Проповідь на Десяту Неділю по Зісланню Святого Духа.

0 704

Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Десята Неділя після Зіслання Святого Духа

Апостол: 1 Кр 4, 9-16
Євангеліє: Мт 17, 14-23

Христос нагадує апостолам і нам про свою смерть, про свої страждання і про воскресіння. Він навчає, що страждання ніколи не бувають марними. Не раз є так, що молитви замало для навернення грішника, потрібні різні жертви, тоді й терпіння має інший вигляд: “Саме страждання стає найбільшою радістю, якщо шукаєш його як дорогоцінний скарб” (св. Тереза від Дитятка Ісуса). Може видаватись дивним: те, чого не бажаємо й уникаємо усіма силами, – є скарбом. І це правда, інакше апостоли, котрі були близько Христа, не мали б терпіння. Усе, що від Господа, що Він допускає, – корисне, якщо тільки ми зуміємо його використати й не втратити цієї нагоди. Можливості потерпіти, наприклад, у намірі якоїсь важливої духовної справи. Апостол Павло закликає: “Будьте моїми послідовниками!” (1 Кр 4, 16). У чому? В любові до Христа і в терпінні за віру: “…ми голодуємо, і спраглі, і нагі; нас б’ють, і ми скитаємось… нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі” (1 Кр 4, 11; 13). Ось яким було життя апостолів, зокрема св. Павла. І святий апостол Павло говорить ці слова не для того, щоб нас осоромити, “але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум” (1 Кр 4, 14).

Ми не є голодні і спраглі, маємо одяг, нас не б’ють і ми не поневіряємося Христа ради. Тож не маємо такого важкого терпіння, а ті, які маємо, не завжди є дуже важкими. Від нас ніхто не вимагає, щоб ми продали будинки, квартири й почали поневірятися. Господь не вимагає від нас надто великих жертв, лише прийняти щоденний хрест як шлях до нашого щасливого особистого воскресіння, звісно, якщо ми бажаємо цього та боремося за щасливу вічність. Ми вільні, і самі робимо вибір кожного дня та кожної хвилини. І не варто рахувати свої добрі діла, бо спасаємося не лише ділами, а практичною вірою, а діла чинимо з любові до Бога, щоб присвоювати собі спасіння. А те, що роблять з любові, ніколи не підраховують. Нам варто прислухатися до слів апостола, котрий говорить: “Думайте про горішнє, а не про земне” (Кл 3, 2). “Бо що буде людині за всю її працю та журбу серця, яких завдає собі під сонцем? Усі бо його дні лише біль, мука її клопіт: навіть уночі не спочиває її серце; і це теж марнота” (Проп 2, 22-23). Отже, людині багато доводиться терпіти щодня, але, коли вона не нарікає і чинить це з любові до Бога, це пораховано їй за праведність. Часто ми самі собі більше завдаємо терпіння і страждань, приліпившись до марнотних і пустих справ, полюбивши їх.

Два розбійники, що висіли біля Ісуса, також терпіли, але один використав це на спасіння, а другий – на засуд. Подібно стається з кожною людною. У Другому посланні до Тимотея апостол Павло говорить: “Яких то переслідувань я не переніс на собі! А від усіх Господь мене визволив!” (2 Тм 3, 116). Бог знає про наші терпіння й не дозволить їм бути надмірними.

Найбільше терпіння завдаємо собі малою вірою. Прикладом довіри може стати віра царя Давида, котрий один переміг велетня филистимлянина Голіафа. Филистимляни стояли вище від ізраїльтян, вони мали колісниці. У той час практикували, що кожна сторона ставила свого найкращого бійця, і багато хто вважав, що кожен народ має свого Бога. Бог того народу був сильніший, воїн котрого перемагав. Коли Голіаф вийшов і почав зневажати ізраїльський народ, ізраїльтяни злякалися, ніхто не хотів вийти на битву з велетнем, у них зародилася думка, що їхній Бог слабкий, вони почали сумніватись у своєму Бозі, забули покликати Його на допомогу. А Господь тим часом вибирає Давида – маленького на зріст та слабкого. Цар Саул та його піддані сміються з Давида. Усі бачили, що він є лише слабкою дитиною. Але Бог вибрав саме його, щоб показати, що покладатися потрібно лише на Бога, а не на людську силу та вміння. Давид із кількома камінцями виходить на бій із Голіафом, закутим у залізо. “Ти йдеш на мене з мечем і довгим списом і коротким. Я ж іду на тебе в ім’я Господа Сил, Бога ізраїльських лав, якого ти зневажив” (1 Сам 17, 45). Давид метнув камінь, вцілив у чоло Голіафові, і той впав на землю. Ця перемога показала ізраїльтянам й усім іншим, що Бог є сильний. Кожен з нас має такого противника Голіафа, і християнин мусить воювати проти нього. Давид ризикував, він міг загинути, але після цього випадку його життя радикально змінилося. Часто перше терпіння віддаляє нас від Бога, тому що буваємо не готові прийняти Його. Нам страшно, і ми лінуємося боротися, ми забуваємо покликати Господа на допомогу. Втікаємо від боротьби, а від цього втікання проблеми не зникають, навпаки, вони стають ще важчими, тому й Господь вказує на причину: “Через вашу малу віру…” (Мт 17, 20).

Віра не тільки встановлює наш контакт з Богом, а веде до справжнього життя, і саме тоді в нашому житті ми бачимо події, присутності та реальності яких ми перед тим не помічали. Господь завжди перемагає, не можемо, будучи з Ним, боятися. Його розіп’яли й мертвого положили до гробу, але Він переміг – воскрес! Якщо сміливо вийдемо назустріч Божій волі, – побачимо, що Господь виведе нас на кращий шлях. Про терпіння евангелист Іван пише: “Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця” (Од 7, 146). Мусимо завжди пам’ятати, що боремося не за рік, два чи сто років доброго й щасливого життя, але воюємо на цьому світі за вічне щасливе життя, котре не закінчиться ніколи. Люди готові важко трудитися десятки років, щоб мати всього доволі й прожити п’ять або десять років у достатку та спокої. Часом трудяться тяжко увесь вік, щоб тільки залишити достатню спадщину дітям. Пам’ятаймо, що здоров’я закінчиться, влада мине, краса зіпсується, задоволення припиняться, достатки не продовжать життя. Апостол Павло з честю говорив про кайдани, котрі прийняв з любові до Бога, і називав себе в’язнем Господнім (пор. Флм 1; Ді 28, 20). Не соромився терпіння та упокореного життя з недостатками. Святий Ів. Золотоустий навчає, що апостола Павла зробило знаменитим не піднесення до третього неба й слухання невимовних слів: “… він не вказав нічого із того, а замість цього говорить про кайдани, тому що вони більше, ніж усе інше зробили його знаменитим і славним” (св. Ів. Золот., Бесіда про статуї 16, п. 3).

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с. сс.34-36.

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Напишіть відгук

Youtube

Google+

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: