о. Миколай Микосовський, ЧСВВ: “Чистота в союзі обидвох”

0 613
alt

Як подає Катехизм Католицької Церкви, подружня пара творить спільноту життя та подружньої любові, котру заснував і наділив Творець своїми власними законами. Вона основується на подружньому союзі – на особистій і невідкличній згоді. Обидвоє віддаються одне одному повністю та назавжди. Чоловік і жінка вже більше не є двоє, проте стають тепер одним тілом. І союз, що укладений у добровільний спосіб подружжям, накладає на них повинність берегти його єдиним і нерозривним[1].

Безумовно, теж і подружжя не може обійтися без чистоти, пов’язаної з ним, його ціллю, своєрідного очищення на шляхові до вічності у світлі Божого Провидіння. Божественний Спаситель підніс подружню любов до таїнства, хоч сам не був на землі одруженим у людському сенсі, не мріяв про це. Думка про шлюб у Новому Завіті позначена парадоксальністю самого життя Божого Сина, що, за св. Писанням, народився від жінки (Матері-Діви) і Своїм життям у Назареті Він освятив сім’ю якраз такою, якою її було підготоване цілим Старим Завітом…

«Допоки кохання не покаже, що людина здатна бачити іншого і себе саму як єдине ціле у всіх інших стосунках, статевий акт буде передчасним[2]. Як підтверджують декотрі авторитетні психоаналітики, статевий акт може стати цілком безособовим, без найменшої участі будь-якого елементу взаємності, тобто без правди. Може стати тільки формулою, котра аж ніяк непричетна до автентичного виміру стосунків…[3]. «Не ухиляйтесь одне від одного, хіба що за взаємною згодою, до часу, щоб вам віддатися молитві, а потім сходьтеся разом, щоб не спокушав вас сатана вашою нестриманістю», – радить подругам апостол Павло[4]. А св. Іван Золотоустий так рекомендує новоодруженим чоловікам звертатися до своїх дружин: «Я взяв тебе у свої обійми, і я кохаю тебе, люблю понад усе моє життя. Бо життя теперішнє – це ніщо, я прошу, я молю і роблю все, щоб ми, які тут проживаємо, були настільки гідними, щоб і там теж змогли у майбутньому віці безтурботно перебувати разом. Ставлю твою любов понад усе, і найприкріше було б для мене не мати таких самих думок, як твої»[5]. Глибокі, як бачимо, слова святого. Виражають вони подружню єдність двох людей, їхню вірність, любов тощо. Протилежності до цих християнських засад, для прикладу, невірність одного з подругів, тяжко ранить подружню суть. Неодноразово подружні зради з області розпусти стають причиною гучних скандалів, сімейних розлучень, від чого можуть дуже страждати потім діти.

У «Листі до сімей» Іван Павло II зазначає, що коли Церква запитує молодят: «Чи ви (…) хочете прийняти?», то тоді вона пригадує їм те, що вони, перебуваючи перед творчою силою Господа Бога, покликані до батьківства у життєдайній співпраці з Творцем…[6]. До слова, відомий польський публіцист Збігнєв Носовський написав актуальну книгу «Удвох до Неба. Подружня дорога до святості». У ній ідеться аж про 83 подружніх пари, в котрих чоловіка або дружину було у свій час беатифіковано. Йдеться, отже, мова про святість пари, до якої мали б стреміти всі, незалежно від стану чи статусу.

Зустрічаємось не раз з таким явищем, навіть у лоні Церкви, коли він і вона живуть як чоловік і жінка без шлюбу, тобто «на пробу» або «на віру», ставши на шлях «вільної любові»… Тобто живуть собі під одним дахом, народжують дітей, начебто себе переконують: «Ми любимося, цього вистачить. Навіщо нам ті клопоти зі шлюбом і весіллям? Оскільки ми бажаємо собі добра, то залишаємо собі свободу відходу. Подружжя тієї свободи не дає і є примусовою ситуацією, негідною людини»[7]. Однак правда така, що ці люди перебувають у темряві разом зі страхом, нерішучістю й непевністю. Не вистачає обидвом волі відкинути спокусу легкого життя. Насамперед їхня ситуація не має нічого загального з реальною самостійністю, постійністю характеру та правдивою відповідальністю…[8].

Подружжя як Божа установа потребує постійного захисту від різного зла, аморальностей. Гарантію того дає Христова Церква. Головна подружня ціль множення та наповнення землі. Перелюб, зрада тощо не можуть бути в подружжі. На цьому наголошує й Боже Слово. Як зауважуємо, гріхи нечистоти призводять до жахливих наслідків для душі та тіла людини. Факти є скрізь.

Подружжя (християнське) оточують, безперечно, різноманітні небезпеки, що спричиняються до його руйнації або профанації. Папа Пій XI у своїй Енцикліці Casti connubii («Непорочне подружжя») підкреслює те, що новітні подружні руйначі заходять задaлеко, бо підмінюють поняття: істинну та міцну любов, що є основою інтимної ніжності та щастя в подружжі, заміняють якоюсь невизначеною сумісністю характерів і спільністю смаків, називаючи це лише «симпатією». А коли вона проходить, тоді, за ними, зникає розв’язуючись той єдиний зв’язок, котрий поєднує собою душі. Як підтверджує Вселенський Архиєрей відповідно до Божого Слова, це схоже зокрема на побудову будинку якраз на піску, а не на скелі[9].

Тепер ще повернемось до інтимних подружніх стосунків. Вважають, що певні намагання з метою зробити фізичну сексуальність єдиною базою шлюбної гармонії є неправильними. «Сексуальний» не є тим самим, що й «фізичний». Хоч, на перший погляд, все, що характеризує чоловіка в його стосунку до жінки і навпаки, може називатися сексуальним, однак це не повинно заперечуватися, що так само існує сексуальність почуттів, розуму та душі. Тобто наявні різні сфери інтимного контакту. Доходиться до висновку, що не буде справжнього союзу, подружньої близькості, коли відсутній союз душі з розумом і серцем[10].

Бачимо, розглядаючи цей аспект, що появляється між подругами немовби тілесне спілкування, мова тіла. Ті, що кохають, мають цієї мови навчатися з поступовістю та обережністю. Вона, подібно до людських слів, також може бути обманною. Якщо нею виражається те, чого насправді нема в емоційних відносинах, тоді ця мова дотику буде у своїй суті фальшива. За мовою тіла, співжиття означає обопільну відданість до завершення життєвого шляху, відповідальність як за себе, так і за іншого, за нове життя…[11]. Згідно з II Вселенським Ватиканським Собором, «сім’я є своєрідною школою повнішого людства»[12].

Без чистоти стосунків у християнському розумінні, котру також окреслюють шоста та дев’ята Божі Заповіді, тут, отже, не обійтися. Щоби жити в цнотливості, чоловік і жінка мають потребу у постійному випроміненні Святого Духа[13]. Чиста любов є основою та силою кожної християнської спільноти, зокрема подружжя (де вона звершується), що виступає спільнотою Бога та людей. «Заснована з любові й оживлювана нею, – застановляється Папа Іван Павло II, – сім’я є спільнотою осіб: чоловіка і жінки – як супругів, батьків, дітей і родичів. Її першим завданням є вірне переживання дійсності спільноти в неперервній праці на благо розвитку істинної спільноти осіб[14].

Є помилковим вважати, що статевий гін є нібито якоюсь демонічною силою, тому що сам у собі він є добрий, потрібний, адже вийшов від Творця всього. Бог заклав у людей, що формують сім’ю, силу, котра їх взаємно притягає, наповнює тугою за собою, так що вони шукають себе для зустрічі в любові. Ми вже розглядали швидше те, що статева сфера – дар Господа. Він робить людей здатними брати на себе численні турботи з тягарями, пов’язані з укладенням родини. Не тільки згідно з Божим промислом заселяє нашу планету громадянами, але запалює людину до великих духовних кроків… У божкові любові, Еросі, греки створили не лишень персоніфікацію чуттєвої любові, а й шляхетне стремління до будь-чого, що є добре та гарне. Якщо любов відчута тільки на рівні почуттів, тоді людина рівняється до… тварини. Проте де отримана від Бога почуттєва схильність облагороднюється духовною любов’ю, там вона людську особу підносить далеко понад її природні інстинкти. Саме ця любов будить у людині невідомі до цього часу сили, надихаючи на найбільшу посвяту[15]. «Сексуальні стосунки між чоловіком і жінкою є найбільш інтимним тілесним вираженням любові. Однак прихильність потребує бути виявленою в незчисленних дорогах на кожному рівні родинного життя», – читаємо у «Family Matters» («Сімейні справи» з анг.)[16].

Бог створив чоловіка та жінку різними, але їхні духовні потреби на життєвому шляху перетинаються. До речі, відмінність між ними, особливо, на фізично-психологічному рівні, декотрою мірою, висвітлив у своїй книзі «Жінки з Венери, а чоловіки з Марса» Джон Грей. Він зауважує, що чоловіки та жінки немовби говорять різними мовами і їх потреби у сфері близьких стосунків різняться. Любов автор порівнює з порами року, тобто, за ним, існують весна, літо, осінь і зима любові, своєрідний «календар»[17].

Якби там не було, подружжя, бачимо, вимагає постійної відповідальності та очищення, і «кожне внутрішньо сповнене подружжя є плідним у найглибшому значенні цього слова»[18].

http://mykosovskyy.livejournal.com/


[1] Пор.: Катехизм Католицької Церкви, Синод УГКЦ 2002 Р. Б., № 2364.

[2] Сергій Аверинцев, Марко Іван Рупнік., Адам та його ребро. Духовність подружньої любові, Переклад з італійської М. Прокопович, Львів, Свічадо, 1998, с. 38.

[3] Див.: Там же, с. 29.

[4] І Кр. 7, 5.

[5] Св. Іван Золотоустий, Бесіди на Послання до Ефесян, 20, 8.

[6] Іван Павло II, Лист до сімей, Кайрос, с. 18.

[7] О. Бп. Йосиф Стімпфле, Буквар Католицької сім’ї, Переклад з польського видання Л. Стефанишин, Львів, Місіонер, 1996, с. 84.

[8] Пор.: Там же, с. 84.

[9] Див.: Пор.: Енцикліка Пія XI Casti connubii (Про християнське подружжя), 78.

[10] Пор.: Джеффрі Чапмен, Подружня любов, Пастирське дослідження і діалог з його прихожанами, Зборів, 1995, с. 47.

[11] Пор.: Юзеф Августин, Сексуальна інтеграція, Львів, Свічадо, 1999, с. 105.

[12] II Ват. Собор, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі, 52.

[13] Див.: Папська рада у справах сім’ї, Правда про людську статевість, 21.

[14] Іван Павло II, Апостольське повчання Familiaris consorcio (Сімейна спільнота), Про завдання християнської сім’ї в сучасному світі, 18.

[15] О. Лев Тимків, Правдива любов у подружжі, Львів, 1995, с. 223.

[16] Father John Catoir, Director The Christophers, Joseph R. Thomas, Editor, Family Matters, A Christofer Book, New York, NY 10017, 1984.

[17] Див.: Джон Грей, Мужчины с Марса, а Женщины с Венеры, Издательский дом «София», 2005.

[18] Дітріх фон Гільдебранд, Подружжя. Таємниця відданої любові, Інститут Родини та Подружнього життя Львівської Богословської Академії (УКУ), Львів, 1999, с. 24.

Схожі публікації

Залишити відповідь

Youtube


Контакти

м.Золочів Львівської обл.
вул.Шашкевича, 87
padre.mykhaylo@gmail.com
+38 096 956 06 02