… місто, в якому ми живемо, в якому виросли …
… вулиці, по яких бігало наше дитинство …
… подвір’я, на яких проходили шкільні перерви …
… парки, які любили наші прогулянки …
… святині, які навчали нас говорити з Богом…
У часи давньоруського Пліснеська (15 км від Золочева) на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано внаслідок ворожих набігів на початку XIII ст. Жителі, які залишилися живими, поховалися у навколишніх болотах. Там вони будували житло, пересувалися ж, прокладаючи шлях за допомогою вбитих у болото дубових палей. Так починався нинішній Золочів. На початку XX ст. у місті прокладали водопровід і знайшли оті давні “стежки”, законсервовані у торфовищі.
Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом – 1423 рік. Тоді Золочів перейшов від Кердеїв (відомий у Галичині рід) до Яна Менжика. У 1427 році, у часи боярського правління, за Золочів велась судова суперечка у родині Щечонів. З тих часів залишився у місті так званий Золочівський двір – будинок власника міста, вимуруваний з каменю, котрий більше відомий як будинок убогих XVII ст. Саме тоді двір був переданий парафіяльному костелові для опіки над убогими.
Бояри відігравали провідну роль у розвитку Золочева й зробили його дуже багатим.Про багатство це свідчить той факт, що навіть король Владислав ІІІ Варненчик, власник значної частини земель навколо міста, заборгував боярам 300 гривень (на той час це була величезна сума). 
Віддавати борги Варненчик вирішив золочівськими землями, чим спровокував ситуацію, коли власниками міста почали вважати себе відразу декілька заможних родин. Довгий час після того вони сперечалися за право володіти Золочевом (зрозуміло, що суперечки ці були не завжди джентльменськими). Закінчилося все тим, що в другій половині XV століття володарями міста стали Сінинські. Ці польські магнати зміцнили Золочів оборонним валом та дерев’яно-земляним укріпленням, що стояло на місці сучасного замку. Особливу роль в історії міста зіграв Станіслав Сінинський, що був його власником на початку XVІ століття. Саме він у 1523 році здобув для Золочева Магдебурзьке право. Крім того Станіслав Сінинський прославився своїми любовними пригодами, за які його відлучили від церкви.
У 1532 році Сінинський продав Золочів познанському каштеляну Андрію з Гурки, від якого напівзруйноване після нападу татар місто у 1541 році перейшло до родини Зборовських. Через двадцять років Гурки відкупили Золочів, але згодом знову продали.
У XV-XVI століттях Золочів живе традиційним міським життям. Впродовж цього історичного періоду місто успішно розвивається, незважаючи на численні татарські набіги. Золочів був оточений валом і ровом, додатково захищений фортецею на пагорбі. У деяких історичних джерелах згадується, що в кінці ХІІІ ст. на місці сучасного Будинку “Просвіта” була давньоруська фортеця. Точно відомо, що у ХІV-ХV ст. ця фортеця існувала і була спалена під час набігу кримських татар. 
В кінці XVІ століття власниками Золочева стали Собєські, які володіли ним наступні півтора століття. У 1634 році батько майбутнього польського короля Яна ІІІ – Якуб Собєський – збудував у місті кам’яний замок, що на довгі століття став візитівкою та оборонцем Золочева. На подвір’я фортеці можна було попасти через браму по підвісному мості, а також коли міст піднімався і закривав браму через підбрамний вхід. В плані, це фортифікація у формі чотирикутника, по кутах якого бастіони. На кожній з них – кам‘яні плити з гербами та літерами J.S.K.K.S.K. (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski) і датою: 1634. Замок був оточений глибоким ровом. Збудований за проектом невідомого італійського архітектора та останнім словом тогочасної науки, замок є зразком поєднання оборонного та житлового призначення. Дослідження останніх років відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку і Золочева. Потужна, і в той же час, ідеально правильна фортеця, яку просто обминали орди, оскільки навіть добре вишколеному війську важко було її здобути, збереглася майже повністю (за винятком озброєння). Кам’яні вали, бастіони, добре захищають на диво затишний двір. Великий житловий палац Золочівського замку зберіг внутрішні комунікації – каналізацію (6 внутрішніх туалетів початку XVII ст.) і залишки мережі теплопостачання – печі та каміни. Цікавим є і внутрішнє планування житлових, парадних покоїв з господарськими кімнатами. Під усією зайнятою житловим палацом площею (майже 1000 м кв.) розташовані льохи-підземелля. Особливою окрасою Золочівського замку є Китайський палац – єдиний в Україні й один з трьох у Європі, зразків «східної» архітектури. У ньому поєднано впливи східної культури та місцеві традиції. Китайський палац є музеєм східних культур у складі Львівської галереї мистецтв, а ще тут закладено східний парк, де відбуватимуться чайні церемонії. З екзотичних атракцій замку у Золочеві варто відзначити ритуал загадування бажання біля каменів з зашифрованими надписами XV ст.
Але ця твердиня одночасно стала і символом полонізації міста. Особливо в часи Хмельниччини, коли в замку збиралася польська шляхта з усієї округи.
Оборонятися Золочеву в ті буремні часи було від кого. Особливо дошкуляли татари. В 1649 році татари спалили місто разом із замком, а значну частину мешканців забрали у ясир. Довгий час місто було у занепаді, який скінчився лише після того, як власником став Ян Собєський. 1671 року, перед війною з Туреччиною, майбутній польський король перебудував та укріпив Золочівський замок. Але це не допомогло Золочеву в 1672 році, коли турецькі війська після шестиденної облоги захопили замок та місто.
До 1737 року Золочів належав Собєським. Наступним власником став Сандомирський воєвода Тарло, якого згодом змінили Радзивіли.
Але все ж таки період володарювання Собєських, називають золотим розквітом. Собєські побудували крім нового замку, нові монастирі та церкви: зокрема дві українські, одну вірменську, парафіяльний костел, три монастирі латинського обряду та один – василіан. 
Окрім будинку убогих, уціліла церква Св. Миколая, яка стоїть на лінії колишніх оборонних валів з кінця XVI ст., зі слідами оборонної архітектури, старим хрестом біля храму, встановленим на місці вівтаря попередньої церкви. Церква Святого Миколая заслуговує особливої уваги. Перебудова XVIII ст. залишила основу XVI ст., але в інтер’єрі з’явився іконостас традиційної тогочасної роботи львівських майстрів, з поєднанням різьблення, скульптури і живопису, а також оригінальним розп’яттям, що стоїть на земній кулі з прикутими до нього Адамом і Євою. Іконостас, фундований канівським старостою Миколою Потоцьким, був майже повністю знищений у радянські часи, а у 2002-2003 роках відтворений з поєднанням старих фрагментів. Цікавим є також відреставрований у 2000 році настінний розпис церкви початку XX ст., автором якого є львівський художник Модест Сосенко, представник неовізантійської течії в українському мистецтві, стипендіат митрополита Андрея Шептицького. За радянської доби у церкві Святого Миколая був атеїстичний музей.
Вперше згадується монастир оо. Василіян у Золочеві 1567 року. В ті давні часи монастир знаходився у східній частині за містом, серед букового лісу і називався Бучина або Межигірський (нині село Монастирок). Монастир був зруйнований татарськими ордами і наново відбудований на кошти, виділені Яном Собеським, господарем цих земель і майбутнім королем Речі Посполитої, у 1665 році. 
У 1704 році Федір Яворський записав Бучинському монастирю свій грунт з грабовим лісом. Там було засновано нову обитель під назвою “Лісок” або “Грабина” з церквою Вознесіння Господнього. Ці два монастирі існували до Дубенської капітули як окремі. У 1740 році їх було об’єднано в один. Давні монастирські будівлі і церкву розібрали у другій половині ХІХ століття. У 1902 році на місці данього монастиря у с.Монастирок отець-ігумен Золочівського монастиря Юліан Немилович посвятив капличку. Пізніше місцеві жителі побудували там церкву. Давні монастирі і церкви були дерев’яними. На кошти графині Лукії Комарницької у 1840-60х роках побудовано нову кам’яну церкву і монастир. Старий іконостас продали у Дрогобицький район. Нова церква була освячена у день Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці 9 грудня 1863 року. Зі старої церкви була перенесена ікона Богородиці. В цей день у монастирській церкві був відпуст. Серед фундаторів і жертводавців Золочівського монастиря крім згаданих вище Собеських і Комарницьких варто відзначити Радзівілів, які були господарями цих земель після Собеських і, особливо, канівського старосту Миколу Потоцького (ХVІІІ ст.), який записав на Золочівських василіян кошти на заснування при монастирі школи і записав 1 мільйон золотих Василіянському чину, щоб монахи за нього молилися, з якого Золочівський монастир отримав 50 тисяч. Портрети головних фундаторів монастиря – короля Яна ІІІ Собеського і королеви Марії – Казиміри, Михайла Казимира Радзівілла і Миколи Потоцького висіли у церкві.
У радянський час монастир був закритий. Тут розмістили протитуберкульозний диспансер. 
Після першого поділу Польщі у 1772 році Золочів разом з навколишніми землями перейшов до Австрії, яка впровадила свої порядки у місті. Австрійці закрили два католицьких монастирі, один з яких згодом віддали під православну церкву. Саме тоді відбувся якийсь дивний обмін церквами між українською і польською громадами – поляки взяли собі новішу, архітектурно довершену споруду (сучасний костьол Успіня Пресвятої Богородиці), віддавши українцям старішу, але далеко не таку величну (сучасна церква Воскресіння Господнього (1624-1627рр) ).
Костьол Успіня Найсвятішої діви Марії належить до найдавніших споруд міста Золочева. Його побудова була закінчена у 1726 році. Фасад костьолу багато прикрашений скульптурою та декоративними елементами.
Для служби використовується старовинний орган. На внутрішній стороні корпуса органа бронзовою фарбою написано: “29/5 1906 Zloczow”. Це може бути дата закінчення побудови органа, а може бути дата його встановлення. Ім’я органобудівника невідоме. Орган має два мануала, педаль, 13 регістрів, трактура механічна. Стан органа дуже поганий: щонайменше 5 регістрів не звучать, в інших регістрах окремі клавіші також беззвучні, деякі з них западають, чимало клавіш таких, що слонова кістка витерлась до дерева, але, в цілому, орган грає. Збереглась педаль, з допомогою якої повітря накачувалось у міхи, але вона не використовується — повітря подається з допомогою електромотора. 
За австрійських часів на місці колишніх оборонних валів закладаються так звані “спацери” – прогулянкові сквери. У Кракові такі називають планти, подібні сквери є й у Відні та Львові. Зручне розташування Золочева – на трасі між Львовом і Тернополем, залізниця з 1871 року, мальовнича околиця, містечко Сасів за 10 км від Золочева з відомими на всю Австро-Угорщину водолікарнями, де зупинявся навіть імператор Франц-Йосиф, сприяли розвитку новочасного міста. Золочів набуває рис міста емеритів. Сюди на постійне проживання ідуть заможні люди з великих міст.
На самому початку ХІХ століття у Золочеві знову змінився власник – ним став граф Лукаш Комарницький. Це був останній з магнатів, що володіли містом, адже в 1834 році воно перейшло у власність австрійської корони. Австрійці поставили в місті постійний військовий гарнізон, а із замку зробили в’язницю.
В 1918 році Австрійська (а з 1804 року Австро-Угорська) імперія розпалась. Золочів знову потрапив під владу Польщі. Але цього разу панування поляків на Галичині виявилося недовгим – через 21 рік ці землі перейшли до Радянського Союзу. Почались комуністичні репресії та Друга Світова війна.
Має Золочів і свій некрополь – старий міський цвинтар, де, зокрема, можна знайти поховання кінця XVIII – початку XIX ст. Тут по-особливому відчувається правда буття. Поруч знаходяться могили непримиренних за життя: комплекс поховань січових стрільців (22 могили), мавзолей польських повстанців – учасників бойових дій 1918-1920 років, поховання радянських воїнів і 78 могил німецьких військовополонених. Є поховання вояків УПА і пам’ятник на могилі понад 600 чоловік, замучених НКВС у червні 1941 року у замку-в’язниці. Тут у лабіринтах старих поховань можна зустріти замріяного і сумного ангела, статую скорботної Божої Матері, роботи італійських майстрів ХІХ ст., так званий “народний примітив” – роботи місцеви майстрів. Тут за іменами і датами життя можна читати історію Золочева й околиць кінця XIX-XX століття.
Анонси
Запрошуємо
Зробити пожертву
Залишити відповідь