Важливим елементом духовного життя християнина є молитва. Безумовно, що розуміння самого поняття молитви є надзвичайно широким. У широкому розумінні молитва є єднанням людини з Богом, піднесення душі до Бога, живий зв’язок людини зі своїм Творцем. У більш вузькому розумінні слово «молита» використовують для того, щоб означити певну техніку молитви.

Як говорить Катихизм Католицької Церкви, «Християнська молитва — це зв’язок, який ґрунтується на союзі між Богом та людиною у Христі. Вона — дія Бога і людини; вона випливає від Святого Духа і від людини, повністю спрямована до Отця, в єднанні з людською волею Сина Божого, що став людиною». З такого глибшого розуміння молитви випливає її велике значення в житті кожної людини. Св. Йоан Золотоустий говорить: «Молитва є могутньою зброєю, невичерпним скарбом, невичерпним багатством, джерелом, матір’ю безчисленних дібр». Коли людина молиться, вона таким чином визнає Бога володарем свого життя. Молитва є виявом покори, через яку людина віддає себе небесному Отцеві, як доброму і люблячому батькові. Молитва є певною купіллю, занурюючись у яку людина очищає свою душу, щоб бути спроможною для виконання волі Божої і слухання його слова. Тому так важливою умовою молитви є вміння слухати слово Боже, через яке до людини промовляє Бог у тиші її серця.

У Старому Завіті Бог говорить через пророка Єремію: «Слухайте голос мій і чиніть так, як вам заповідаю, і будете моїм народом, я ж буду вашим Богом» (Єрем. 11, 4–5). Одкровення молитви в Старому Завіті вписується в період між падінням і піднесенням людини, між скорботним кликанням Бога до його перших дітей: «Де ти? […] Що ти це наробила?» (Бут. 3,9–13) — і відповіддю Єдинородного Сина, що приходить у світ («Ось іду, щоб учинити волю твою Боже») (Євр. 10,5–7). Тому молитва пов’язана з історією людей. Вона — зв’язок з Богом у подіях історії. Бог першим закликає людину до себе, людина має лише почути цей заклик. Ісус Христос говорить, що «справді блаженні ті, що слухають Боже Слово і його зберігають» (Лк. 11,28).

Молитва, як дар Божий, спонукає людину робити вибір, який спрямований на щораз більше зближення до Бога, цей вибір робиться не просто раз і назавжди, людина може осягнути його, коли живе духовним життям, перебуває у молитві, і таким чином дихає подихом Бога. Як наголошує Катехизм Католицької Церкви: «У молитві цей крок любові вірного Бога завжди є першим, а крок людини завжди є відповідь». Вступ до особистого взаємозв’язку з Отцем або оновлення через прийняття Його Сина, як Спасителя і Господа, отримання сили Його Духа, створює необхідну основу для правдивої християнської молитви.

Апостол Павло у посланні до Тимотея говорить: «Перед усім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей» (1Тим. 2,1). Він наголошує на необхідності молитви в ділі спасіння. Молитва у християнському досвіді є певною наукою, що вчить по-справжньому і справжнього життя у Христі того, хто молиться. Як слушно зазначає Тома Шпідлік, що саме так вчилися молитися і ті святі, яких ми тепер вважаємо як зразок добрих молільників, бо вони були досконалі в розмові з Господом Богом. Кожна християнська молитва починається в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, це певне занурення у життя Святої Трійці, це відкриття внутрішньої гармонії і любові, яку сприймаємо через віру. Святе Письмо говорить про віру, як про довір’я людини до Господа. У Євангелиста Матея читаємо: «І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите» (Мт. 21,22). Отже, з вірою молитва виходить від того, хто йде за Христом і з’єднує свої бажання з Його бажаннями, молиться в Його Ім’я.

Молитву ще називають розмовою, контактуванням і спілкуванням, за допомогою слів, чи без них, або усамітненість з Самим Богом, яка відбувається в Дусі і через Духа, який буквально оселився в людському тілі, і в самому центрі людської особистості.

Прикладом і Вчителем молитви є Ісус Христос. Сам Він часто молився, і слід одразу зауважити, що молитва Ісуса Христа відрізнялася від загальноприйнятої. В усякому разі апостоли, бачивши його молитву, просили: «Господи, навчи нас молитися!”»(Лк. 11,1). У Своїй молитві Він представляє людей, оскільки Він прийняв людську природу у Своєму Воплоченні, і Він, приносячи Самого Себе, приносить їх як дар Отцеві. Він — Слово, що «прийняло плоть» — приєднується у Своїй людській молитві до всього того, чим живуть Його «братии» (Євр. 2,12). Христос молиться часто, молиться прилюдно і на самоті, молиться особисто і у спільноті, у відповідальні моменти свого життя і місії, дякує і просить. Його молитва є різноманітною, однак завжди вона є щирою і глибокою.

Ісус Христос також навчає молитви інших, спочатку — апостолів, а через них усіх інших. І, найбільшою новизною є те, що він навчив своїх послідовників взивати «Отче», тобто він вчить глибокого синівського зв’язку з Богом.

У молитві християнин ніколи не повинен відчувати себе самотнім, має бути постійне усвідомлення дії Святого Духа. Сам Святий Дух таємно включається в молитву, починає відповідати тими самими словами, які промовляє людина. Це і є ключ, що відкриває двері внутрішнього життя. Без включення Святого Духа в молитву слова є немічними і позбавленими конкретно особистого змісту.

Молитва допомагає зростати духовно через зміцнення нашої віри і збільшення любові. Молитва носить не лише особистісний характер, але і, у великій мірі, спільнотний. Отож, характеристики християнської молитви є дуже широкими.Важко описати її всесторонньо, однак можна виділити її окремі, найбільш суттєві риси та характеристики, перш за все, розуміння молитви як єднання людини з Богом.

http://www.credo-ua.org/