У часи імператора Адріяна жила в Римі вдовиця-християнка, що звалася Софія. Мала вона трьох дочок: дванадцятилітню Віру, десятилітню Надію і семилітню Любов. Усі три дочки відзначалися неймовірною красою, та ще більшою побожністю. Вони провадили життя у молитві і читанні Святого Письма, робили всю домашню роботу, бо молитва є тоді наймиліша Богу, коли їй товаришує труд і праця. У 137 р., в часі переслідування християн, римський староста Антіох велів поставити святу Софію з дочками перед собою і наказав їм принести жертву божкам. Але і мати, і її дочки сміливо відповіли, що вони покланяються лиш одному правдивому Богу, а як християнки не можуть приносити жертв бездушним бовванам. Антіох наказав поставити їх перед судом самого імператора. Той, бачачи красу дівиць, хотів облесливими обіцянками змусити їх зректися Христової віри, але вони сміливо сказали, що за віру і за Христа готові перетерпіти найтяжчі муки і прийняти смерть. Імператор передав їх одній знатній поганській жінці на ім’я Палладія, щоб вона вмовила їх поклонитися божкам, але через три дні дівиці і їх матір знову стали на суді з такою ж готовністю віддати душу за Христову віру, як і раніше.

Тоді мучитель віддав їх на муки. Кати немилосердно били святу Віру, відрізали їй груди, припікали вогнем, і врешті-решт убили мечем. Такі самі муки перетерпіла і свята Надія. У тяжких стражданнях вона голосно просила Господа, щоб забрав її душу туди, де душа її сестри тішиться вічною нагородою. Її також припікали вогнем, поливали розтопленим оловом, а вона співала псалми на славу свого небесного Нареченого, і під кінець з молитвою на вустах нахилила голову під меч. А потім почали мучити наймолодшу, святу Любов. Її прив’язали до колеса і били нещадно палицями, аж м’ясо відпадало від костей. Мучитель наказав розпалити великий вогонь, бо гадав, що налякає цим святу дівицю.

“Скажи лишень, що великі царські боги, – говорив він до неї підступно, – і спасеш своє молоде Життя”.

“Великий є Бог християнський!” – відповіла на те свята Любов, і сама хотіла увійти в той вогонь. Тоді мучитель наказав свердлами поробити діри в її костях, а під кінець велів стяти її мечем. Святу Софію мучитель відпустив на волю. Вона поховала тіла трьох своїх дочок і молилася на їх гробі день і ніч, а на третій день з молитвою на вустах померла.

Мощі святих мучениць папа Адріян І (772-795) у 777 р. переслав єпископові Ремігієві Страсбурському, де в церкві Ешо і сьогодні можна побачити кам’яну домовину зі святими мощами.

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013