Проповідь на Двадцять Сьому Неділю по Зісланню Святого Духа

0 496

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Двадцять Сьома Неділя після Зіслання Святого Духа

Апостол: Кл 3, 4-11
Євангеліє: Лк 17, 12-19

У святому Євангелії знаходимо факт, що його довершив Спаситель, перебуваючи на землі, у людському тілі. Подія відбувалася, коли Ісус входив в одне село, що містилося між Самарією та Галилеєю. Відбулася дивна зустріч: десять прокажених осіб вийшло зустріти його, зрозуміло, що не з села, бо таким хворим було заборонено мешкати поміж здоровими людьми. Вони виднілися осторонь, стояли “здалека”, не мали права наблизитися. Хворі змушенні були дотримуватися такого припису: “Хворий на проказу носитиме подерту одежу, (ходитиме) з розпущеним волоссям, він покриє підборіддя і гукатиме: Нечистий! Нечистий!” (Лев 13, 45). Бачимо, що Господь показав нам високий ступінь простоти й покори, від котрої ми всі так далеко. Про що йдеться? Коли, наприклад, у село або якусь парафію приїжджає єпископ, його ніколи не зустрічають хворі, немічні, покинуті, а тим більше, коли це прибуває президент, міністр чи якийсь інший високий державний чиновник. А в цьому випадку прокажені вийшли назустріч Ісусові: Він – приятель недужих і покинених. Вони, угледівши Христа, вигукували: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” (Лк 18, 13). Усі разом гукали, а Він, почувши, сказав їм, щоб вони виконали закон, показалися священикам. Посилає їх до священиків. Чому? Тому що священики були тими особами, котрі визначали хворобу, і тими, хто міг проголосити про звільнення від неї, оздоровлення. “Священик огляне загрожене місце…” (Лев 13, 3). Таке доручення отримали священики від Бога ще у Старому Завіті. У цьому випадку Христос не оздоровляв недужих на проказу, а просто велів, щоб вони з’явилися перед священиками. Коли вони послухалися його й пішли до священиків – побачили себе оздоровленими.

Тепер, на превеликий жаль, навіть християни спішать до ворожбитів, екстрасенсів і чарівників. У Львові йдуть до Уляни, Люби, Валентини, до Ілхама або когось іншого, щоб ті помахали руками, засвітили свічку, поглянули на борозни рук, заглянули в перелякані очі, покурили фіміамом, кинули на карти, витягнули запареного чи настояного на спирту зілля або щось інше, і після цього особи вважають, що вони оздоровилися чи покращили свою долю. За такими практиками не криється Господь – приховується сатана. Колись до пророка Єлисея прибув Нааман, начальник війська арамійського царя. Був прокажений і просив зцілення у пророка. Єлисей навіть не виходив до нього, а переказав через слугу, щоб той сім разів занурився у води Йордану. Нааман образився, не хотів послухати, але слуги переконали начальника, – і той, занурившись у води Йордану, за словом Божого чоловіка став чистий тілом, немов малий хлопець (пор. 2 Цар 5,14). То був Божий чоловік, а ворожбити й знахарі в нашому місті не знати, наскільки близькі до Бога. Не можна до таких вдаватися, Христос – один лікар душ і тіл.

Досліджуймо добре тексти Святого Письма і вникаймо в них, тому що там міститься великий скарб, котрий стосується до оздоровлення душі. Ми чули, що прокажені, йдучи, щоб показатися священикам, побачили, що проказа зникла, але тільки один повернувся до Господа, щоб подякувати, а Спаситель спитався також і про інших дев’ятьох, котрі не прибули до нього з подякою. Тут ідеться про велику річ – прощення гріхів, а також про вдячність за отриманий дар. Людина, обкладена великою чи меншою проказою гріхів, що залягли на душі, – закута в невільницькі диявольські духовні пута. Це поважна хвороба духа, котра не дозволяє людині жити для Бога, жити для спасіння. Коли така людина вирішує показатися священикові, щоб той в ім’я Ісуса Христа відпустив її гріхи, оздоровив душу, у неї відбувається зміна. А Бог настільки добрий, що Він, коли людина щиро кається, прощає їй навіть тяжкі провини, як-от, наприклад, вбивства й грабежі, подружні зради й інші тяжкі аморальні життєві промахи. Коли прощає? Бог, споглядаючи на велике бажання каянника примиритися з Ним, очищує душу, подібно, як прокаженим. Залишається показатися священикові в сповіді. Ось яка велика Божа доброта, що зважає не на важкість провини, а на щирість і розкаяння в серці. До Спасителя наблизився один, а дев’ять залишилися й надалі перебувати здалека. Тільки той, хто прийшов з подякою до Ісуса Христа, почув: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе” (Лк 17, 19). Решта не почули слів про віру та спасіння, що були важливіші від оздоровлення тіла, а той, хто припав лицем до землі й дякував за великий дар здоров’я, удостоївся признання віри та слів про спасіння від самого Бога.

Дуже важливо дякувати Богові за дар життя, за здоров’я, за руки й за ноги, за повітря, котрим дихаємо, за воду, світло, сонце, за день і ніч – за все, створене для нас. Ми вважаємо, що нам так належиться, а забуваємо, що за тим “належиться” криється Творець, який любить нас, що все те подарував нам і ще більше – приготував для нас щось краще й вічне, котре пропонує нам за вірність Йому та любов до Нього. Дякуючи, ми демонструємо наше ставлення до Бога і всього того, чим Він нас обдарував. Благодарячи Господа, ми не лише виявляємо почуття своєї вдячності за вже отримані дари, а і випрошуємо ще більші добродійства, які посилає люблячий Отець тим, хто Його любить.

Собор Св. Юрія, м. Львів, 16.12.2007.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: