Нещодавно Український Католицький Університет у Львові видав посібник “Етика статевості і подружнього життя”. Автор книги, пані Галина Кришталь – провідний український спеціаліст-богослов, доктор моральної теології, викладач українських семінарій та богословських закладів для світських. Отже, що таке богослов’я тіла? В чому полягає святість дару людської сексуальності? Чи варто говорити про гідність подружнього акту? І які ще питання щодо сексуального життя ви стидаєтеся поставити священику?..

Питання сексуального життя як основи та здорового вираження любові між чоловіком та жінкою порушується в Церкві не так уже й часто. Особливо якщо шлюб неправильно сприймається як “вихід для слабких”, “нездатних” до монашого та священицького життя. Церква ж натомість вчить про святість подружжя, подружньої любові, дару плідності. Єднання двох перед Богом стає таїнством – і покликанням у покликанні до християнства як такого. Подружній акт доповнює та підтверджує таїнство шлюбу, роблячи його дійсним і гідним, нерозривним на землі: лише смерть може розлучити подружню пару.

До такого розвитку та глибинного розуміння людської любові Церква йшла досить довго – адже ще в минулому сторіччі практикувалися так звані “білі шлюби”, бо значення сексуального акту в подружжі все ще до кінця не сформувалося. Зазирнувши в “Етику статевості і подружнього життя”, спробуймо прослідкувати погляд Церкви на тіло, сексуальність і любов у подружжі.

Тіло – це первинне таїнство створення

Висновок, що сексуальність у найглибшому значенні є не лише “місцем” глибокого міжлюдського досвіду, а й “місцем” зустрічі з Богом, допомагає зрозуміти, чому Церква взагалі торкається теми статевості та сексуальних відносин. Богослов’я тіла сягає лише ХХ ст. – але нині вже набуло поширення та посіло своє місце у Церкві. Зокрема, воно є важливою частиною спадку Йоана Павла ІІ. Він представив богослов’я тіла на основі екзегези біблійного тексту про створення людини, який знаходимо в Книзі Буття. Бог створив людське тіло з пороху землі і дав подих життя – таким чином людина стала живою істотою (пор. Бут 2,7). Завдяки цьому подихові людина носить у собі “зерно вічності” і тому не може бути зведена лише до самої “матерії” . Тіло – це первинне таїнство створення, оскільки воно стає видимим знаком Божественної економії правди і любові.

Тіло за своєю природою завжди носить у собі знамення статі. Людський рід складається з цих двох елементів – чоловічого і жіночого. Бог не створив спочатку якогось духа, до якого додав тіло. Біблія виразно говорить нам, що Бог створив перших людей чоловіком і жінкою (Бут 1,27). Завдяки усвідомленню власного тіла Адам міг помітити, що відрізняється від решти створінь і міг зрадіти з факту створення Єви. Людське тіло, яке є даром Бога-Творця, від початку має в собі подружню ознаку.

Тільки Бог є Святий, а створена людина разом зі своїм тілом є об’єктом святості, тобто утілесненим “образом святості Бога”. Водночас вона є “таїнством” створення, а отже, знаком Бога у світі. Це “таїнство”, через яке все створіння має осягнути свою повноту, яку Бог для нього запланував. Завдяки тілу людини відбувається освячення світу, так, як через Втілення Ісуса Христа, досконалого Божого Образу, відбулося спасіння світу. Тіло людини бере участь у надприродній тайні Втілення Божого Сина і Відкуплення світу.

Святість і статевість

Тіло людини є так само неповторне, як і її душа. Окрім цього, частиною Божого задуму є і людська статевість, як складова частина здатності до любові, що її Бог вклав у чоловіка і жінку. Ця здатність до любові як дарування себе втілена в подружньому значенні тіла, що несе в собі відбиток людської жіночості та чоловічості. Тіло є не лише джерелом плідності, але має здатність виражати любов, в якій людина стає даром для іншої людини (Йоан Павло ІІ, енцикліка “Правда про людську статевість та її суть. Дороговкази для виховання в сім’ї”, № 10).

Чоловік і жінка, дві статево відмінні істоти, покликані до того, щоб творити єдність. Перше подружжя було створене Богом-Творцем. Хоча відмінні між собою, однак рівні в гідності.

Поділ на статі був задуманий Богом, і Він вклав у факт створення чоловіка і жінки глибокий сенс. Перед людиною стоїть завдання зрозуміти значення статевості, прийняти її і використовувати цю сферу відповідно до її призначення.

Бог за своєю суттю є спільнотою Трьох Осіб, між якими існує невпинне обдаровування. Людська спільнота має віддзеркалювати в собі єдність, яка існує у Святій Трійці. Чоловік і жінка, які створюють спільноту любові, покликані дарувати життя, співпрацюючи з Богом. Ця правда стосується не тільки передавання життя як дару любові в біологічному вимірі. Це стосується і духовного виміру. Бог є Любов (1 Йн 4,8), і Він вкладає в людську природу чоловіка і жінки особливе покликання – до любові та відповідальність за любов і спільноту, яка створюється на її основі. Любов є, отже, основним і вродженим покликанням кожної людської істоти.

Ціла людина є образом Бога-Любові, і всі ділянки її життя мають бути підпорядковані Божому замислові. Частиною цього образу, через який Бог-Любов стає присутній у людському житті, є також людська тілесність і пов’язана з нею статевість, яку часто вважають за об’єкт еротичних і цілком приватних маніпуляцій. В Бозі-Любові знаходимо джерело для всіх принципів християнської статевої етики. Людина як втілений дух, тобто душа, яка виражається через тіло, і тіло, формоване через безсмертну душу, покликана до любові саме як ця єдність. Любов охоплює людське тіло, а тіло бере участь також в духовній любові.

Любов хоче зробити коханого щасливим…

Подібно до кожного із семи Таїнств, подружжя притаманним йому способом є справжнім знаком справи спасіння. Чоловік та дружина через участь у таїнстві подружжя покликані постійно нагадувати Церкві те, що звершилося на хресті. Вони стають одне для одного і для дітей свідками спасіння, учасниками якого стали завдяки Таїнству, тому що таїнство подружжя, як і кожне інше таїнство, – це пам’ятка й актуалізація діла спасіння. За Йоаном Павлом ІІ, як пам’ятка, Таїнство дає їм благодать і завдання усвідомити великі Божі діла та свідчити про них своїм дітям; як актуалізація – дає їм благодать та завдання застосовувати на практиці вимоги любові як одне до одного, так і до дітей, – любові, яка прощає і обдаровує спасінням; як пророцтво – дає їм благодать і завдання жити та свідчити про надію на майбутню зустріч із Христом.

Любов у християнському подружжі усвідомлює, що кохана людина створена Богом, відкуплена кров’ю Христа, люблена Ісусом безмежною любов’ю. Це допомагає відкривати духовну красу особи та її цінність. Це також зміцнює любов, повагу, чистоту, дає мотиви для прощення.

У християнському подружжі любов до особи є одночасно любов’ю до Христа. Звідси випливає чистота і безкорисливість подружньої любові. Кожна істинна любов хоче зробити коханого щасливим. Тому тут присутній пошук щастя для іншого, а не власного задоволення. У надприродно зміненій любові цей намір зростає до бажання вічного блага для коханої людини. Її вічний добробут не лише бажаний так само, як спасіння нашого ближнього, але з усвідомленням, що її спасіння стосується мене особливим чином (шлях до спасіння удвох, відповідальність).

У природній любові є небезпека перетворити кохану людину в абсолютний центр нашого життя (ідолопоклонство). У надприродній любові такої небезпеки просто не існує, тому що центром є Бог. Любов при цьому не стає ані менш палкою, ані менш зверненою до коханої людини.

У таких стосунках можливе духовне зростання чоловіка та дружини. Любов підносить їх угору і наказує турбуватися про вдосконалення партнера. З’являється також новий зміст у розумінні плідності, також духовної плідності, яка полягає в тому, аби вести інших до Ісуса.

Обітницю про взаємну вірність у шлюбі особи дають не лише одне одному, а й Христові. Вони віддають себе Христові, Який присутній у чоловікові/дружині. Узи християнського подружжя стають святими. Христос надав подружжю освячуючу силу. І лише таким чином благодать подружжя допомагає витривати у ситуаціях болю та страждання.

Опрацьовано за виданням: Галина Кришталь. Етика статевості і подружнього життя: скрипти для студентів. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету 2009, 292 с.

Католицький вісник “Kairos”