о.д. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
“МІСІОНАР”, №4 (232), Квітень 2012р.

Малий вхід

Коли народ у церкві співає третій антифон, або Блаженні в неділю (залежить від традиції церкви), і коли прийде час до «Слава…», ієрей з дияконом чинять три малі поклони, тоді ієрей бере Євангеліє, подає диякону, а він піднімає святу книгу на рівні обличчя й, обходячи святий престол із свічконосцями, виходять північними дияконськими дверима у храм вірних і таким чином роблять малий вхід. Цей вхід називається малий, щоб відрізнити його від великого входу, який відбувається із дарами на літургії вірних.

Якщо заглянемо в історію творення цього обряду, то побачимо, що раніше був він входом єпископа до храму і святилища. Так виглядав початок святої Літургії. Адже, на зорі християнства кожна громада мала свого єпископа і саме так творили величавий вхід єпископа на Службу Божу. Також у той момент диякон із прислугою вносили книгу святого Євангелія із захристії і з часом дійство перетворилось в урочисте внесення Євангелія.

Після того, як народ закінчив співати стишки «Прийдіте, поклонімся і припадім до Христа. Спаси нас, Сину Божий…», люди в церкві починають співати тропарі і кондаки. Саме слово «тропар» має різне пояснення. Одні вважають, що воно походить від грецького слова ?????? (тропос), яке означає «вдача», спосіб життя, що відображає спосіб життя святого, або описує празник. Інші стверджують, ніби воно походить від слова ???????? (тропалос), що перекладається, як «трофей», перемога, яка проголошується на честь святого чи на звеличення празника. Знаходимо ще й інше пояснення: назва походить від слова ???????? (трепомай), що має значення «змінюватись», бо тропарі є змінною частиною літургії. І на завершення, від слова ????? (трепо), яке перекладається як «обертати», бо тропарі постійно міняють голос розспіву, а потім знову повертаються до того самого голосу. Або ж в народі їх називають стишками, бо беруться після стишків антифону.

Слово «кондак» походить від грецького слова ?????? (контос), тобто «короткий», скорочений, малий, і означає коротку пісню, яка містить прославу святого, або звеличує празник. Першим автором кондаків вважається святий Роман Сладкопівець, диякон Ємеський, який жив за часів Атанасія Дикорі, приблизно в VI ст. по Різдві Христовім.

Може виникнути справедливе запитання: для чого тут співати тропарі й кондаки? Як пояснює Арх. Солунський, для того, щоб показати, що вчення Христове вже збувається, воно має відбиток в житті святих угодників Божих, яких оспівуємо, а також складаємо подяку Богу за цих святих. Угодники Божі є також і пригадкою для нас, вказівником на те, що хто зберігає закон Господній, може, і повинен сподіватись, що ввійде до Царства Божого з такою легкістю, як вноситься у святі ворота Євангеліє.

В часі співу тропарів і кондаків священик молиться тихо: «Боже святий, що в святих перебуваєш, Тебе трисвятим голосом серафими оспівують, і херувими славословлять, і всі небесні сили Тобі поклоняються. Ти з небуття в буття привів усе, створив людину на Твій образ і подобу, і всякими дарами її прикрасив. Ти даєш тому, хто просить, премудрість і розум, і не погорджуєш грішником, а встановлюєш покаяння на спасіння. Ти сподобив нас, смиренних і недостойних слуг Твоїх, і в цю хвилину стати перед славою святого Твого жертовника і належне Тобі поклоніння і славослов’я приносити. Сам, Владико, прийми і з уст нас, грішних, трисвяту пісню і відвідай нас милістю Твоєю. Прости нам всяке прогрішення, добровільне і недобровільне, освяти наші душі й тіла, і дай нам побожно служити Тобі всі дні життя нашого, молитвами святої Богородиці і всіх святих, що від віку Тобі угодні були». Ця молитва вказує на велич і милосердя Боже, а також на те, що ми залежні від ласки Божої.

По завершенні тропарів диякон мовить до ієрея, піднявши орар: «Благослови, владико, час Трисвятого». Благословивши диякона, священик виголошує: «Бо Ти святий єси, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас», а диякон завершує: «і на віки вічні». Люди запечатують своїм «Амінь».

Цим виголосом і погодженням церкви ми починаємо Трисвяту пісню разом з ангелами, що безмовно прославляють одвіку Бога. Ця пісня показує, що ми з ангелами творимо одну Церкву, як і те, що Бог однаково прославляється між ангелами і людьми. Спів людей у крилосі — це немов спів людей на землі, а спів священика у святилищі — немов ангелів в небі. Трисвята пісня прославляє Бога в трьох Особах. Трисвятою її назвав святий патріарх Герман, бо в ній тричі повторюється поняття «Святий». Дамаскин свідчить, що пісня ця походить із славослов’я серафимів у небі: «Свят, свят, свят Господь Саваот», а також із слів псалма 41 — «душа моя спрагла Бога, Бога Кріпкого, Живого!» (або безсмертного, тобто того, що завжди живий). Слова «помилуй нас» додала Церква як завершення молитви.

Пісня Трисвятого в нашому обряді використовується досить часто, вона стоїть на початку майже всіх молінь, починаючи від ранньої молитви і завершуючи вечірніми, в тому числі багатьох богослужінь у церкві. Її почали використовувати у Церкві з Божого об’явлення. В часі владарювання імператора Теодозія II, при Царгородському архиєпископі Проклі, під час страшного землетрусу, коли люди молились, одного хлопчика вітром нагло підняло в небо, де він і навчився цієї ангельської пісні: «Святий Боже…» Коли хлопчина спустивсь із неба, розказав про почуте і побачене архиєпископові, що він негайно оголосив, а люд підхопив і почав співати, возвеличуючи Бога. З того часу і повелось співати цю пісню. Як описано у книзі Одкровення, нею безперервно славословлять Бога херувими, які оточують Його престол, взиваючи: «свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель» (Од. 4,8). Так само взивають і серафими: «Свят. Свят. Свят Господь Саваот! Вся земля повна слави Його!», як описує своє видіння пророк Ісая (Іс. 6,3).

Коли хор доходить до «Слава Отцю…», диякон звертається до священика, вказуючи орарем на Євангеліє, «Повели владико». Ієрей відходить до горного сідалища, благословляючи диякона словами: «Благословенний, хто йде в ім’я Господнє». Диякон знову звертається до священика, вказуючи орарем на горне сідалище: «Благослови, владико, горне сідалище». Пресвітер, благословляючи сідалище, мовить: «Благословенний Ти на престолі слави Царства Твого, що сидиш на херувимах, завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні». Горне місце, чи сідалище — це місце, що знаменує невидимий престол Ісуса Христа, що невидимим способом присутній землі, сидячи на Божественному престолі на небі по правиці Отця, а тут в особі священика споглядає на свою Церкву. Священикові не годиться сідати на горне сідалище, як і прислузі, а лиш на бічні крісла. Тільки єпископ має таке право. Ця традиція походить із сивої давнини — ще від апостолів, які відходили на підвищення і споглядали на вірних, як вони слухають Слово Боже.

По завершенні Трисвятого диякон стає у святих воротах, проголошуючи: «Будьмо уважні». Ієрей виголошує: «Мир всім». Диякон знову звертається до народу: «Премудрість, будьмо уважні!» Цими виголосами вказується на те, що починається найголовніша, кульмінаційна частина Літургії Слова — читання Святого Писання. Саме звернення пресвітера «Мир» — ніщо інше, як привітання Ісуса Христа, який так вітався із своїми учнями після свого воскресіння. Це слово стало спадщиною апостолів, що так вітались, а з часом, стало пастирським благословенням. По цьому слідує співання прокімена з псалмів Давида. Прокімен — це, по суті, залишок старозавітного читання цілого Псалма, або більшої його частини. Хоч деякі Церкви мають донині цілий Псалом — це Халдейська Церква. Прокімен — те, що попереджує інше, наступне. Отже, це стих чи пісня, що попереджує Читання. Прокімени є змінні, відповідно до дня, свята, подібно, як і тропар та кондак.

Потім диякон виголошує: «премудрість», після чого читець зачитує назву апостола (тобто, апостольського послання, яке зараз читатиметься), диякон знову виголошує «будьмо уважні!» і тоді читається уривок з апостола. Коли читець закінчив читання, пресвітер звертається «Мир тобі», а диякон знову виголошує «Премудрість, будьмо уважні!» Дехто з вірних думає, що звернення священика «Мир тобі» стосується читця, але насправді — ні! Це звернення має відношення до Того, хто приходить за апостолами, тобто Ісуса Христа. Це пресвітер вітає Христа, який приходить у Слові Божому, а диякон потверджує своїм виголосом, немов заспокоюючи народ, щоб були уважні, бо Христос тут уже присутній. З цього місця співці починають спів «Алилуя» з алилуаріями. Святий Герман пояснює цей вислів так: «Це єврейське слово, де АЛ значить «йде», «являється», ИЛ — «Бог», УІА — «прослава» і «піснеслів’я Бога». Так само й святий Йоан Богослов чув це піснеслів’я від ангелів (Од. 19,6). Між проголошеннями алилуя, читець виголошує стихи, що і звуться алилуаріями. Вони взяті з псалмів, які давніше читались повністю. «Алилуя», отже, є похвалою, привітанням Христа, який зараз прийде зі Своїм словом-Євангелієм. Як прокімени є вступом до читання Апостола, так «Алилуя» зі стихами є вступом до читання Євангелія.

Читання Євангелія

Під час співу «Алилуя» пресвітер проказує потиху молитву: «Засвіти в серцях наших, чоловіколюбче Владико, нетлінне світло Твого богопізнання і відкрий духовні очі наші, щоб ми зрозуміли Твої євангельські проповідування. Вложи в нас і страх блаженних Твоїх заповідей, щоб ми, перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі. Бо Ти є просвічення душ і тіл наших, Христе Боже, і Тобі славу віддаємо з безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим і благим і животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь». Молитва вказує на те, що без Божої допомоги ми не в змозі пізнати Святе Писання, бо лиш Святий Дух відкриває його розуміння: «…вухом слухали і не зрозуміли…» (Мр. 4,12). В цей час диякон, отримавши благословення від пресвітера, кадить престол, горне сідалище, святилище, проскомидійник, іконостас, пресвітера, вірних. Кадження — це хвала і привітання Христа, як теж символ благодатного наслідку Його проповіді. Диякон по завершенні обкаджування звертається до ієрея: «Благослови, владико, благовістителя святого апостола і євангелиста (ім’я)». Тоді пресвітер, прочитавши молитву «Бог, молитвами святого, славного, всехвального апостола і євангелиста (ім’я) нехай дасть тобі слово благовістити силою великою для сповнення Євангелія возлюбленого Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа» хрестовидно благословляє диякона, на що той відповідає «Амінь», бере від священика святе Євангеліє і йде на солею до аналоя. Аналой, або аналогій (по-грецьки ?????????? (аналогейон), ????????? (аналогіон) — «підставка для книг»), вживається при богослужінні, — високий чотирикутний столик із похилим верхом. Іноді аналої бувають складні. Сам священик, стоячи коло престолу, виголошує: «Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія. Мир всім». Це вказується для того, щоб люди піднялись із своїх місць і слухали, стоячи, бо раніше давні християни слухали послання сидячи, а також їх благословляє. Церква на благословення ієрея відповідає: «І духові твоєму». По цьому священик оголошує заголовок Євангелія, а люди відповідають «Слава Тобі, Господи, слава Тобі.», цим виражаючи подяку за можливість слухати Слово Боже. Пресвітер востаннє наголошує на уважності і диякон читає Євангеліє. Після завершення читання приходить час гомілій — проповідей, які можуть виголошувати єпископи, священики чи диякони. Гомілії — це символ нагірної проповіді Ісуса Христа, де він виголосив все те, що навчав три роки. Проповіді голосять з амвону. Амвон (з грецької ????? (амвон) — підвищення) — спеціальна споруда в християнському храмі, призначена для читання Священного Писання, співу чи виголошення деяких богослужбових текстів, проповідей. Для єпископа катедра. Катедра (по-латинськи cathedra, по-грецькика ??????? — крісло, трон) — почесне крісло в храмі, призначене для єпископа. У переносному вживанні — символ єпископської влади. У слов’ян від слова «катедра» походить назва центрального собору єпархії — «катедральний».

(далі буде)

ч.1 • ч.2 • ч.3