Звернення Владики Ігоря (Возьняка),
Адміністратора Української Греко-Католицької Церкви,
про беатифікацію слуги Божого Папи Івана Павла II

Високопреосвященним і Преосвященним Владикам,
всесвітлим, всечесним і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям,
любим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі!

З волі Божественного Провидіння цьогорічний Великий піст стає часом підготовки не лише до світлого празника Христового Воскресіння, а й до ще одної радісної події – беатифікації слуги Божого Папи Івана Павла II, яка має відбутися у Томину неділю, 1 травня цього року.

Слуга Божий Іван Павло II своїм виконанням Петрового служіння, вершачи наказ Христовий (пор. Лк. 22, 32), невтомно утверджував у вірі братів у всьому світі. Його апостольські візити завжди були святом віри, надії й любові. Його служіння, що охоплювало всю Землю, не оминало своєю батьківською увагою і нас, українських греко-католиків.

Святіший Отець Іван Павло II, як ніхто інший, багато зробив для легалізації нашої Церкви в тоталітарному СРСР, що стало підвалиною її вільного розвитку в Україні. Його голос ніколи не втомлювався протестувати проти утисків християн, а особливо тих, які перебували за залізною завісою комуністичного блоку. Його батьківське серце не переставало битися в такт із серцями мільйонів переслідуваних християн, з мільйонами потребуючих, – у такт із цілим християнським світом. Його тверда первосвятительська постава відгукнулася у серцях сотень тисяч гданських суднобудівників, тоді ще комуністичної Польщі, та надихнула їх і увесь польський народ на розвиток руху «Солідарність» – цієї першої ластівки звільнення поневолених народів від комуністичної тиранії. Цього йому до сьогодні ніяк не можуть пробачити ані тодішні приспішники комуністичної влади, ані теперішні старателі відновлення «тюрми народів», замаскованої під різними новітніми назвами.

Саме Іван Павло II доклав усіх зусиль, щоби уряд СРСР дав свободу нашій Українській Греко-Католицькій Церкві. З особливою любов’ю і пошаною Папа ставився до нашої мученицької Церкви, і свідченням того було величне торжество беатифікації українських новомучеників під час його пастирського візиту до нашої Батьківщини. Його любов до нашої Церкви була настільки великою, що він, як Верховний Архиєрей Церкви Христової, не побоявся заявити наприкінці 80-х років XX століття, що вірність українських греко-католиків йому зобов’язує його залишитися вірним українцям греко-католикам.

І наш побожний народ завжди відповідав Папі взаємною любов’ю та вірністю. Десять років тому, 27 червня 2001 року Божого, як вівці довкола свого пастиря, на чолі з пастирями нашої Церкви, згуртовані довкола Намісника Христового на Львівському іподромі, як рівно ж і за посередництвом телебачення та радіо, мільйони наших вірних дали свідчення любові й вірності Христовій Церкві та Наміснику Христовому на землі – Папі. Його слова, звернені до нас, глибоко запали в серця, зігріваючи їх любов’ю та запалюючи сильніше полум’я віри мільйонів греко-католиків і в Батьківщині, і на поселеннях. Бо цей святець наших днів, в якому ожило Євангеліє, не лише своїм словом, а й ділом дав свічення віри.

На жаль, дорогі у Христі, наша радість не є ще повною, оскільки сьогодні і в нашому народі Церква Христова терпить і страждає. Болем відгукується те, що з’явилися в Україні новітні сектанти – догналівці, які заради своїх амбіцій та інтересів докладають усіх зусиль, щоби спаплюжити святий спомин про Папу Івана Павла II.

Вони безсоромно обливають брудом своїх хворобливих вигадок світлий образ того, хто зробив так багато добра для Вселенської Церкви загалом і нашої Церкви зокрема, чий лик та чия позиція стали близькими для багатьох українців, і не лише для католиків. Використовуючи неправдиві факти, ця псевдохристиянська група старається внести сум’яття і замішання, притемнити радість з нагоди беатифікації слуги Божого Івана Павла II. Таким чином ця ворожа до всього католицького та українського секта, яка гуртується довкола Антоніна (Іллі) Догнала, розкриває своє правдиве обличчя, показуючи, що їм не йдеться про користь українського народу, ні про добро Церкви Христової. Власне про таких попереджає нас Господь: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а в середині – вовки хижі» (Мт. 7, 15).

Тому, дорогі у Христі, закликаю вас протягом цього Великого посту молитися за навернення усіх тих, хто з різних причин опинився поза спасительною духовною огорожею Церкви, що її сам Господь наш Ісус Христос заснував на твердій Петровій скелі. Молімося за всіх, зведених лжепророками, щоб просвітлені благодаттю Христового Духа, вони не пропали, а повернулися до кошари Господньої. Стіймо твердо у вірі, що її наші предки неодноразово засвідчили мученицькою кров’ю, докладімо зусиль, щоб більше запізнати віру, яку наші предки вважали неоціненим скарбом, заради збереження якого вони не вагалися і життя віддати. Не дозвольмо нікому вкрасти нам цей предорогоцінний скарб.

Просімо також Всемогутнього Бога і за прославу на Божих престолах слуг Божих Митрополита Андрея (Шептицького) і  Патріарха Йосифа (Сліпого), які своїм багатолітнім духовним подвигом ревно захищали нашу Церкву і народ від подібних атак сил темряви, й тим самим, – є для нас гідним прикладом жертовності та незламності у служінні на славу Бога й України.

Нехай цей Великий піст стане ще одним кроком на шляху осягнення правдивої святості кожної християнської душі!

+ Ігор,
Адміністратор
Української Греко-Католицької Церкви

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
10 березня 2011 року Божого