о.д. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
“МІСІОНАР”, №1 (229), Січень 2012р.

Проскомидія -
приготовлення Святих Дарів

З усіх християнських молитов і відправ вершиною є Свята Літургія, або Служба Божа. Та, все ж, багато хто не розуміє, чому ми молимось саме так, для чого саме ці молитви, а не інші. Нерозуміння або незнання літургіки призводить до того, що буваємо розсіяні у часі звершення богослужіння.

Саме тому люди мають сотні запитань до Божественної Літургії. Щоб краще все це розібрати, дещо повернемось до історії зародження Служби Божої та її символіки. Божественна Літургія загалом, кожен окремий крок у ній мають своє важливе і молитовне значення, але тут важливо не перестаратись із символікою.

Отже, почнемо з простішого і так будемо рухатись до самого завершення. Першу Літургію звершив сам Господь наш Ісус Христос. Він зобов’язав своїх учнів продовжувати її: «це будете робити на Мій спомин». Коли на учнів зійшов Святий Дух і утворив спільноту християн, що сміливо почали визнавати Христа за Господа, тоді народилась Церква — спільнота вірних, яку завжди провадив і освячував Святий Дух, а Христос постійно залишався в ній, «бо де двоє чи троє зберуться у моє ім’я, то Я буду посеред них».

Церква від самого початку звершувала ламання хліба (тобто Службу Божу) так, щоб вона містила в собі у видимий спосіб все життя Христа, починаючи від таїнства воплочення і завершуючи вознесінням, при цьому зберігаючи всю Христову науку. Святі Василій Великий та Іван Золотоустий під дією Божого просвітлення впорядкували все й довели до ладу. Так ці велети духа висловили у молитвах дії, які містять в собі певну символіку, яка передає все земне життя Ісуса так, немовби ми бачили це власними очима. Саме тому перед освяченням Дарів згадують всі події з життя Христа, від народження і аж до зіслання Св. Духа на апостолів, а через них і на всіх людей, це й творить одне тіло і єдину Церкву.

Сама Літургія складається з трьох частин: Проскомидії, Літургії вірних і Літургії жертви.

Далі детальніше розглянемо кожну зокрема. Отже, Проскомидія є тією частиною, що приготовляє нас до святої Жертви. Саме слово «проскомидія» перекладається як «приношення». У Старому Завіті не годилось з’являтись перед Богом з порожніми руками. Він обдаровує людину різними дарами, тому людина, приходячи перед лице Боже, приносила дари своєї праці: хліби, вино, єлей, ладан, борошно тощо. Священики вибирали кращі з дарів, у молитвах готували все до богослужіння, згадуючи жертводавців. Все, що залишалось, використовували у церкві, для утримання священиків, сиріт, вдів та різного роду потребуючих. З роками люди все менше і менше приносили дарів, тому Церква постановила приносити хліб і вино, а сам хліб називається «просфорою» — приносом, тим, що принесли.

Проскомидія відображає народження Ісуса Христа, смерть його за наші гріхи задля нашого відкуплення. Тому в проскомидії є частини, пов’язані зі старозавітніми пророцтвами про воплочення і смерть Спасителя людства та їх новозавітнім здійсненням.

Святий Герман нас повчає, що приготування хліба, має своє значення у Проскомидії: воно пригадує нам зачаття і народження Ісуса Христа. Він це пояснює в такий спосіб: сам стіл-проскомидійник, на якому звершується Проскомидія, пригадує нам Вифлеєм; просфора (жертвенний квашений хліб невеликого розміру) — зображає вагітну Діву Марію, а сам агнець (чотирикутний шматок хліба), якого вирізають і виймають із просфори, — тіло Христове, самого Христа, про якого св. Іван Хреститель говорив: «Це Агнець Божий, який гріхи світу забирає» (Йо. 1,29); коли ж священик бере копіє (копіє — це ніж, що нагадує спис) і врізає його у просфору, цим пригадує зачаття, а виймаючи агнця — народження Спасителя; сам священик символізує Духа Святого, який отінив Пресвяту Діву; диякон же, що є присутній і тримає пальцями орар, — Архангела Гавриїла.

Надалі розглянемо детальніше кожний крок Проскомидії.

В часі проскомидії священик бере просфору в ліву руку, а копіє — в праву, хрестовидно знаменуючи просфору зверху, тричі мовивши: «На спомин Господа і Бога Спаса нашого Ісуса Христа». Цими словами об’являє, що хліб цей просфорний призначений в жертву Господеві, та пригадує нам терпіння і смерть нашого Спасителя. Після цього пресвітер врізає копієм просфору з чотирьох сторін, близько від печаті, що є на просфорі зверху. Саме це пригадує нам страсті Христові, священик при цьому відчитує слова Ісаї (53;7-8): «Немов ягня на заколення, ведено його. І як агнець непорочний перед тим, що стриже його, безголосний, так і він не відкриває уст своїх. У смиренні його суд над ним відбувся. А про рід його хто оповість?» Тоді виймає з просфори агнець, чотири сторони якого символізують чотири сторони світу, які освятило Слово, що тілом стало. Сам агнець, подібно, як в Старому Завіті, являє собою агнця пасхального, якого ізраїльтяни з волі Божої закололи і їли на згадку про визволення від ярма і загибелі єгипетської. Христос є нашим Агнцем, що визволяє нас від гріха і загибелі, яку гріх несе з собою.

На дискосі (дискос — це літургічна тарілочка з ніжкою) священик ставить агнець навзнак, де крає його хрестовидно (але не до кінця) зі словами: «жертвується Агнець Божий, що бере гріхи світу, за життя світу і спасіння». Після того перевертає і проколює його з словами: «Один з воїнів списом бік його проколов, і зараз витекла кров і вода. І той, хто бачив, засвідчив, і правдиве свідчення його», що супроводяться діями: священик вливає до чаші вино і трішки води. Ці дії пригадують подію під хрестом, описану в Євангелії від Йоана (19,34). Залишки просфори називають «антидотом», тобто «хлібом замість дарів». Його роздроблюють після звершення Літургії і роздають, зокрема тим, які не приступали до Євхаристії.

Опісля, ієрей бере в руку другу просфору і мовить: «На честь і пам’ять преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії; її молитвами прийми, Господи, жертву цю в пренебесний твій Жертовник». Церква свято вірить у силу молитви Матері до милосердного Владики — Ісуса Христа. Така молитва має величезні силу і вагу. Вийнявши з просфори частицю, священик кладе її праворуч агнця, мовлячи: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена». Цими словами Церква віддає шану і нагадує нам, що Пресвята Богородиця перебуває близько Христа у славі і завжди молить Його за нас, будучи нашою Заступницею в небі.

Тоді священнослужитель бере третю просфору і виймає з неї частиці на честь святих, пророків, апостолів, мучеників. Далі бере й з четвертої просфори виймає частиці для поминання ієрархії церкви, всіх живих. Тоді бере п’яту просфору, з якої виставляє на дискос частиці за жертводавців і померлих, по цім за всіх присутніх у храмі і за себе. Так п’ять просфор нагадують нам чудо нагодування п’ятьма хлібами п’ять тисяч народу (Йо. 6,1-15). Відтак, обкаджуючи приготоване, ієрей проказує молитву: «кадило Тобі приносимо, Христе Боже наш як приємний запах духовний; Ти ж прийми його в пренебесний Свій жертовник і пошли нам благодать пресвятого Твого Духа». Цей пахучий дим фіміаму пригадує нам дві події: прихід трьох волхвів зі Сходу, що принесли ладан Христові як Богу (на це, між іншим, вказує і молитва) — народження Господа, і прихід Мироносиць до гробу, щоб намастити тіло Христове пахощами — смерть Ісусову.

Далі обкаджує хрестовидну звізду і кладе на дискос зверху Дарів зі словами: «І прийшла зоря, і стала над тим місцем, де було Дитя». Звізда пригадує нам євангельську подію, яку описав євангелист Матей (2,9).

Відтак священик обкаджує покрівці і покриває одним святий хліб з дискосом, а іншим — чашу, а третім, що зветься «воздухом», покриває два перші, звертаючись до Бога з молитвою: «Покрий нас покровом крил Твоїх, прожени від нас усякого ворога і супостата…». Ці покрівці мають певну містичну символіку й пригадують нам пелени Ісуса в яслах, а з іншого боку — плащаницю Христову, що обвивала його тіло в гробі. І завершується Проскомидія молитвою з кадженням: «Боже, Боже наш, Ти, що послав небесний Хліб…», — що підбиває підсумок і складає подяку за всі ласки.

Сам дискос з дарами символізує цілу Церкву, що зібрана навколо Христа з Богородицею, всіма святими, живими і всіма померлими та вказує на те, що саме Ісус поєднує в собі непоєднуване. Він поєднав два світи: матеріальний (нас, що є живими) і безтілесний (спільноту всіх ангелів і святих, а також всіх померлих, що вже перейшли межу життя і перебувають у вічності). Цим Христос поєднує в собі цілу Церкву, яка є його містичним тілом.

Сама Проскомидія починається хвилин за 15 до години, зазначеної в графіку відправ богослужінь. Тому варто прийти до храму трохи швидше, щоб заспокоїти свої думки, зібрати весь свій дух і піднести до Господа, а також укласти подумки наміри на цю Літургію, тому що одну частицю на Проскомидії приносять за всіх потребуючих, тобто за нас. Складаючи намір Христові, ми приносимо йому цю частичку як наш дар, а він її освячує в Літургії, жертвуючись нам вже своїм тілом, яке споживаємо. Пам’ятаймо, що Христос має до нас таку велику любов, що завжди бажає бути з нами, всередині нас, даючи себе спожити. Тож треба заздалегідь приготуватись до цього, щоб гідно прийняти його до свого серця, відповівши йому любов’ю на його любов.

ч.2 • ч.3 • ч.4