Святе Писання – це живе Боже Слово, яке, випливаючи вже з його природи, має бути проголошеним, сповіщеним іншим, розказаним людською мовою, та не лише це — воно повинно бути видимим. Це Слово, яке чуємо, воно виходить з уст Божих і входить у наш світ буття та сферу нашого існування, воно з небуття приводить все в нове буття. Слово, що його промовляє Бог, уже не може замовчати, воно не може завмерти, воно не може бути недіяльним, отож, це Слово започатковує нове життя.

Боже Слово в одну мить, коли його читаємо, входить у всі закутки нашого життя, воно не дає спокою для сумління, яке деколи є приспаним життєвими дрібницями, біганиною за банальністю та поверхневим ставленням до навколишнього світу. Пророк Єремія каже: «Чи ж моє слово не схоже на вогонь, — слово Господнє, — на молот, що розбиває скелю?» Це Слово розбиває всю людську марноту і подає людині світло на її шляху. Псальмопівець Давид каже: «Слово твоє — світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці». Боже Слово переображує людину в її мисленні, діянні, поведінці та ставленні до цього світу. Божі Слова можуть оздоровити людину, намащуючи цілющим бальзамом людські рани, вони також очищають нас, дають радість і певність: «Уже і ви чисті, — словом, яким промовляв я до вас», «Я казав вам так для того, щоб була у вас моя радість і щоб ваша радість була повна». Під час читання Слова Божого нам відкривається саме Боже серце і Його благовоління щодо особи.

Сьогодні люди дуже мало знаються на Святому Писанні і по-різному його тлумачать. Але ніколи не пізно взяти до рук Біблію, щоби почати її читати, як це свого часу зробив Св. Августин у часі його навернення. Він почув тихий голос у серці, який говорив: «Tolle lege» — візьми і читай… «Візьми і читай» — це актуальне запрошення і для всіх нас поєднатися з Богом через Святе Писання. Потрібно, щоби це «божественне читання» стало для нас постійним правилом — вірною відповіддю, воплоченою у конкретному житті.

Слово Боже нас будує, скеровує наші ноги до праведності, воно нас захищає від нечистого світу, лише дозвольмо, щоби воно було нами прийнятим, зрозумілим, запало в душу завдяки нашим людським можливостям. Про це гарно каже апостол Іван в Книзі Одкровення: «От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною». Ось бачимо, що прийняття Слова і Євхаристії — це один і той самий акт в нашому житті, бо той самий Христос, який приходить до нас у Слові, це той самий Господь, що приходить у Євхаристійній жертві.

Христос переходить дорогами наших міст і сіл, Його Слово торкається до вуха наших сердець. Якщо це Слово не перейде через нас, то залишимося самотніми і надто обмеженими зі своїм закритим світом. Тому потрібно, щоби Боже Слово свобідно увійшло в наше життя, а в цьому допоможе нам Божа благодать, яка перша діє у нас і спонукає, щоб нашою вірою і довір'ям на Бога ми йому постійно відповідали любовною взаємністю.