Літургією крок за кроком. ч.17

0 154

о. Андрей ПАВЛИШИН, ЧСВВ
(продовження)


Диякон під час Причастя тримає тарілочку-дискос, щоб бува не впали Святі Дари, але також може і причащати людей, якщо є потреба допомогти ієреєві. Після того, як священик всіх бажаючих запричащав, він повертається у святилище зі Святими Дарами і дияконом.

Відтак ієрей мовить потиху: «Оце діткнулося уст ваших, і відійме беззаконня ваші, і гріхи ваші очистить», хоча цього і не вказано в правилах, але це вже суто українська традиція. Ці слова мовив Серафим, коли торкнувся уст Ісаї (Ісая 6, 6-7).

Священик бере Святі Дари в чаші і хрестовино благословить ними людей, виголошуючи: «Спаси, Боже, людей твоїх і благослови спадкоємство Твоє». Ці слова, що вимовив ієрей, благословляючи людей Святим Тілом і Кров’ю Христовою, мовив свого часу цар Давид (Пс. 28, 9), молячись за свій народ; подібно чинить і священик, благаючи Бога за вірних, яких Христос придбав своїм Тілом і Кров’ю.

Це благословення має своє символічне значення, воно означає останнє благословення Ісуса своїх учнів на горі Оливній перед тим, як він мав вознестися до Отця. Це благословення є має досить глибоке значення, бо засвідчує те, що ті, які приступили до Святих Тайн, є правдивими учнями Христовими, яких відкупив Господь, бо «Хто споживає Тіло моє і Кров мою п’є, той у мені перебуває, а Я – в ньому» (Ів. 6, 56).

Церква на виголос ієрея виспівує: «Ми виділи світло істинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну, нероздільній Тройці поклоняємося, вона бо спасла нас».

Цим християни вказують на правдиву істину пізнання Бога через світло істинної віри та прийняттям Святого Духа, що завжди перебуває і кермує Церквою Христовою. Ці стишки були взяті з Великої Вечірні П’ятидесятниці, коли новопросвічені християни приймали Таїнство Хрещення і Миропомазання, і в такий спосіб прославляли Бога в інших ще Таїнствах. Ці стишки співають цілий рік, аж до Пасхи, а від Пасхи до Вознесіння співаємо «Христос Воскрес із мертвих…»

Коли церква співає прославу Богу «Ми виділи світло істинне…», ієрей повертається до престолу, де ставить на трапезу Святі Дари, знявши покрівець з чаші, що означає відкриті небеса, які приймають Христа знову по правиці Отця.

Священик тричі кадить Дари та глибоко поклоняється Христу, мовлячи по-тихо: «Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава твоя». Ці жести і вимови пригадують нам точну подію на Оливній горі, де відбулось вознесіння Ісуса Христа – «знявши руки свої, благословив їх (благословення Святими Тайнами).

А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо (священик повертається в святилище, робить поклін і обкаджує Дари). Вони ж, поклонившися Йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк. 24, 50-52).

Подібно є і в нашій Літургії, де священик, покадивши Дари, бере дискос з покрівцями і дає дияконові, який, прийнявши це, дивиться назовні до царських дверей, і нічого не кажучи, відходить до проскомидійника, а священик мовить:

«Благословен Бог наш», і повернувшись до людей зі Святими Дарами, виголошує – «Завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні». На що церква одноголосно молиться – «Амінь», і словами пісні Василія Великого прославляє далі: «Нехай сповняться уста наші хваління Твого, Господи, щоб ми співали славу Твою, бо Ти сподобив нас причаститися святих Твоїх, божественних, безсмертних і животворящих Таїн. Збережи нас у Твоїй святині ввесь день повчатися правді Твоїй. Алилуя, алилуя, алилуя».

Допоки Церква виспівує хвалу Богу, ієрей відносить дари до проскомидійника, де ставить чашу і обкаджує її. Як навчає з цього приводу святий Герман – «Віднесення залишків Святих Тайн вказує на Вознесіння Господа і Бога нашого, а це кадження виявляє благодать Святого Духа, даного апостолам по Вознесінню».

Диякон, розв’язавши свій орар, виходить з святилища північними дверима, і ставши на своєму звичному місці, розпочинає подячну єктенію: «Прості, прийнявши божественних, святих, пречистих, безсмертних, небесних і животворних, страшних Христових таїн, достойно подякуймо Господеві».

Цим виголосом диякон закликає всіх вірних, що стоять «прості» і які приступили до Євхаристії,«прийнявши», що дає безсмертя і життя вічне – «Хто Тіло моє їсть і Кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 54) – скласти подяку Господеві. Вірні відповідають на заклик диякона – «Господи, помилуй».

Далі диякон взиває до самого Бога, просячи у Нього помочі й опіки: «Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю», що підтримує вся церква вірних – «Господи, помилуй».

Найбільшим лихом для справжнього християнина є гріх, що зневажає Бога, тому наступний виголос диякона звучить так, щоб Христос допоміг прожити цей день без гріха і в любові до ближнього, цілковито уповаючи на Нього: «День увесь звершений, святий, мирний і безгрішний випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо».

Всі вірні чудово це розуміють, що без Божої помочі це не можливо, тому віддають в опіку Богові все своє життя – «Тобі, Господи».

Доки Церква молиться спільно з дияконом, ієрей проказує молитву подяки «Дякуємо Тобі, Владико Чоловіколюбче, доброчинцю душ наших, що Ти і сьогодні сподобив нас Твоїх небесних і безсмертних Таїнств. Справ нашу путь, утверди нас усіх у страсі Твоєму, збережи наше життя, скріпи наші стопи молитвами і моліннями славної Богородиці і Приснодіви Марії і всіх святих Твоїх». Ця подячна молитва була приписана Церквою.

Так свідчить про це св. Іван Золотоустий, що ця молитва є на зразок того псалма, що його апостоли співали разом з Спасителем на «Тайній вечері». За його словами, ця молитва конче потрібна – «Юду наслідують ті, що скоріше тікають від останнього благословення», а так ця подяка складається за всіх устами священика.

Перш, ніж диякон закінчить єктенію, ієрей складає на престолі ілитон, і на завершення єктенії, тримаючи прямо святу Євангелію, роблячи нею над ілитоном знак хреста, виголошує: «Бо Ти є освячення наше і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки вічні».

Знак хреста Євангелією над ілитоном має досить важливе значення: найперше, це ознака того, що все описане у цій святій книзі жертвоприношення виконане; по-друге, це має символічний знак того, що Царство Боже закривається до другого пришестя Христового, а ми маємо велику місію від Христа – «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 19-20). Священик цілує і кладе Євангеліє на ілитон (чи антимінс, якщо він не є прикритий на престолі), що означає, постійну присутність величі Божої, що спочиває на престолі.

Люди на заклик священика виголошують: «Амінь», погоджуючись з тим, що Свята Тройця є нашим освяченням, а Її план приходу Сина до нас, людей, є спасаючим.

(далі буде)

ч.1ч.2ч.3ч.4ч.5ч.6ч.7ч.8ч.9ч.10ч.11ч.12ч.13ч.14ч.15ч.16

Джерело: misionar.info

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: