В українському війську шириться рух за визнання інституту капеланства.

Представники семи релігійних конфесій України звернулися до міністра оборони Михайла Єжеля з пропозицією офіційно запровадити у Збройних силах інститут капеланства. На думку авторів звернення, військові священики нині виконують важливу місію патріотичного виховання воїнів, своїм словом скріплюють їхній дух, допомагають переносити труднощі армійського життя, ієрархи церков пропонують, щоб держава урівняла капеланів у правах з офіцерами, час перебування в армії з пастирською місією зараховувала до військового стажу, гарантувала належне фінансове та соціальне забезпечення.

В українському війську працюють майже чотириста капеланів. Обов’язки виконують на громадських засадах, тобто безплатно. Утім, у 37 країнах Заходу це питання врегульовано на законодавчому рівні. У сусідній Росії з лютого цього року кілька сотень священиків введено до штатного розкладу військових формувань, їхні посади звучать як «помічник командира з роботи з віруючими військовослужбовцями». З федерального бюджету капеланам щомісяця платять у перерахунку на українські гроші майже 7 тисяч гривень.

Керівник оборонного відомства України схвалює ініціативу представників духовенства. Однак додав, що це — справа майбутнього. Мовляв, треба спочатку знайти гроші, щоб одягнути, нагодувати солдатів, а вже потім подумати про їхній духовних опікунів. Відстрочку з узаконенням капеланів Михайло Єжель пояснив скромністю військового бюджету.

Отець Степан Сус десятий рік працює капеланом у Академії Сухопутних військ, що розташована у Львові. Щодня у храм Св. Архистратига Михаїла, що діє на території академії, приходять десятки майбутніх офіцерів та їхні наставники. Тут сповідаються, причащаються, відзначають церковні свята. Півтора десятка курсантів охрестилися у цих стінах, п’ятеро повінчалися (у тому числі літні офіцерські подружжя, які згодом зізнаються, що заново пережили почуття любові одне до одного, своєрідний сімейний ренесанс). Не без впливу свого духовного наставника двоє колишніх випускників вирішили стати священиками, нині навчаються у Духовній семінарії Святого Духа.

— Гасло Центру військового капеланства курії Львівської Архиєпархії УГКЦ: «Завжди поруч», — сказав отець Степан Сус у розмові з кореспондентом «ВЗ». — Наше завдання у тому, щоб своєю присутністю духовно підтримати військовослужбовцю.

Шляхом довірливих бесід душпастир Академії Сухопутних військ врятував від розпаду не одну сім’ю, відвернув від необачного кроку, зміцнив життєві орієнтири не одного слабодухого курсанта. За словами заступника начальника академії з виховної роботи полковника Юрія Гусара, майже всі випускники закладу у тяжкі хвилини дзвонять до свого колишнього капелана по допомогу. Він для них — найближчий порадник.

Отця Степана можна побачити з військовими не тільки на території академії, у тутешньому храмі, а й на полігоні під час бойової підготовки.

— Коли молоді воїни бачать, що священик разом з ними бере участь у затяжному марш-кидку, живе з ними у польових умовах, носить однакову форму, їсть те саме, що і вони, — то усвідомлюють, що ми намагаємося зрозуміти обставини їхнього життя. Тому ще з більшою відповідальністю ставляться до виконання свого військового обов’язку, — говорить отець Степан.

Полковник Юрій Гусар позитивно ставиться до узаконення інституту військового капеланства. Каже, що у державі має бути продумано комплексну систему їхньої підготовки. Священики повинні розумітися не тільки на тонкощах психології пастви у погонах, а й на специфіці військової служби.

Іван Фаріон

„Високий Замок” за 9 квітня 2010 р.Б.

Фото з архіву Степана Суса
На фото: Ніщо так морально не підтримає солдата у важку хвилину, як слово священика…