“Але він – голий, сказала дитина”.

Г.Х. Андерсен, “Голий король”

Нашим покликанням … є чинити те, що зробила дитина, і повторювати, що король – голий.

Томас Мертон

Ренді виконував чорну роботу у великому рекламному агентстві, тобто від восьмої години ранку до п’ятої пополудні писав звичайні пропагандистські дурниці, які, зазвичай, називають рекламою. Писав про все починаючи від канцелярських кнопок і закінчуючи навколосвітніми рейсами. Щоправда, він мав письменницьку жилку й розумів вагу слова. Відтак можна було собі тільки уявити, наскільки був розчарований фальшивим світом реклами, у якому практично все, що блищить, не є золотом. Отак він, інтелігентний молодий чоловік, якому виповнилося двадцять вісім років, марнував своє життя, вихваляючи нудні мила, малопоетичні мастила й несмачні тістечка – все це, зрозуміло, мусив вихваляти ефективними словами й влучними фразами, які привертали б увагу. Як це отуплює – використовувати всю свою енергію на те, щоби довести що одне мило ліпше за всі інші на світі! Більше того, по понеділках Ренді мусив переконувати потенційних клієнтів, що “Блиск” — найліпший гігієнічний засіб на ринку, по вівторках – що “Чистота” тощо. Слова, слова, слова – без жодного зв’язку з правдою. Зрештою, не йшлося про те, щоби говорити правду, бо треба було продати продукт й переконати клієнтів купити його, без огляду на справжню якість товару.

Ренді не знав, що робити, й був близький до відчаю, коли одного дня з ним сталося дещо дивне. Хоча він майже не ходив до церкви, того дня вирішив піти на Службу Божу, щоби догодити своїй новій дівчині. Аби вбити час – оскільки не дуже цікавився тим, що відбувалося коло вівтаря, — розгорнув молитовник, який лежав на лавці. Натрапив на драматичну сцену суду над Ісусом, а саме на словах, коли Ісус каже до Пилата: “Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен від істини, слухає голос мій”. А Пилат на те запитав: “Що таке – істина?” (див. Йо. 18, 37-38). Не відомо, чому ця сцена закарбувалася в пам’яті Ренді. Справді, чим, по суті, є істина? В одному не було сумніву. Небагато правди було у відшліфованих рекламних оголошеннях, які дюжинами продукував він щотижня. Проста, безпосередня постава Ісуса говорила про зовсім інше. Вона відкривала світ, у якому слова служили тому, щоби говорити про те, що справді є – й ні про що інше.

Мимоволі почав думати і говорити про це колегам під час обідньої перерви або за кавою.

— Як добре було би, — роздумував нераз, — якби ми могли говорити людям щиру правду! Замість, рекламуючи: “Слухайте, невігласи й простаки, це найліпший автомобіль у світі, повірте нам на слово. Ми розуміємося на цьому, бо нам платять, щоб говорити вам таке”, ми могли б інформувати: “Цей автомобіль не поганий, але й не надто добрий. Він призначений для використання в місті й може прослужити від восьми до десяти років, якщо про нього відповідно дбати. Під час довгої подорожі, однак, споживає багато бензину. Якщо не можеш дозволити собі ліпшої машини, то виплачується купити цю. Однак уважай на коробку передач вона не дуже надійна”. У таку рекламу я повірив би.

Колеги з фірми не могли стримати сміху від його щирости.

— Чи ти можеш собі уявити, — відповідали, — що фабрики платять за те, щоби ми говорили правду?

Та він уже звик розвіювати їхні сумніви.

— Фабрики, може, ні, але люди – так. Вони поважали б агентство, яке говорить правду, тільки правду і нічого, крім правди. Хто знає? Думаю, можна заробити більше грошей, говорячи правду, ніж напівправду, як це ми робимо тепер.

Зазвичай такі розмови закінчувалися цинічною реплікою, що світ змінити неможливо, або чимось подібним. Однак слова Ренді зацікавили двох його колег. Одного дня, коли вони втрьох зустрілися в барі за пивом, ті розповіли йому, що дуже не задоволені тим, що їх змушують писати, й що вважають такий вид діяльності безглуздям. Після цього вони разом почали напівжартома обговорювати власну ідею створення й відкриття маленького незалежного агентства, яке займалося би промоцією й давало вірогідну інформацію про всі продукти, що їх оцінювало би на замовлення різних організацій споживачів, — все за відповідну плату. Під час обговорення ця ідея почала видаватися їм щораз змістовнішою. Власне так було створено агентство “Щира правда”.

Нове агентство змушене було розпочати свою діяльність дуже скромно. Та й існувало дуже скромно. Три письмові столи, які ледь умістились в одні кімнаті, один телефон і жодної секретарки. На стіні висіло фото: “Нічого, крім правди”. І це було те, що треба. Їхній метод був простий. Якщо в них замовляли інформацію на продукт, вони насамперед збирали якнайточніші дані про нього, після чого подавали замовнику абсолютно об’єктивну інформацію, враховуючи і вади, і переваги цього продукту. Так і працювали. Спочатку, протягом перших важких місяців – для жменьки клієнтів. Пізніше, коли поширилася інформація про достовірність, їхніх оцінок, кількість клієнтів почала збільшуватися. Врешті, вони були змогли переїхати в ліпше приміщення. Бізнес “трьох мушкетерів” комерційної правди дійсно розвивався добре.

Звичайно, твердження “Нічого, крім правди”, більше личить для сфери правосуддя, але не дуже пасує середовищу бізнесу. Останнє спочатку поблажливо поставилось до фірми “Щира правда”. Їхню ініціативу висміяли як безглузде донкіхотство. Та невдовзі деякі великі підприємства, продукти яких рекламувалися ліпше, ніж вони насправді того заслуговували, почали відчувати наслідки правди. Говорити “тільки правду” — це був шок для впливових корпорацій, які до цього часу завжди базували свій бізнес на рекламних кампаніях і привабливих упаковках. Відтак урешті агентство “Щира правда” отримало ввічливу, але зі завуальованою погрозою вимогу: “Живіть і дозвольте жити іншим”. Потім розпочалися судові процеси за наклепи. На щастя, тести й дослідження продуктів, а також інформацію, зібрану на їх основі, акуратно й безпомилково задокументували в агентстві. Цей факт суди визнавали раз за разом, стверджуючи: “Справді, оцінка “Щирої правди” суттєво зашкодила репутації цього підприємства. Та оскільки агентство, подаючи інформацію про продукти, керувалося інтересами клієнта, не можна визнати її наклепом”. Зрозуміло, що розголос у засобах масової інформації, викликаний судовими процесами, тільки утвердив репутацію фірми. Підпис агентства під будь-яким продуктом вважали професійним схваленням, яке своєю чергою дозволяло розбагатіти.

Отож, справи в Ренді йшли дуже добре. Врешті, сповнилася його мрія служити правді – голій правді, яку побачив у величі В’язня, що стояв пере Пилатом. Ще багато разів Ренді наново перечитував цей фрагмент після того дня, коли випадково зайшов до церкви, щоби догодити своїй дівчині. Ці слова завжди будили в його серці повагу. Він і надалі не надто часто ходив до церкви, але відчував, що у певному сенсі став учнем Ісуса. Ніколи не зізнався б у цьому, але фактом було, що в міру своїх сил намагався бути вірним Євангелію. А деколи це було нелегко.

Одного дня Ренді мав особливу зустріч. До нього прийшли два добродії – представники фабрики косметичних виробів “Королівська краса”, — і висловили досить незвичне, особливе прохання. Чи не погодився би він опублікувати схвальний відгук про їхній новий продукт, яким мав бути революційний крем, що усуває зморшки протягом шести днів, без згадки про можливі побічні дії від його використання? Ренді відразу відмовився, пояснивши, що їхнє прохання цілком неетичне й неприйнятне для його сумління, а також суперечить принципам агентства. Та пани наполягали. Їхній продукт, як вдалося до цього часу з’ясувати, не мав жодних негативних побічних дій. Однак якби незважаючи на це, “Щира правда” виявила бодай найдрібніші хиби, то чи не могла б вона цього разу не оприлюднювати інформації про них, а спочатку повідомити про це фабрику, щоби можна було їх виправити, а до того не доводити свого оцінювання до відома громадськості хоча б деякий час, скажімо шість місяців? Ренді знову відмовив відвідувачам. Тоді панове вийняли дуже товстий конверт, даючи зрозуміти, що його співпраця з ними може принести йому велике багатство, але якщо він відмовиться, то з ним може щось статися… Це було сказано з удаваним усміхом, під яким ховалася замаскована погроза. Ренді встав і ввічливо попросив їх вийти.

Упродовж наступних тижнів фірма “Королівська краса” надсилала Ренді сигнали, у яких витончено поєднувала обіцянки з погрозами. Та Ренді був незворушний. Єдине, що він зробив то це поінформував своїх спільників про всю цю справу. Вони нічого не знали, адже представники фірми “Королівська краса” всі свої зусилля зосередили на Ренді, оскільки він був засновником і директором товариства “Щира правда”. Ренді зробив ще одне. Таємно зібрав інформацію про “Королівську красу”, роздобув зразки їхнього чудового крему й проаналізував їх. Він дійшовши до висновку, що крем дійсно усуває зморшки протягом шести днів, але водночас може викликати рак шкіри впродовж двох років. Відтак тішився, що відкинув пропозицію “Королівської краси”.

Незабаром почали траплятися різні “випадки”. Спочатку то були лише маленькі надокучливі неприємності: тричі протягом дня пробиті шини, трохи понищено кузов автомобіля, невелика пожежа в гаражі. Потім почали ставатися серйозніші випадки. Пошкоджена коробка передач ледь не стала причиною аварії; через отруєний шоколад, надісланий поштою, Ренді тиждень хворів; навмисне влаштоване замикання електромережі спричинило знищення домашнього електрообладнання. До того ж, інтенсивність кампанії, до якої вдалася фірма “Королівська краса”, весь час зростала. Обіцянки ставали щораз спокусливішими, а погрози – відвертішими. Врешті, справа дійшла до крайової межі, і Ренді змушений був вирішити її раз і назавжди: або піддатися тискові, що постійно зростав, або виразно дати зрозуміти фірмі “Королівська краса”, що ніщо не змінить його думки. Вибрав другий шлях. Зустрівся з директором фабрики й рішуче заявив йому, що “Королівська краса” даремно витрачає час, оскільки він ніколи не продасть своєї чесної репутації.

Через тиждень після цього Ренді застрілив професійний кілер, коли він пізно ввечері виходив зі свого офісу. Вогнепальні рани були смертельними, але Ренді не помер одразу. Він ще кілька хвилин був при свідомості й чув сирени поліцейських авто та машини швидкої допомоги. Під час агонії Ренді ще раз побачив сцену суду Пилата над Ісусом. І тоді йому здалося, що Ісус звернувся до нього з такими словами:

— Ти — мій справжній учень, — сказав Ісус, — бо також свідчив істину. Сьогодні будеш зі мною в раю.

Ренді був здивований. Як можна заслужити вічне життя, лише служивши правді в рекламному бізнесі? Ісус, немов читаючи його думки, усміхнувся до нього:

— Не дивуйся, — сказав, — правда неподільна. Правда про людські справи – це також правда про Божі справи, бо, по суті, справи людські й справи Божі є одним цілим. Правда єдина й становить неподільну цілість, як моя туніка без швів, зіткана від низу до верху. Свідчити про будь-яку правду, хоч би й маленьку, непоказну – означає свідчити про Мене. Ходи, благословенний мого Отця, й оселися в царстві приготованому для тебе.

Коли поліція прибула на місце злочину, знайшла тільки мертве тіло, як порожню шкарлупу. Ренді вже пішов до раю.

Ніл Ґвілемет. “Історії для душі: Лагідний подув”