Холод, дощ, епідемія грипу… Ці три чинники мабуть зупинили все життя у нашій країні. Однак не все: невелика група дітей із парафії бл. Миколая Чарнецького 28 жовтня все-таки вибрались у дорогу. Цього разу нам випала можливість поїхати у смт. Підкамінь Бродівського району. Підкамінь відомий своїм монастирем Походження дерева Господнього і величезним каменем.

Екскурсію по монастирі нам проводив бр. Василій, саме від нього ми дізналися багато цікавого про історію монастиря і цих земель. Дізнались про походження назви цього населеного пункту. Адже тут є пам’ятка природи камінь-пісковик заввишки 17 м і завширшки 8-10 м.

В давнину цей камінь ймовірно носив оборонний характер. Неподалік каменя під горою, де тепер стоїть монастир, є дві печери. Саме у цих печерах із приходом християнства на терени Русі жили монахи.
Традицію богопосвяченого життя у Підкамені в ХVІІ продовжив католицький орден домініканців (домініканці – монарший чин у католицькій церкві, який був заснований у ХІІ ст. св. Домініком Гузманом. Вагомою харизмою цього чину є високоосвіченість, що і вплинуло на долю монастиря у Підкамені, як одного із найбільших центрів богослов’я у Європі). В ХVІІ-ХVІІІ ст. монастир набрав теперішнього архітектурного вигляду.

Важливою подією у житті монастиря була коронація ікони Богородиці у 1625 р. папою Венедиктом ХІІІ. Святкування цього проходили у 1627 р. у Підкамені, на них було зібрано біля 200 тис. чоловік.

Разом із поділом Речі Посполитої і приєднанням Галичини до Австрії у 1772р. монастир занепав. В 1913 р. у монастирі проживали лише 8 священиків і 7 монахів.

В міжвоєнні роки монастир зазнав багато втрат і руйнувань. Але найбільших руйнувань монастир зазнав у 1946 р., коли на території монастиря радянська влада організувала тюрму. Деякий час у цій тюрмі перебував ув’язнення о. Микола Цегельський, який згодом був канонізований. У середині 50-х років минулого століття на території монастиря було засновано психлікарню.

Лише у 1997 частину монастиря віддали монахам Студійського уставу УГКЦ.

Через своє розташування на горі, зі стін монастиря відкривається чудесна панорама, отож зробивши багато фотографій, закупившись у монастирській крамничці іконками, брошурками, книжками ми поїхали додому.

Дякуємо Богу і о. Михайлу Сукмановському за надану можливість подорожувати і бачити щоразу щось нове. З нетерпінням чекаємо нових мандрівок.

Підготував о. д-н Юрій Галабуда.