Кілька десятиріч печатка Митрополита Андрея (Шептицького) простояла на полиці у помешканні київського художника, схована поміж словниками Larousse та франкомовними перекладами нелегального Набокова. Про це під час аудієнції у Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира розповів онук художника, відомий журналіст Олексій Бобровников.

«Мій дідусь – дворянин за походженням – ніколи не збирався шукати покупців історичної реліквії. На жаль, він не дожив п‘ять років до події, про яку мріяв усе життя – до розвалу СРСР та знищення тоталітарної системи, – сказав Олексій, зауваживши, що від радянських репресій дідуся могло врятувати лише те, що він пройшов усю війну. – Думаю, йому було би приємно знати, що деякі з тем, про які можна було говорити лише за зачиненими дверима, вже ніхто не зможе заборонити. А також про те, що особиста власність одного з найхаризматичніших та найчистіших лідерів двадцятого сторіччя може повернутися до гідного його наступника», – зазначив онук художника.

За словами журналіста, його дідусь – Кирило Бобровников – працював художником-постановником на київській кіностудії. Він мав чудову бібліотеку і був фантастичним співрозмовником. У домі Бобровникових завжди було безліч театрального реквізиту: «Бутафорські прикраси зі зйомок фільмів про індіанців, старі морські компаси та барометри. Коли я був маленьким, то думав, що печатка – один з таких сувенірів, – розповів Олексій Бобровников Департаментові інформації. – Одного разу я спитав батьків (мені тоді було років сім), чи можна показати її комусь із моїх приятелів… Мені пояснили, що про деякі речі і книжки, які стоять у нас на полицях, не варто говорити за межами квартири. Ось так я вперше стикнувся з поняттями “цензури” і “недозволених тем”».

Як зазначив Олексій Бобровников, імовірно, викрадена у 30-х з маєтку Шептицького на Галичині, печатка Митрополита Андрея спочатку зберігалась у квартирі одного з офіцерів КДБ у Києві: «У 60-ті вона потрапила до нас від одного сценариста кіностудії. Цей чоловік, який час від часу заходив у гості до мого дідуся, квартирував у офіцера КДБ. Побачивши там цю річ, квартирант зрозумів, що предмет, скоріше за все, має певну історичну цінність. Тоді поклав її в кишеню і приніс моєму дідові, попросивши обміняти її на кілька книжок, якими давно цікавився. Дід негайно погодився, і сховав печатку – “до кращих часів”».

Вислухавши розповідь київського журналіста, Блаженніший Любомир подякував родині Бобровникових за реліквію і поділився своїм дитячим спогадом про те, як у Львові маленьким хлопчиком він бачив Митрополита Андрея. Йому, 6-річному, батько звернув увагу на автомобіль, у якому сидів «поважний чоловік з великою чуприною». «Це Митрополит Андрей», – сказав батько майбутньому наступникові Предстоятеля греко-католиків.

«Для мене це приклад Людини», – сказав Першоієрарх Церкви, також зауваживши, що свою докторську працю він писав про Митрополита Шептицького. У відповідь Олексій розповів про одну незабутню зустріч, що трапилася з ним у червні 2001 року. Того дня онук художника йшов столичною вулицею, жалкуючи, що зранку так і не зміг потрапити на неординарну для Києва подію – Месу Папи Римського. У цей час повз збезлюднілу вулицю проїхав папамобіль, й Іван Павло ІІ помахом руки поблагословив єдиного перехожого, що стояв на узбіччі. Саме тоді, за словами журналіста, у нього зародилася мрія повернути реліквію Митрополита Андрея Церкві.

Департамент інформації УГКЦ

http://www.ugcc.org.ua