Світ обнятий скорботою: цвіт польського народу знайшов собі смерть недалеко від місця іншої польської трагедії – Катині. Президент польської держави, численні політики, вищий генералітет Війська Польського, священики, прості люди. Катинь… Напрошуються історіософічні паралелі: Катинь – Сікорський, Катинь – Качинський… Але облишмо історію історикам. Трагедія Сікорського і трагедія Качинського, напевне, будуть розкриті щойно на Страшному суді.

Я тут хочу кілька слів про інше.

Європа. Як заворожувало нас це слово на початку 90-х ХХ століття… Пригадувалась генетична пам’ять про славну небіжку Австрію, про порядок і добробут, про хоч якусь свободу… Та всім цим маренням прийшов кінець. Замість вродливої манірної панянки, принципової, вільної, толерантної ми побачили щось зовсім відмінного. Стару каргу та ще й шльондру, яка немилосердно торгує собою, своїми переконаннями і своїм корінням заради матеріального достатку і цвинтарного спокою. Ми побачили фурію, яка, мов навіжена, накидається на нормальні прояви релігійних переконань (але тільки християнські прояви), на здорову сімейну мораль, на національну гідність і все заради фамозної політкоректності. Ми побачили гарпію, яка плюється не лише жовчю, але й отрутою при одній лише згадці про Католицьку Церкву. Європа на старості літ збожеволіла в бажанні мати ситу і спокійну старість.

Не маю звички виставляти на показ своїх релігійних переконань, та перебуваючи одного разу У Віденському аеропорті, я мав цікаву можливість побачити, що то за така краля – Європа. Поспішаючи до свого терміналу, молився про себе вервицю, яку перебирав у кишені. Чи то через поспіх чи з інших причин вервиця вислизнула з кишені, я і не помітив, як продовжив її перебирати. До мене підійшов працівник аеропорту, чемно відрекомендувавшись, попросив сховати вервицю до кишені, щоб не ображати релігійних почуттів інших. Я, також чемно перепросившись, сховав вервицю до кишені. Можливо, я би й забув про цей «інцидент», багато різних звихів вже до чого часу побачив у «старій» Європі, якби не наступний випадок. Спустившись до терміналу і розмістившись в чекальні, я став свідком не більше не менше, а релігійного обряду. Коли прийшла година мусульманського намазу (обов’язкової мусульманської молитви) кілька мусульман присутніх у чекальні, простерли килимки і без будь-яких комплексів розпочали в голос свої молитви. От такої, і це після початку війни з ісламським тероризмом, під час істерії світових ЗМІ стосовно ісламофобії західного суспільства. Оговтавшись від початкового шоку, я оглянув чекальню, помітив того ж таки працівника аеропорту, який звернув мені увагу на мою неполіткоректну поведінку з вервицею. Підійшовши до нього, я поцікавивсь чи не є поведінка мусульман у чекальні некоректною по відношенню до людей інших релігійних переконань. Бідний працівник, густо почервонівши, так як здатні лише люди з дуже білою шкірою, нічого мені не відповівши, буркнувши щось собі під ніс про авслендерів, розвернувся і поспіхом зник з поля зору. От такої. От тобі й ісламофобія. От тобі і толеранція. Але це і є справжнє лице Європи, яка, немов продажна жінка, піддається мусульманам, щоб отримати енергоносії й лиже халяву чобіт московських правителів, щоб бува газу не перекрили. А християни, та їм можна усе заборонити, над їхніми святинями можна познущатися, принаймні їх віртуально завалити, як у фільмі «2012», але Мекку – зась, мусульмани можуть голову відтяти, чи кульку в лоб пустити, або підірвати.

Європа радо толерує будь-яку релігію, але не християнство, будь-які «цінності», але не християнські, будь-які нації і народності, але не європейські. Власне проти такого і виступав благо покійний пан Президент. Власне пан Качинський противився легалізації абортів у Польщі, дозволу на евтаназію, привілеям для гомосексуалістів, утискам християн.

Європейські ліберали щоразу більше тиснуть на християн. Ось минулого року доклали чимало зусиль для того, щоб викинути хрести звідусіль, окрім хіба що храмів. Так, як кажеться, дістали по хвості спочатку в Хорватії, потім в Польщі, потім в Італії. Власне Качинський своєю жорсткою позицією сконсолідував польське суспільство проти нападів на хрести. Відразу головний масон нажалівся європейським бюрократам, що, бачте, Католицька Церква має ще завеликий, на думку Великого майстра, вплив на європейські народи. І чудо… А, може, не чудо. Вибухнули педофільські скандали по цілій Європі. Бездоказові напади на Церкву, на Папу, потоки гноївки проти християн. ЗМІ просто давляться від власного гавкоту. І серед усього цього бойовиска – авіакатастрофа, яка обірвала життя державного мужа, який не стидався і не боявся боронити християнство, з чиїм голосом європейська ліберальна зграя мусіла таки рахуватися. Кажуть наші північно-східні сусіди, на чиїх теренах загинув пан Качинський: «один в полі не воїн». Неправда це. І один в полі воїн, якщо він християнин.

Нема в Європі більше жодного глави держави, який би відкрито відважувався ставати до оборони християнства, не ховаючись за ширмою – «ну що ж зробиш – це інтегральна частка нашої культури, тому не дамо», нема в Європі більше політика, який би мав свого капелана. Можливо, поки що нема… Хто зна…

Що би ми не думали про причини трагедії під Смоленськом, як би не оцінювали діяльність покійного польського пана Президента, мусимо визнати, що катастрофа під Смоленськом обірвала життя єдиного глави європейської держави, який реально боровся проти дехристиянізації нашого континенту. Катастрофа під Смоленськом не є лише катастрофою для поляків, це є великою катастрофою для християнства в Європі. Це – духовна катастрофа.

Звісно, зі смертю пана Качинського християнство не перестане існувати на європейському континенті й не заженуть християн відразу в катакомби, але ми, християни, втратили людину, яка відважувалась відкрито підіймати голос на оборону християнства, будучи носієм найвищої державної влади. Тож вічна йому і тим, що загинули з ним, пам’ять. А нам нехай Бог дасть мудрість добре провадити боротьбу за Царство Боже.

Оборонець Віри
(joshmarshall7@yahoo.com)