«З нагоди початку Нового Року бажаю скласти найщиріші побажання миру всім християнським громадам, керівникам держав, чоловікам і жінкам доброї волі всього світу, – пише Вселенський Архиєрей. – Для цього 43-го Всесвітнього дня миру я вибрав тему: «Якщо хочеш плекати мир – бережи діла творіння». Пошана створеного має велике значення також і тому, що «створення є початком і основою всіх Божих діл» (Катехизм Католицької Церкви, 198) і його збереження стає в теперішній час суттєвим для мирного співіснування людства. Якщо, насправді, з причини жорстокості людини до людини існує багато небезпек, які загрожують мирові та справжньому всебічному розвиткові людини: війни, міжнародні та регіональні конфлікти, терористичні акти та порушення людських прав, то не менш тривожними є загрози, які породжує недбалість, а, навіть, і зловживання, що стосується землі та природних багатств, які даровані нам Богом» (ч.1).
Далі Святіший Отець звертається до своєї Енцикліки «Любов у істині», де він підкреслив, що «всеохоплюючий людський розвиток тісно пов’язаний з обов’язками, які випливають із стосунків людини з природним середовищем, до якого треба ставитись, як до Божого дару для всіх і використання якого потягає за собою спільну відповідальність за все людство, особливо, стосовно убогих та майбутніх поколінь» (ч.2).
Венедикт ХVІ приділив увагу Посланню на Всесвітній день миру, в якому 20 років тому Папа Іван Павло ІІ особливо наголошував на тому зв’язку, який єднає нас, як Божі створіння, із всесвітом, який нас оточує. Згадане Послання на тему: «Мир з Богом-Творцем, мир з усім творінням», звертало увагу на зріст усвідомлення, що мир у світі перебуває під загрозою також і внаслідок відсутності належної пошани до природи. Папа згадав, що також й інші його попередники посилались на зв’язок, який існує між людиною та навколишнім середовищем. «Наприклад, 1971 року, з нагоди 80-ої річниці Енцикліки Rerum Novarum Папи Лева ХІІІ, Папа Павло VІ підкреслив, що «шляхом нерозважного використовування природи, людина ризикує зруйнувати її і, в свою чергу, стати жертвою цієї деградації» (ч.3).
«Хоч й уникаючи висловлюватись на тему конкретних технічних розв’язок, Церква, «знавець людських справ», наполегливо старається звернути належну увагу на зв’язок між Творцем, людською істотою і творінням. 1990 року Іван Павло ІІ говорив про «екологічну кризу» і, підкреслюючи, що вона має переважно етичний характер, вказував на «невідкладну моральну потребу нової солідарності». Цей заклик стає сьогодні ще наполегливішим, перед обличчям дедалі зростаючих ознак кризи, яку було би невідповідальним не брати до серйозної уваги» (ч.4).
«Однак, треба врахувати, що екологічну кризу не можна розглядати окремо від проблем, які з нею пов’язані, адже вони тісно сполучені з самим поняттям розвитку і баченням людини та її стосунками із своїми ближніми та творінням. Людство потребує глибокого культурного оновлення; потребує наново відкрити ті цінності, які становлять міцну основу, на якій можна збудувати краще майбутнє для всіх. Кризові ситуації, які тепер переходить людство, чи то економічного, продовольчого, екологічного чи соціального характеру, по своїй суті є також кризами моральними, пов’язаними між собою. Вони примушують наново переосмислити спільний шлях людства. Зобов’язують, зокрема, до способу життя, позначеного поміркованістю і солідарністю, з новими правилами і формами зобов’язання, з довір’ям і мужністю використовуючи нагромаджений позитивний досвід і рішуче відкидаючи негативний» (ч.5).
Далі в Посланні на Всесвітній день миру 2010 року Вселенський Архиєрей зауважує, що те, що ми в космічному сенсі називаємо «природою», є «задумом любові та істини». Цитуючи Катехизм Католицької Церкви, він наголошує, що світ не виник внаслідок якоїсь необхідності чи сліпої долі, або випадку. Світ бере початок з свобідної Божої волі, Який бажав, щоб створіння брало участь в Його бутті, в Його мудрості й доброті. Біблійна книга Буття вже на перших сторінках вказує нам на мудрий задум всесвіту, плід Божої думки, на головному місці якого поставлені чоловік і жінка, створені на образ і подобу Творця, щоб «наповнювати землю» і «володіти нею», як «управителі» самого Бога» (пор. Ді 1,28). «Гармонія між Творцем, людством і творінням, яку описує Святе Письмо, була порушена гріхом Адама і Єви, які прагнули зайняти місце Бога, відмовившись визнати себе Його творінням» (ч.6).
«На жаль, треба ствердити, що дуже велика кількість людей в різних країнах та регіонах планети зазнає дедалі більше труднощів внаслідок занедбання або відмови з боку багатьох у питанні відповідального управління навколишнім середовищем». Другий Ватиканський Собор, пригадує Папа, вказував, що Бог призначив землю і все, що на ній знаходиться, для користування всіх людей і народів. «Тому, отже, спадщина творіння належить всьому людству. Однак, сучасні темпи експлуатації ставлять під серйозну загрозу наявність деяких природних ресурсів не лише для теперішнього покоління, але, перш усього, для майбутніх» (ч.7).
«Насправді, здається невідкладним питання вияву лояльної солідарності між поколіннями. Не можна покладати на майбутні покоління кошти використання спільних природних ресурсів» (ч.8). Крім того, наголошує Венедикт ХVІ, існує моральна необхідність оновленої солідарності всередині кожного покоління, особливо в стосунках між країнами, які перебувають на шляху розвитку, та високо розвинутими країнами. «Екологічна криза вказує на невідкладну необхідність солідарності, яка б простягалась у просторі й часі» (ч.8).
«Без сумніву, однією з основних проблем, які стоять перед міжнародною спільнотою, є проблема енергетичних ресурсів, шукаючи спільні і зрівноважені стратегії, щоб задовольнити потреби в енергії теперішнього і майбутнього поколінь» (ч.9). Екологічна криза створює історичну можливість для того, щоб опрацювати спільну відповідь, яка дозволить перетворити модель глобального розвитку в напрямку більшого пошанування створеного світу і цілісного розвитку людини, що спирається на цінностях, властивих любові в істині.
Вселенський Архиєрей підкреслює, що для того, «щоб спрямувати людство на шлях до повністю зрівноваженого управління навколишнім середовищем і ресурсами планети, людина повинна використовувати свій розум на ниві наукових і технічних пошуків та у введенні в житті відкриттів, які з цього випливають. «Екологічні питання треба розглядати не тільки задля страшних перспектив, які представляються внаслідок деградації оточуючого середовища; приводом, перш усього, повинен бути пошук справжньої солідарності у світовому масштабі, натхненої цінностями любові, справедливості і загального добра» (ч.10).
«Стає дедалі очевиднішим, що тема деградації навколишнього середовища пов’язується з поведінкою кожного із нас, із стилем життя і пануючими моделями споживання та виробництва, часто незрівноваженими із суспільної, екологічної і навіть економічної точки зору» (ч.11). Тому, читаємо в Посланні на Всесвітній день миру 2010, стає необхідною дійсна зміна мислення, яка б спонукала всіх прийняти нові стилі життя, в яких би пошук правди, краси і добра та спільність з іншими задля загального зросту, були б елементами, які вирішували б вибір споживання, заощаджень та інвестицій. «Всі ми є відповідальними за захист і дбання про творіння» (ч.11).
Святіший Отець наголошує, що Церква відповідальна за діла творіння і відчуває обов’язок здійснювати цю відповідальність також і в суспільному житті, щоб захистити землю, воду і повітря, дари Бога-Творця, призначені для всіх, і, понад усе, щоб захистити людину від небезпеки самознищення. «Не можна вимагати від молоді шанобливого ставлення до навколишнього середовища, якщо сім’я і суспільство не допомагають їм шанувати себе самих; книга природи є єдиною, чи тоді, коли говорить про навколишнє середовище, чи про особисту, сімейну чи суспільну етику… Охоче підтримую виховання екологічної відповідальності, – пише Папа, – яка, як я вказав в Енцикліці «Любов у істині», запевнила б справжню «людську екологію» і, отже, з оновленою переконливістю ствердила б недоторканість людського життя в будь-якій його фазі і стані, гідність особи та незамінну місію сім’ї, в якій виховуються в любові до ближнього і пошані до природи» (ч.12).
«Не слід, нарешті, забувати про дуже знаменний факт, що багато людей знаходять спокій і мир, відчувають себе оновленими і відродженими, коли вступають у тісний контакт з красою і гармонією природи. Існує, отже, певного роду взаємність: піклуючись творінням, бачимо, що Бог через створений світ, піклується нами» (ч.13).
Закінчуючи Послання на Всесвітній день миру, Папа Венедикт ХVІ пише: «Прагненню всіх людей доброї волі до миру, без сумніву, буде сприяти загальне признання нерозривного зв’язку, який існує між Богом, людськими істотами й усім творінням. Християни, освічені Божественним Об’явленням та вірні Традиції Церкви, дають свій власний вклад. Вони розглядають всесвіт і його велич у світлі творчого діла Отця і спасенного діла Христа, Який через Свою смерть і воскресіння примирив з Богом «і земне, і небесне» (Кол 1,20). Захищати природне середовище, щоб будувати мирний світ, – це обов’язок кожної людини. «У цьому полягає невідкладний виклик, який треба прийняти з оновленим та одноголосним зобов’язанням; у цьому полягає провидінна можливість вручити новим поколінням перспективу кращого майбутнього для всіх. Це повинні усвідомити провідники держав і на кожному рівні всі ті, кому лежить на серці доля людства: захист діла творіння і здійснення миру глибоко пов’язані між собою! Тому закликаю всіх віруючих піднести гарячу молитву до Бога, всемогутнього Творця і милосердного Отця, щоб кожен чоловік і кожна жінка почули в своєму серці, прийняли і відповіли на настійливий заклик: «Якщо хочеш плекати мир – бережи діла творіння» (ч.14).
Залишити відповідь