Надходять різдвяні свята, а разом з ними і величезна купа експертів, які хочуть вберегти нас від наших нібито язичницьких культурних надбань.
Останніми роками особливо часто об’єктом культурних пуристів стала традиція використання у нашій різдвяній обрядовості дідуха – пшеничного снопа, який вносять перед святою вечерею у хату разом із пшеницею та сіном і ставлять на покутті під іконами. Дуже часто при цьому наголошують, що така традиція є типово язичницькою і не має жодного відношення ані до Різдва, ані до християнства взагалі. Оскільки дискусії щодо цього вже переростають у певного роду істерію, наважуся написати кілька власних думок щодо дідуха. Як людина, для якої кожне богословське дослідження має перейти випробування Святим Письмом, мушу коротко глянути, що ж там говориться про сніп і чи існують якісь біблійні обряди, пов’язані зі снопами.
Пасхальний сніп
У 23-му розділі книги Левіт згадується цікавий обряд “колихання снопа”, який Господь заповідає як такий, якого ізраїльтяни мали б дотримуватися після входу в землю Обітниці: “Коли ви ввійдете до того Краю, що Я даю вам, і будете жати жниво його, то снопа первоплоду ваших жнив принесете до священика, а він буде колихати снопа того перед лицем Господнім, щоб набути вподобання вам; першого дня по святі священик буде колихати його. І ви прирядите в дні вашого колихання снопа однорічне безвадне ягня на цілопалення для Господа” (Лев 23: 10-12). У книзі Левит традиція колихання снопа первоплодів пов’язана зі святом Опрісноків, які були частиною пасхальних святкувань. Можна знайти купу літератури щодо “домойсеєвих” коренів цього ритуалу у найрізноманітніших культурах тогочасної Палестини, але, здається, нікому в голову не приходить думка, що Господь навмисне штовхає ізраїльтян, яких щойно вивів з єгипетської неволі і ідолопоклонства до якогось давнього “поганського” ритуалу. Висновок з цієї короткої біблійної оповіді є той, що не потрібно відкидати все, що може нагадувати якісь “дозавітні” обряди. Треба вміти зрозуміти їх у вимірі завіту з Господом. Сніп – символ достатку землі, яку Господь дав своєму народові. Його зберігання і жертвування з подякою є символом пам’яті про те, що насправді він (цей достаток) не є ЛЮДСЬКИМ надбанням, а ДАРОМ, який Господь із милосердя свого (не як наслідок чиїхось добрих діл, а як завдаток віри у його любов до нас) дав. Можна, звичайно, сказати, що є і інші способи того, яким чином виявити любов Божу, але, вочевидь, Богові підходив саме цей, а не інший, інакше він не узаконював би його для ізраїльтян.
Сніп як Хліб
Пасхальний обряд на Різдво?
Для багатьох може бути питанням чому древній юдейський пасхальним обряд потрапив між різдвяні чи богоявленські традиції. Це може виглядати дивним лише тоді, коли не знаєш, що основою для свят Різдва та Богоявління стало саме свято Пасхи. Якщо придивитись уважно до того, як побудовані літургійно ці свята відразу впадає в око, що їх передсвяття, з огляду на логіку окремих богослужінь, віддзеркалюють Страсну Седмицю, а самі свята Різдва та Богоявління є копією Пасхи. Для літургійної свідомості ранньої церкви це не було дивним, оскільки для неї кожне літургійне святкування закорінене у події Воскресіння Христового. Кожне літургійне святкування є наслідком віри у Воскресіння Христа. А саме для свята Різдва хліб, як символ – є знаковим. Хіба не в Вифлеємі – Домі Хліба, народжується Хліб Небесний – Христос? Хіба не є Його народження і життя подібне до зернини, яку Господь кидає у наше земне життя, для того, щоб вона зродила святість для цілого світу і досконалим принесла Отцеві снопи святих? Про це необхідно думати перед тим, як братися за демонізацію того чи іншого обряду, який існує в нашій народній чи іншій традиції.
Сніп-дідух
Чи все ж є небезпека?
Небезпеки у духовному житті є завжди і вони не обов’язково залежать від того, встановлений обряд собором чи інкультурований із сивої минувшини, де витоки його не зовсім ясні. Ікони, ризи, святі книги, освячена вода теж можуть стати предметами фальшивого поклоніння. Все залежить від розуміння людиною того, що вона робить. Якщо за традицією стоїть незнання і відсутність розуміння того, що роблячи щось, людина прагне віддати шану Богові, який явився у Христі і за спасіння у Якому ми маємо бути вдячні від самого початку, кожна така традиція буде небезпечною. Але це не причина для усунення традиції, а нагода для її інтерпретації – воцерковлення. Найкращий приклад для того сама людина. Христос не цурається її грішності, але приймає людину такою, якою вона є і намагається освятити її Собою, ввести її у таїнство Свого життя. Так і з традиціями. Не ламати закони (=традиції), але освятити їх, сповнивши Собою, приходить Христос. Не страх має визначати наше ставлення до культури, а віра у перемогу Христа над злом і смертю.
свящ. Василь Рудейко
Джерело: Духовна велич Львова
Фото:
1. www.segodnya.ua
2. familytimes.com.ua
3. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу / Василь Тимофійович Скуратівський. – К., 1995.
4. www.spadok.org.ua
Схожі публікації
-
04.03.2020 -
-
28.11.2013 Роздуми після “Духовного вікенду” з молоддю
Анонси
Категорії публікацій
- Анонси (3)
- Капеланство (78)
- Лицарі Колумба (5)
- Милосердний самарянин (71)
- Молодь Чарнецького (37)
- Новини (493)
- Офіційно (248)
- Прохання про молитву (91)
- Розклад богослужень (1)
- Статті (404)
- Антивірус (44)
- Для дітей (9)
- Життя у Христі (25)
- Інтерв'ю (34)
- Історія УГКЦ (7)
- Оповідання (20)
- Проповіді і духовні науки (84)
- Релігієзнавство (39)
- Роздуми (51)
- Церковні свята (62)
Leave a Reply