11 червня 2017р.Б. відбулось вшанування пам’яті понад двох тисяч інтернованих українців, вояків і старшин Армії УНР та полонених вояків УГА, які у 1918-1919 роках померли в таборі біля села Пикуличі, де й поховані на Українському військовому цвинтарі.

Розпочалося дійство Архієрейською Святою Літургією у Кафедральному соборі св. Івана Хрестителя УГКЦ у Перемишлі, яку відслужили Високопреосвященний Архиєпископ Євген Попович – Митрополит Перемисько-Варшавський та владика Михаїл Колтун – єпископ Сокальсько-Жовківський УГКЦ, керівник Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України. З владиками співслужили військовий капелан, отець Михайло Сукмановський – декан Золочівській (Львівська Архиєпархія), та понад п’ятнадцять священиків із різних парохій та Єпархій.

Після Літургії понад 2000 українців вирушили пішою ходою Перемишлем на Український військовий цвинтар у село Пікуличі, де є поховання загиблих в’язнів табору для військовополонених УГА та армії УНР, у супроводі військового оркестру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Після панахиди, яку відслужили владики, відбулося покладання квітів від численних делегацій, які прибули на поминальний захід.

У вшануванні пам’яті взяли участь представники влад Перемишля, Підкарпатського Воєводства, м. Львова та Львівської області, народні депутати України та представники суспільно-культурних організацій з Польщі і України та делегація із Золочівського р-ну.

О. Сукмановська

Довідка:

До Першої світової війни на теренах Пикулич були побудовані військові казарми, як запліччя фортеці Перемишль. Після розпаду Австро-Угорщини три поза казармові об’єкти використовували як табори для полонених, здебільшого українських вояків.

У 1919 році в таборі перебувала максимальна кількість полонених – близько 30 тисяч осіб. Брак будь-яких санітарних умов та довготривале погане харчування спричинило спалах епідемії тифу, туберкульозу та інших хвороб. Як наслідок, щодня помирало близько 100 осіб. Хворобами заражалося і місцеве населення Пикулич, навколишніх сіл та Перемишля. Стривожена місцева влада вимагала від комендатури табору виправити небезпечну ситуацію. Лише на початку 1921 року табір було ліквідовано.

До весни 1920 року померлих ховали на прилеглих до табору полях. Після протестів селян для поховань вибрано місце старої австрійської порохівні на південній околиці Пикулич. Упорядкуванням цих місць українці, долучилися й місцеві селяни та молодь з гімназії.

1921 року на цвинтарі відбулася перша панахида. До 1922 року цвинтар повністю впорядкували. У роботах взяли участь близько 10 тисяч осіб.

На початку 1924 року були ексгумовані та перенесені на територію цвинтаря останки захоронень із сусідніх полів в Пикуличах, Бакончицях і на теренах Засяння. Через кілька років цвинтар облагородили і на кургані, написаному на одній зі спільних могил, встановили пам’ятник заввишки 8 метрів у вигляді хреста із написом: „Борцям за волю України”. Автор пам’ятника – Олена Кульчицька.

Щороку, аж до 1946 року, з Перемишля до цвинтаря ходила релігійна процесія і відправлялася панахида за загиблими героями – борцями за свободу України. У наступні роки під час Зелених Свят тут проводилися релігійно-патріотичні маніфестації українців Перемишля та прилеглих територій. Після Другої світової війни цвинтар і хрест знищили.

У 1989 році цвинтар відновлено. Назву „Український військовий цвинтар” встановлено 1994 році.