Миколай мандрує Україною! У кожну хатину, у кожну родину, у кожну військову частину на кожен блок-пост. Бо війна війною, а людина, навіть у найтяжчі часи, дивлячись у вічі смерті, завжди згадує рідний дім, материнську лагідну і батьківську добру руку, які, як могли дарували радість своїй дитині. І кожен, розмінявши чи третій, чи четвертий десяток, із щемом у серці пригадує й зараз, як маленька рука у день Святого Миколая шукала під подушкою омріяний подарунок.

«Ви привезли нам частинку золочівської душі і це найкращий подарунок на Миколая», – сказав, зустрічаючи золочівських волонтерів, майор Роман Сидорович. І справді, незважаючи на темінь, очі військовослужбовців нашого Навчального центру Національної гвардії, які базуються поблизу Слов’янська, світились радістю, бо розмови по мобільному – це одне, а коли в руках тримаєш дитячий малюнок, а ніс вловлює запах домашніх вареників і аромат домашньої випічки, душа лине до рідної оселі. Але твердий чоловічий розум заставляє стояти на тих рубежах, куди призвала Батьківщина. Щоб не зламався дитячий олівець, щоб з рідного дому не запахло згарищем…

Цього разу, ввечері 19 грудня, до наших солдатів, сержантів, офіцерів, які знаходяться в зоні АТО, вирушило два буси з причепами. Священики, самооборонці, артисти і журналісти, окрім подарунків від Миколая, везли (не лише золочів’янам, але й військовим з інших підрозділів Львівщини, Вінничини, Харківщини, Черкащини, Сумщини) те, що зібрали жителі міст і сіл Золочівщини. Переважно, це були продукти харчування: овочеві закрутки і тушонка, квашена капуста та огірки, часник і цибуля, сало і смалець, домашнє печиво, пельмені, але найбільше, напевно, було вареників. Для прикладу, тільки жінки з Бонишина наліпили 2800 вареників, а з Княжого – ще більше. Всього ж близько восьми тисяч, адже, за словами одного з водіїв, цієї смачної української страви було чи не з півтонни. Хочеться відзначити, що наші народні кулінари випекли великий торт, де на фоні Державного прапора і Герба було написано: «Ми щиро вдячні за Вашу мужність та відданість нашій Батьківщині. Пам’ятайте, душею і серцем ми з вами. Нехай береже вас Бог!» і який було передано військовослужбовцям у Слов’янську. Везли також теплий одяг, взуття, комбінезони ремонтникам із рембату, «буржуйки», які наші умільці виготовили власноруч. А ще – хороший настрій та українську пісню, переплетену з українським гумором. Недаремно ж у волонтерському підрозділі були артисти з Білого Каменя і районного Народного дому. Бо коли у палатці, холодному ангарі чи просто під похмурим небом лунають слова: «Я тебе кохаю і пісні співаю про віру, надію, любов» чи «Повертайтесь, соколята, до родинного гнізда», – ці рядки сприймаються із щемом у серці і за кожне слово хочеться гнати чи то оскаженілого сепаратиста, чи то його ненависного поплічника з двоголовим орлом, назавжди і подалі від наших земель і кордонів.

Близько трьох тисяч кілометрів за чотири дні, даючи концерти, відправляючи Служби Божі, сповідаючи та причащаючи військових, по більше як десятку блок-постів на Донеччині і Луганщині проїхали: декан Золочівський УГКЦ Михайло Сукмановський, оо. Юрій Галабуда і Віталій Барабаш, художній керівник народного вокально-інструментального ансамблю «Зорепад», автор і виконавець власних пісень Ігор Войтович, представники золочівської «Самооборони» Петро Бучинський та Михайло Червоний, чоловік доброї душі Ігор Салабай, журналісти «Золочів-нет» Ірина Лукаш, яка будучи вихованкою І. Войтовича, також виконала низку українських пісень, і Юрій Даниленко, водій Володимир Котиляк.

Віктор КОВАЛЬ