Коли Чіко став послушником монастиря св. Колумби, його найбільшим бажанням було стати святим. І так само, як усі інші послушники, хотів стати святим швидко. Отож, ще того ж дня пішов до абата, щоби порадитися щодо цієї термінової справи. Абат, мудрий і побожний старий чернець, дуже добре розумів нетерплячість юнака. Та замість того, щоби дати йому відповідну духовну пораду, повідомив, що наступного дня він працюватиме під наглядом брата Макарія – ченця, який був монастирським садівником.

— Від нього, — сказав абат, — навчишся всього, що мусиш знати про святість.

Брат Макарій був діловою й небагатослівною людиною – він ніколи не вживав багато слів, коли вистачало сказати лише кілька. Зазвичай, волів спілкуватися за допомогою жестів. Коли Чіко першого дня прийшов до нього працювати, садівник брат Макарій глянув на нього й просто сказав:

— Дуже добре. Не говори без потреби і роби те, що я.

І Чіко почав працювати, наслідуючи старшого брата.

Весь цей день вони витягали відрами воду з криниці й носили її на город, до якого було якихось триста кроків, і там підливали кожну рослину. Це було все, що зробили цього першого дня, причому, не сказали один до одного жодного слова. Коли дзвін закликав їх на вечірню, брат Макарій жестом дав зрозуміти що працю закінчено. Вони прибрали й рушили до каплиці.

Після вечірні Чіко пішов до абата, бо був заінтригований.

— Отче, — сказав, — прошу, поясніть, чому ви доручили мені працювати з братом Макарієм. Мене боліла спина, коли підливав город, але про святість не дізнався нічого.

— Навпаки, — відповів абат, — ти саме засвоїв першу лекцію. Підливай своє серце, якщо хочеш, аби воно зродило плід.

— А як це робити? – запитав Чіто.

— Черпаючи з джерела Євангелія, — відповів абат. – Роздумуй над його словами, щодня розважай про те, що написано у цій Книзі – і почнеш вростати у святість. А завтра підеш на свою другу лекцію.

Весь наступний день Чіко й Макарій виривали бур’яни, які заважали рости городині. Ще один виснажливий день! Після вечірні Чіто знову прийшов до абата.

— Отче, — скаржився, — я пошкодив собі хребет, полючи город, але про святість не довідався нічого.

Абат відповів:

— Навпаки, сину мій, ти отримав наступну дуже важливу лекцію про святість. Виривай бур’яни зі свого серця, бо інакше вода Євангелія не принесе користи.

— А як це робити, отче?

— Очищуй його від гріхів, позбуваючись поганих звичок, виправляючи невідповідні ставлення й схильності, щойно помітиш їх. Роби це щодня – й швидко досягнеш поступу у святості. А завтра підеш на третю й останню лекцію, найважчу зі всіх.

Наступного дня брат Макарій оглянув город, критично придивляючись до кожної рослини, перевірив вологість землі, вирвав кілька залишених бур’янів, а потім сів. Минуло досить багато часу, поки Чіко зважився запитати його:

— Що тепер робитимемо, брате?

Макарій відповів дуже просто:

— Чекатимемо.

Цього дня вони практично нічого не робили, і Чіко ледь не вмер від нудьги.

Після вечірні він знову зустрівся з абатом.

— Це був мій найгірший день з братом Макарієм,— скаржився. – Весь день ми нічого не робили, лише чекали.

— Ах, — вигукнув абат, — бачу, що ти навчився третьої з-поміж найголовніших правд про святість!

— Що? Навчився? Нічого не роблячи? – Чіко не вірив власним вухам.

— Не йдеться про те, що ти нічого не робив, — спростував абат. – Адже ти сам сказав, що ви чекали.

Замовк на хвилину, його очі немов вдивлялися в події минулого. Потім продовжив:

— Бачиш, Чіко, поступ у святості можливий тільки тоді, коли навчишся чекати на Бога, поки Він почне діяти. А Він починає діяти, коли дозволяєш Йому в тиші виконувати найпотаємнішу справу – в глибинах твого серця. Вона полягає і делікатному проростанні, яке лише Він може здійснити. Нашим завданням відтак є терпляче чекати. Роби так – і станеш святим ще до того, як дізнаєшся про це.

Чіко прислухався до цієї поради абата. Відтоді він робив три речі: зрошував своє серце, очищував його й чекав.

Коли помирав, продовжував покірно шукати святості. Але ті, які жили з ним, знали, що він уже знайшов її – дорогою між зрошенням, очищенням і чеканням.

Ніл Ґвілемет. “Історії для душі: Лагідний подув”