Надійка ГЕРБІШ. “СВІТИЛЬНИК”

0 443
«Для моєї ноги Твоє СЛОВО СВІТИЛЬНИК,
ТО СВІТЛО для стежки моєї»

(Пс 118,105).

Маленький Андрійко, на відміну від біль­шості шестилітніх хлопчиків, дуже любив лягати ввечері спати. Бо тоді мама завжди сідала біля нього на ліжку, закутувала його в ковдру й читала вголос різні цікаві книж­ки. Найбільше хлопчик полюбляв збірник «Біблійні історії». Книжка була товстелез­на і, здавалося, нескінченна. У ній були цікаві-прецікаві оповідання про те, як постав світ, з’явилися тварини та люди; про великих царів, різноманітні дива, битви й перемоги. А ще там були яскраві й незвичайні малюнки. Найбільше хлопчик любив слухати оповідку про маленького пастушка Давида, який переміг велета Голіафа, – хлопчик вірив, що і він, коли буде надіятися на Бога, обов’язково переможе якогось велета чи дракона. Андрійко ніколи не засинав посеред розповіді, а з великим зацікавленням слухав до самісінького кінця.

Інколи хлопчик так переймався почутим, що не міг заснути навіть тоді, коли мама за­кривала книжку ніжно цілувала його в чоло й промовляла разом із ним молитву. Андрій­ко прижмурював очі й стиха спостерігав за нею. Щоразу матуся брала до рук товстелез­ну чорну Біблію, ще більшу за його дитячу, вкривалася пледом і зосереджено читала.

Хлопчик знав, що Біблія – то книга про Ісуса, Божого Сина, Який прийшов на землю, щоби спасти грішників і подарувати їм вічне життя. У ній також було багато цікавих роз­повідей, прикладів, настанов для того, щоби й земне життя людей, які ходять з Богом, було щасливим і насиченим радістю, миром і добром.

Проте хлопчик ніяк не міг збагнути, чим відрізняються його Біблія і мамина – ну, попри те, звісно, що в маминій не було малюнків. Але ж це не дивина – хлопчик не знаходив малюнків і в інших маминих книжках, а відтак сприймав це як якесь доросле правило.

– Матусю, – запитав Андрійко маму якось перед сном, – а чим відрізняються наші з тобою Біблії?

– Моя Біблія – то Слово Боже, записане так, як його сказав людям Бог. А твоя – це переказ біблійних оповідей, зроблений для дітей, щоби тобі було більш зрозуміло. А як підростеш, то обов’язково матимеш Біблію, як у мене, – відповіла мама, погладжу­ючи сина по голівці.

– А як це Бог так колись говорив, що люди могли Його чути й записувати? Роз­кажи мені!

Мама усміхнулася, поправила Андрійко­ві ковдру й почала розповідати:

– Біблія насправді не просто книжка, а ціла бібліотека. Її писали різні люди про­тягом багатьох століть – саме тому вона складається аж із 66 книг. Там є історичні хроніки…

– Про царя Давида?

– І про Давида, і про інших царів Ізраїля. Є в Біблії вірші, пісні й цілі поеми. Є в ній і ко­роткі притчі, і повчальні прислів’я. Крім того, вона містить пророцтва про майбутні часи.

– Оце справді бібліотека!

– Люди, які створили ці книги, мали дуже тісне спілкування із Богом, тому все, що вони писали, було богонатхненим. А ще Біблія поділяється на дві основні частини: Старий За­повіт і Новий Заповіт.

– А чому вони так називаються? Чому це Заповіти? Хто і що кому заповідав? І чому є Старий, а потім Новий? – Андрійко сів на своєму ліжечку й зацікавлено слухав.

– Коли люди не послухали Господа в едемському саду, Він був змушений їх вигнати, оскільки гріх не може бути в найсвятішому місці. Але Бог і далі їх любив і хотів все одно спілкуватися з ними. Для цього Він і уклав перший Заповіт із ізраїльтянами. Але коли прийшов Ісус Христос, Божий Заповіт поширився на все людство. Тому книги Біблії, що оповідають про історію та життя обраного народу, називаються Старим Заповітом. А ті, що розповідають про Ісуса Христа, Його апостолів і Церкву – Новим. Раніше, щоби спіл­куватися з Богом, людям доводилося приносити в жертву тварин. Але Ісус, коли Його розіп’яли на хресті, став жертвою за гріхи всіх людей. Тепер будь-хто може прийти до Бога і просто спілкуватися з Ним.

– Як ми з тобою робимо щовечора?

– Саме так, – мама поцілувала Андрійка в чоло, – через молитву. А ще – через читання Біблії. Адже Біблія – це не просто дивовижна книга, але ще й Божий лист до нас із тобою. Через читання сам Дух Святий промовляє до людського серця, а ті Божі мужі, що писали ці книги, діляться з нами своєю мудрістю.

Андрійко замислено насупив брови і мовчав. Він думав про все те, що розповіла йому мама. Завтра перед сном вона знову читатиме йому щось із «Біблійних історій», а він буде намагатися зрозуміти, що саме через них хотів йому розповісти сам Бог.

За матеріалами часопису “Місіонар”

Схожі публікації

Залишити відповідь

Youtube


Контакти

м.Золочів Львівської обл.
вул.Шашкевича, 87
padre.mykhaylo@gmail.com
+38 096 956 06 02