На іконах його часто зображають в митрі, якої він ніколи не бачив і не носив, бо як церковної нагороди священиків і головного убору єпископів на той час її просто не існувало. Про неї не мали жодної уяви і не знали апостоли. Та й сам Господь наш Ісус Христос, Творець і Спаситель світу, як вдячність і нагороду від свого ж творіння – людини – якій, з безмежної своєї любові до неї, заради її ж спасіння, пожертвував своє життя і в страшних муках помер на хресті, відчинивши двері у щасливу вічність, – отримав терновий вінець. Ось істинна найбільша нагорода за добро, милосердя і любов.

Господь не вчив про земні відзнаки та нагороди. Вони появилися дещо пізніше і своїм походженням зобов’язані світським чиновникам Візантійської імперії. Для них митра була знаком їхньої земної влади. Пошита золотом та сріблом, оздоблена дорогоцінними камінцями, вона була предметом розкоші і служила найважчому гріхові – гордині. Вищість, зверхність, пихатість і явна напоказ чванливість викликала у тих, хто не мав її, почуття заздрості, злоби, огиди і нелюбові. Іноді це спонукало і штовхало декого на різні злочини. Тому й панували між можновладцями підступність, обман, зрада і навіть вбивство. Натомість Євангельська наука Христа про небесну нагороду закликає до праведного та святого життя, за яке Господь нагороджує своїх вірних різними дарами як тут на землі, так і на небі після їхньої смерті. Та, власне, через святе життя свого вірного слуги єп. Мирлікійського Миколая прославився Господь по всьому світі.

Ось одна із дуже багатьох дивних і повчальних історій порятунку,  пов’язана з іменем цього великого святого.

В одному невеликому місті відомого розбійника переслідувала поліція. Відірвавшись від них далеко вперед, він зупинився за містом біля каплички недалеко від лісу. Увійшов до неї всередину, взяв свічку, яка там лежала на столику і, запаливши її, поставив перед великою іконою св. Миколая Чудотворця. Потім перехрестився і промовив: «Якщо ти є, святий Миколаю, то порятуй мене. Я визнаю, що багато завдав людям горя. Багато пролилося через мене сліз і навіть крові. Я грабував, крав, обманював, фальшував, бив, знущався. Що я тільки не робив! Та не завжди був злим і недобрим. Навіть іноді у великі свята давав великі пожертви на храми. За це мені особисто дякували і окремо виголошували многоліття. Отче, якщо ти допоможеш мені врятуватися, то обіцяю, що піду в монастир, щиро розкаюся і зміню своє грішне життя». Після цих слів розбійник вийшов. Дорогою до нього прямував просто одягнений, благовидний старець. Наблизившись, промовив: «Ну що, втікаєш від кари за свої злочини? Якщо хочеш врятуватися, йди тією дорогою. Там, недалеко від лісу, лежить мертвий кінь. Стань біля нього і стій. Тебе ніхто не побачить».

Так розбійник і зробив. Дивно, що поряд з ним пробігли переслідувачі, а на нього не звернули жодної уваги. А коли вони ввійшли в ліс, розбійник, добре усвідомивши, хто і якою силою врятував його, спішно направився до старця. Впавши перед ним на коліна і нахиливши голову до землі, промовив:

– Дякую тобі, святий Миколаю, що врятував мене. Але якби ти знав, як нестерпно смердів той кінь… Я заледве витримав тих кілька хвилин, стоявши біля нього.

– Якби ти знав, у скільки разів більш нестерпно смерділа твоя свічка! І хресний знак, який ти зробив на собі, нічого не означав. Та й великі пожертви, які ти давав на храми, нічого не вартували, бо вони були жертвами Каїна: нечесні, нечисті, брудні, бридкі та огидні, тому й Богові неприйнятні, – мовив старець.

– Але ж, отче, – хотів ще щось сказати врятований розбійник, та піднявши догори голову побачив, що поряд з ним нікого немає.

Тепер його дорога пролягла в монастир, в якому він щиро і слізно розкаявся у всіх своїх злочинах і залишився в ньому, щоб відпокутувати всі свої гріхи. А з часом, прийнявши чернечий постриг, крім інших своїх історій розповів і цю, щоб була повчальною для інших.

А в день пам’яті св. Миколая Чудотворця розважмо, чого нам найперше і найбільше потрібно тут, на цій землі? – Дбати про вічне. І якщо св. ап. Павло просив для себе останнього місця в Небесному Царстві, то на яке ми можемо розраховувати?

Просімо для себе, як єдиної спасенної нагороди, Божого до нас милосердя і прощення наших гріхів.

Допоможи в цьому, св. Миколаю!

Михайло Мельник
Протоієрей
с. Старі Кривотули
Івано-Франківська обл.