков.  А коли цей план зазнав невдачi, то вирiшили створити… свою Церкву. А щоб простiше було вводити в оману людей, вирiшили назвати її за аналогiєю з якоюсь iснуючою. Так з’явилась назва  “правовiрна Греко-Католицька Церква”. Звiсно, тiльки, як то кажуть, для широкого вжитку. Бо такої Церкви насправдi не iснує. I не iснувало нiколи.

А в центральнiй Українi ця група вже готується створити “правовiрну українську Православну Церкву”. Навiщо? Лише Богу вiдомо.

Отже, iноземнi громадяни провадять на нашiй землi якусь загадкову  дiяльнiсть. Але їх чомусь нiхто за це не карає, не депортує.
Чому?

Найцiкавiше те, що хоч нiде не зареєстрована, та секта Догнала користується примiщеннями старих православних i католицьких храмiв. Як це їй вдається, пояснити не може нiхто. Ось, наприклад, у селi Пiдгiрцi. У серпнi 2011 року був укладений договiр оренди мiж греко-католицькою громадою та обласним управлiнням культурної спадщини. Де-юре костелом мали б користуватися греко-католики, де-факто — кожної недiлi тут вiдбуваються мiстичнi зiбрання сектантiв. Так i в декiлькох iнших областях.

…Простi люди заплуталися. Вони не можуть зрозумiти, чому дiти, що начебто ходять до церкви, опиняються в сектi, яка не має жодного права дiяти в Українi.  Чому не реагують на це державнi органи? Чому мовчить Служба безпеки України, адже вiдомо, що керiвники секти — iноземцi?

Усi цi питання поки що без вiдповiдi. Але все це нагадує ситуацiю в дев’яностих, коли в Українi з’явилося “Бiле братство”. Усього за рiк воно набуло неабиякої популярностi i поповнилося десятками тисяч адептiв. А потiм з’ясувалося, що iдеолог тiєї секти Кривоногов володiв гiпнозом. А потiм було 10 листопада 1993 року. Пiвсотнi сектантiв увiрвалися до головної святинi – Софiйського собору в Києвi — та вилiзли на вiвтар. Внизу їх захищав живий ланцюг iз жiнок. На щастя, мiлiцiя втрутилась у ситуацiю.  “Пророк” та 600 найближчих соратникiв потрапили не на небеса, а за грати.

Пiд час судового розгляду, який тривав 2,5 року, стали вiдомими страшнi подробицi дiяльностi секти. Своїх прихильникiв “Бiле братство” вербувало з допомогою наркотикiв та гiпнозу. Людям не дозволяли спати, майже не давали їсти. Єдине, що так i залишилося нез’ясованим, — хто фiнансував закордоннi поїздки секти, квартири, листiвки.

…Так було тодi. Але сьогоднi я бачу, що хтось знову хоче повторити експеримент над людьми. Але хто? I навiщо? I чому в цiй диявольськiй грi заручниками знову стають нашi дiти?