Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься. Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють. Він їм сказав також і притчу: Чи може сліпий водити сліпого? Хіба вони обидва не впадуть у яму? Учень не більший за вчителя, але, навчившись, кожний буде, як його вчитель. Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не відчуваєш? І як можеш сказати братові твоєму: Дай, брате, вийму скалку, що в твоїм оці, – ти, що не бачиш колоди, що у твоїм оці? Лицеміре, вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. Немає доброго дерева, що родило б плід поганий, ані дерева поганого, що родило б плід добрий. Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається; не зривають бо з тернини смокви, ані з ожини не збирають винограду. Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж – з лихого (серця) лихе виносить, бо з переповненого серця говорять його уста.

***

Є дві речі, які любов не робить: вона не судить і не засуджує. Ісус сказав: “Не засуджуйте, й не будете засуджені”. Насамперед ми не повинні судити про спонуки людини. Ми не можемо читати те, що є в серцях інших і, отже, не можемо знати, чому хтось поступає саме так, а не інакше. Відтак ми не повинні засуджувати принципів роботи або служіння іншого християнина (пор. 1 Кор. 4, 1-5), один Бог ? Суддя в усіх цих випадках. І взагалі ми не повинні нікого засуджувати. Дух критики, пошук провини порушує закон любові…

Все ж таки є певні сфери, в яких християнам дано право судити. Часто нам доводиться визначати, чи є інші люди істинними християнами, інакше ми ніколи не розпізнаємо “чужого ярма”(див. 2 Кор. 6, 14). Гріх повинен бути засуджений в сім’ї і в Церкві. Іншими словами, ми повинні розсудити, що є добро, а що зло, але не можемо ставити під сумнів спонукання або вбивати словесно особистість як таку.

“Простіть, і вам проститься”. Тут наше прощення поставлено в залежність від нашого бажання прощати. Батькове прощення Бог-Отець дає кожному грішникові (блудній дитині), коли той визнає свої гріхи і від них відмовляється. У результаті відбувається відновлення спілкування з Божою родиною, і воно тут не пов’язане з покаранням за гріх. Як Отець, Бог не може пробачити нас, якщо ми не бажаємо пробачити один одного. Він не може діяти таким чином і не може перебувати у спілкуванні з тими, хто так чинить. Саме на це батьківське прощення і вказує Господь Ісус у словах “і вам проститься”.

Любов проявляється в умінні давати (пор. Йо. 3,16; Еф. 5,25). Християнське служіння є служіння давання. Той, хто щедро дає, зі щедрістю винагороджується. В цьому випадку у приклад можна навести людину, до одягу якої теж належить фартух. Вона його використовує, щоб переносити насіннєве зерно. Чим далі зерно розкидається, тим більшим буде урожай.Нагорода буде переповненою. У цьому ? стійкий принцип життя: ми пожинаємо відповідно до нашого посіву, наші дії відгукуються на нас, бо якою мірою міряємо, такою ж, звісно, відміряють і нам. Ми втрачаємо те, що утримуємо для себе, і володіємо тим, що віддаємо…

Господь Ісус Христос вчив про те, що учні повинні виконувати служіння давання. Він також попереджає про те, що межа, до якої вони можуть бути благословенням іншим людям, обмежена їх власним духовним станом. Чи може сліпий водити сліпого? Чи не обидва впадуть у яму? Ми не можемо дати те, чим самі не володіємо!

Якщо наші очі закриті на певні істини Божого Слова, то ми нікому не можемо допомогти в цій сфері. Якщо в нашому духовному житті є сліпі ділянки, то вони напевно будуть в житті тих, кого ми вчимо.

“Учень не більший за вчителя, але, навчившись, кожний буде, як його вчитель”.  Не може хтось вчити тому, чого насправді сам не знає. Він не може привести своїх учнів на більшвисокий рівень, ніж той, якого досяг сам. Чим більше він їх вчить, тим більше вони уподібнюються йому. Однак його власна стадія зростання формує верхню межу, до якого він їх може довести.

Учень досягає досконалості, коли уподібнюється вчителю, в якого він навчається. Недоліки доктрини або життя вчителя перейдуть логічно в життя його учнів, і після завершення навчання від учнів не можна очікувати, що вони будуть стояти вище від свого вчителя.

Важлива істина показана на прикладі скалки та колоди. Одного разу чоловік проходив повз місце, де обмолочують зерно. Раптовий порив вітру підняв висівки, і маленька смітинка потрапила йому прямо до ока. Він тре своє око, щоб позбутися шматочка соломи, котрий туди потрапив. Проте чим більше він його натирає, тим більше, отже, відбувається подразнення ока. У цей час попри ту місцину проходить інший чоловік, бачить скрутне становище першого, пропонуючи допомогу. Однак у нього в оці стирчить колода! Він ледве може надати допомогу, тому що не в змозі бачити, що робить. Очевидність цього уроку полягає в тому, що вчитель не може говорити своїм учням про недоліки в їх житті, якщо в його житті є ті ж самі недоліки, і навіть у більшій формі, та все ж він їх не бачить. Якщо ми хочемо надати допомогу іншим, то наше життя має бути зразковим. В іншому випадку люди нам скажуть: “Лікарю, зціли себе!”

Не без гумору Ісус малює своїм слухачам людину з колодою в оці, що намагається вийняти скалку з ока брата свого. Спаситель вчить, що ніхто не має права критикувати інших, якщо він теж не без провин. Іншими словами, нам взагалі не слід критикувати ближніх, тому що навіть у «найкращих» з нас часто є ще багато порочного.

Христос нагадує нам, що людину можна судити лише по її плодах. Одному вчителеві якось сказали: “Я не чую, що ви говорите, тому що ваші справи заглушають ваші слова”.Навчання і проповідування ? це “істина, виражена особистістю”. Добрі слова ніколи не замінять благих справ. Це доречно нагадати і в наші дні. Нас турбують не раз різні слизькі громадські течії. Ми ніколи не переможемо їх одними лише книгами, памфлетами чи дискусіями.Перевага християнства виявляється лише життям, яка виявляє переваги духовної людини.

Інший приклад, який наводить Господь, ? це дерево і плід. Дерево приносить добрий плід або поганий залежно від того, що воно собою являє. Ми судимо про дерево по роду і якості плоду, який воно приносить. Те ж і стосовно учнівства. Морально чиста і духовно здорова людина може принести благословення іншим з доброго скарбу свого серця. З іншого боку, людина, внутрішній світ якої нечистий, зі скарбу серця свого виносить тільки лихе…

Ісус Христос нагадує людям, що, в кінцевому рахунку, уста виносять назовні те, що відбувається в серці. Вони не можуть говорити про Бога, якщо в серці немає місця для Божого Духа. Ні в чому так ясно не виявляється серце людини, як в її мові, якщо вона, звичайно, не підбирає слів, а говорить вільно, тобто те, що прийде в голову. Коли ви запитуєте у перехожого, де знаходиться якесь місце, один скаже вам, що воно біля церкви, інший ? близько такого-то кінотеатру, третій ? біля стадіону, четвертий ? близько бару і т.д. Вже відповіді на випадкове питання показують, навколо чого обертаються думки людини та її задушевні інтереси. Наша мова нас завше видає…

Підготував о. Микола МИКОСОВСЬКИЙ

http://mykosovskyy.livejournal.com/