Проповідь на Неділю Праотців

0 2040

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Неділя Праотців

Апостол: Кл 3,4-11
Євангеліє: Лк 14, 16-24

Неділя, що є за два тижні до свята Різдва Христового, називається неділею Праотців. Що це за Праотці? Хто вони? У наших молитовних співах згадуємо імена осіб, котрих називаємо Праотцями. Тут знаходимо перших Адама, Авеля та Еноха, згадано про Сита з Ноєм та священика Мелхіседека. У стихирах Вечірні оспівуємо також імена Авраама, Ісаака, Мойсея та Арона, Самуїла, Давида, Ісаю та Даниїла, Іллю з Єлисеєм та Захарію з Іваном Хрестителем і ще багато інших, котрих перелічено у стиховних співаннях Вечірні. Це надзвичайно важливі особи, життя котрих знаходимо у Святому Письмі, – вони були провідниками свого народу, вірними слугами Бога, царями, священиками та пророками в народі за волею Творця. їхні життя надзвичайно змістовні, глибокі й різні. Чому різні? Не хочу розуміти під словом “різні”, що одні були багатші, а інші – бідніші; той був цар, а цей – пророк, котрий поневірявся, був переслідуваний і не мав нормального місця проживання. Під словом “різні” бажаю розуміти їхнє духовне життя, міру послуху Богові та виконання Його святої волі. Святе Письмо не замовчує промахів, що їх чинили ці особи, їхніх гріхів та спротиву, котрий вони виявляли, не бажаючи коритися Господові. Треба багато часу, аби бодай коротко охарактеризувати кожного, тому вибираю святого пророка Іллю, аби роздумати над деякими сторінками його життя та подвигами, котрі він виконував перед Всевишнім.

Ім’я цього пророка знаходимо не тільки в Старому Завіті, а й багато разів про нього згадують тексти Нового Завіту Пам’ятаємо добре: коли Син Божий переобразився на горі Таворі, тоді з’явилися Мойсей та Ілля, що розмовляли з Господом. Чому Ілля? Тому, що багато людей говорили про Христа як про Іллю й очікували на його прихід (пор. Мт 11, 14; Мр 6, 15; Лк 9, 8; Йо 1, 21). А коли Христос розмовляв з Мойсеєм та Іллею, тоді вже не можна було твердити, що Ісус – Ілля. У розмові на горі з’явилися дві різних особи представників Старого Завіту, котрих поважали юдеї. Інша причина – розмова з Іллею заперечувала закиди юдеїв, які звинувачували Христа в порушенні законів та в богохульстві: тут пророк розмовляє з Христом, а що Ілля був дуже ревний за Божий закон та славу Творця, він не провадив би бесіди з тим, хто є противником Всемогучого й робить себе рівним Богові, тобто з Ісусом Христом (пор.: св. Ів. Золотоустий, Бесіда 56 на Матея, п.1).

Ілля був малий на зріст, але піднісся до небесних висот, як згадує Учитель Церкви (пор.: св. Ів. Золотоустий, “Слово про ап. Петра та пророка Іллю”, п. 2). Він молився до Господа, щоб не було дощу: “Так певно, як живе Господь, … якому я служу, цими роками не буде ні роси, ні дощу, хіба на моє слово” (1 Цар 17, 1). І Господь вислухав молитви пророка, що був дуже строгий супроти грішників, а нам слід подумати про силу молитви, котру чинить людина, стаючи перед Богом. Коли помер син вдови із Сарепти сидонської, Ілля взяв мертвого, простягнувся над хлопчиною і так молився до Творця: “Господи, Боже мій, вчини так, благаю, щоб душа цього хлопчика повернулась до нього!” (1 Цар 17, 21). І мертвий на молитву Іллі ожив, а жінка промовила: “Тепер я знаю, що ти – чоловік Божий”. Пригадаймо, що пророк приймав їжу від крука, хоч закон проголошував цього птаха нечистим, і той, хто споживав їжу, мав би бути нечистим, але Ілля не вважав жодного створіння Божого нечистим, тому спокійно приймав їжу від птаха, що присилав йому Господь.

У той час Ахав був царем в Ізраїлі, що взяв собі за жінку Єзавель, дочку Етбаала, царя сидонського. Вони поклонялися божкові Ваалові, котрому збудували жертовник, і тим самим дуже гнівили Бога (пор. 1 Цар 16, 33). Потім жорстокий цар наказав повбивати всіх правдивих пророків, і залишився тільки один – Ілля. Пророків Ваала було – 450, Ашери – 400, що годувалися зі столу цариці Єзавелі (пор. 1 Цар 18, 19). Ілля картав царя та народ, що відступили від правдивого Бога, а стали служити гидким божкам. Згодом на звернення Іллі Ахав скликав фальшивих пророків на Камель-гору, де приносили жертву богові. Приготували “пророки” Ваала та Ашери жертовник, поклали свою жертву й молилися з ранку до обіду до свого бога, кричали голосно, робили на собі мечами нарізки, кололи себе списами за звичаєм, що аж кров дзюрчала (пор. 1 Цар 18, 28), але вогонь не зійшов на їхній заклик та не спалив жертви.

Коли Ілля поклав свою жертву на жертовник, що його сам відбудував, наказав три рази поливати його водою, так що вода стікала звідусіль, а навкруги жертовника в рові було повно води. Приносячи жертву, молився Ілля, аби Господь вислухав його як правдивого свого слугу та щоб народ зрозумів, що Господь – Бог, котрий навертає їхні серця (пор. 1 Цар 18, 37). І спав вогонь з неба, спалив жертву, дрова та каміння й висушив воду, що була в ровах. А люди, що були присутні, припали зі страху обличчями до землі і вигукували: “Господь є Бог! Господь є Бог!” (там само). Тоді люди повбивали усіх фальшивих пророків, а Ілля, припавши до землі, молився, “нахиливши лице аж між коліна” (пор. 1 Цар 18,42). Після цього линув потужний дощ, котрого не було три роки і шість місяців. Ілля був строгий чоловік: хоч бачив велике нещастя, не хотів просити Бога про дощ, бо усвідомлював, наскільки великі гріхи, котрі чинили люди. Звичайно, Господь міг послати дощ без молитви пророка, але “він не хотів образити свого раба, показавши його винним у всіх бідах, а себе (Бога) – подателем благ, й очікував молитви раба” (пор.: св. Ів. Золотоустий, “Слово про ап. Петра та Іллю” п.2). Творець бажав послати дощ, але пророк не показував любові до людей, тому Господь хотів навчити свого раба любові до ближнього й очікував його молитви. Всевишній послав його в довгу дорогу від Кріт-потоку до Самарії, аби той бачив біду людей, голоднечу, плач дітей, ридання матерів, ревіння худоби, висохлу траву та сухі голі дерева, але все це не вчинило м’якшим серця Іллі. Він залишався твердим, йому бракувало милосердя.

А коли Єзавель погрозила Іллі через посланця, що вб’є його, пророк злякався за своє життя і втікав сорок днів та ночей до Хорив-гори. Святий Іван Золотоустий зауважує малодушність пророка, пригадуючи, що своєю молитвою та довірою до Бога він закрив небо від дощу, викликав вогонь із неба на жертву, воскресив померлого, не дав можливості спорожніти посудові з борошном та опустіти глечикові з олією…, а тут погроза жінки – і він втікає, падає (пор.: св. Ів. Золотоустий, там само, п. 4 ). Не просить Господа про захист, не молиться про якусь корисну зміну, а боїться і втікає. Господь Бог допустив падіння на нього для того, аби він не був таким жорстоким до інших, а, навпаки, виявляв милосердя та співчуття. З іншого боку, слід було запобігати тому, аби Ілля часом не приписав собі всіх чудес, а пам’ятав, що в цьому сила Бога. Ось так буває з кожною людиною, котра то падає, то піднімається, а для нас це добрий урок, аби не виноситися понад інших і завжди мати довіру до Бога, коли б нам довелося впасти навіть у тяжкі провини. Маймо відвагу прибігати до Господа, коли бачимо, що й великі святі мали нещастя впадати в певні провини, хоч перед тим робили чудеса. Тому з довір’ям кличмо у постійній молитві: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних!

Собор Св. Юрія, м. Львів, 24.12.2006.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: