о. Герман НИЧАК, ЧСВВ
“МІСІОНАР”, №7-8 (235), Липень-Серпень 2012р.

Установлення святої Тайни Покаяння (Сповіді) у Святому Письмі

Свята Тайна Покаяння (Сповіді) є другою після Хрещення, яка відпускає гріхи. Цю Тайну установив Ісус Христос після свого Воскресіння, вділивши своїм апостолам владу відпускати гріхи силою Святого Духа. Людині, яка згрішила після Хрещення, Тайна Покаяння так само необхідна, як неохрещеному Хрещення (Тридентський Собор, 14,2), бо і в одній, і в другій Тайні людина отримує відпущення гріхів, лише з тією різницею, що у Хрещенні один раз, а в Тайні Сповіді щоразу, як тільки отримує розрішення священика.

Тому Церква через єпископів та священиків уділяє святу Тайну Покаяння, здійснюючи Христові слова, сказані до апостолів та їх наступників: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо.20,22-23). Цими словами Ісус Христос вказав вірним визнавати свої гріхи тільки перед священиком, якщо хочуть здобути відпущення гріхів. «Кожен священик продовжує апостольське служіння в таїнстві Покаяння, розрішаючи вірних від гріхів і примирюючи із Церквою. Через молитву розрішення (розв’язання від гріховної неволі), яку промовляє священик, кожний каянник отримує Христове прощення» – навчає Катехизм УГКЦ (450).

Приготування до святої Тайни Покаяння

Цим приготуванням є іспит совісті – просимо Святого Духа, щоб допоміг нам пригадати гріхи, які ми поповнили від останньої доброї сповіді (сповідь зроблена добре тоді, коли ми щиро визнали всі наші гріхи, яких ми були свідомі на час сповіді, навіть, якщо ми забули сказати якийсь гріх, чи гріхи; натомість недобра сповідь є тоді, коли свідомо та добровільно не сказали якийсь гріх, чи гріхи). Після іспиту сумління збуджуємо щирий жаль за гріхи, постановляємо виправити наше життя, визнаємо гріхи у Сповіді перед священиком та виконуємо покуту – ось п’ять умов доброї Сповіді, які запевнюють відпущення гріхів та освячуючу ласку.

Слуга Божий митрополит Андрей у пастирському посланні до вірних про підготовку до Сповіді говорить так: «До доброї святої Сповіді треба, може, й довше приготовлятись. Перед святою Сповіддю треба ревною й покірною молитвою випросити собі дар покаяння, дар сердечних сліз, а, може, й треба постити, бо знаєте, що Ісус Христос сказав: «Той рід не виходить інакше, тільки постом і молитвою». Є гріхи, що їх не можна з душі вигнати без посту, без молитви».

Щире розкаяння є важливою умовою Сповіді, це бажання змінити своє життя, усунути гріх і жити у Божій ласці. Щирий жаль та навернення від зла – «це насамперед усвідомлення себе грішником, що потребує Божого прощення, а кожного свого гріха – як відвернення від Бога та відкинення Його любові» – навчає Катехизм УГКЦ (457). Важливою вимогою до гідної сповіді є також примирення з ближніми, як про це говорить Христос: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт.5,23-24).

Іспит сумління робимо передовсім на основі заповідей Божих та церковних: «До святої Сповіді треба приготуватися молитовним іспитом совісті, який полягає в узгодженні власного життя з Божими і Церковними заповідями та Євангельськими блаженствами» – читаємо в Катехизмі УГКЦ (457).

Щоб краще побачити себе самих, важливо застановитися, яким було наше відношення до Бога, до себе самих, до ближніх, а також до наших обов’язків, чи то професійних, чи родинних. Після визнання наших гріхів слідує повчання та молитва розрішення, яку мовить священик, тобто відпущення гріхів, якщо каянник виявив добру волю і бажання виправитися.

Приступаючи до сповіді, маємо обов’язок сповідатися найперше зі всіх тяжких, тобто смертельних гріхів, які позбавляють нас Божої ласки, а вже після них можемо визнати всі інші гріхи, через які ми не втратили Божої ласки.

Таїнство Сповіді є святою Тайною для всіх охрещених, хто ж не є охрещеним, той не може сповідатися до часу, поки не охреститься. Однак, не всі охрещені можуть отримати відпущення гріхів, навіть тоді, коли вони визнають свої гріхи. Це можуть бути ті люди, які живуть у постійній нагоді до гріха, люди, що часто поповнюють ті самі гріхи і не роблять ніякого старання, щоби поправитися з цих гріхів, чи щоби уникнути нагоди до гріха.

Якщо ж людина, приступивши до святої тайни Покаяння, не бажає покаятися та відмовляється виправити заподіяне гріхом зло, то тим самим стає нездатною прийняти прощення гріхів. В такому випадку священик може відмовити у розрішенні до того часу, аж поки вона не виявить доброї волі зробити все можливе, щоби виправитися. «Щоб допомогти людині усвідомити її нерозкаяність і спонукати її до правдивого навернення, священик тоді відмовляє їй у розрішенні. Хто в Сповіді свідомо приховує гріхи, той залишається незціленим і чинить гріх святотатства. Якщо людина в такому стані приступає до Святого Причастя, то зневажає Господа Бога і чинить великий гріх» – каже Катехизм УГКЦ (459).

Значення тайни Сповіді в духовному житті християнина

У Тайні Хрещення було започатковане духовне життя людини, яке виявляється у зростанні в чеснотах. У святій Тайні Сповіді Бог дарує християнинові освячуючу ласку для плекання духовного життя через зростання в любові до Нього, до себе та до ближніх.

Завдяки тайні Покаяння християнин наближається до Бога, а з цим наближенням краще бачить власні немочі та усвідомлює свою гріховність. З цього усвідомлення власної гріховності та духовного поступу, потреба частіше приступати до Сповіді стає певним ритмом духовного життя. Якщо ж людина рідко сповідається, то втрачає здатність розрізняти добро і зло та віддаляється від Бога.

Практика часто приступати до святої Тайни Покаяння сприяє духовному здоров’ю християнина, він стає здатним протистояти спокусам завдяки помноженню духовної сили в духовній боротьбі – навчає Катехизм УГКЦ (460). Вказуючи на обов’язок принаймні раз на рік у пасхальному часі сповідатися та причащатися, Церква поручає вірним не тільки один раз на рік, але часто приступати до святої Тайни Сповіді для того, щоби вони зростали у Божій ласці та тісніше єдналися з Євхаристійним Христом у Святому Причасті щоразу, як тільки мають можливість бути присутніми та брати участь у Службі Божій, безкровній жертві Ісуса Христа, Божого Сина.

Сповідь є таємною, має відбуватися так, щоб ніхто не чув, про що говориться у сповіді. До зберігання таємниці є зобов’язані обидвоє – як каянник, так і священик, тому ніхто не має боятися приступати до цієї Тайни, оскільки все сказане зберігається в таємниці, так неначе ніхто не знає, про що говорилося у сповіді.

Коли ж людина не має змоги приступити до святої Тайни Покаяння, але щиро жаліє за свої гріхи, наприклад в небезпеці смерті і не тільки, то Бог прощає і дарує спасіння навіть тоді, коли хтось помер би без Сповіді та розрішення священика. Такий жаль за гріхи вистачає для спасіння. Натомість, коли небезпека смерті минула, для того, щоби прийняти Святе Причастя, необхідно визнати гріхи у Святій Тайні Сповіді перед священиком та отримати розрішення.

Таїнство Сповіді є зустріччю людини з Богом, де людина не тільки перед священиком, але передовсім перед Богом обіцяє виправити своє життя, залишити гріх та розпочати нове життя. Тайна покаяння є тайною Божого милосердя, в якій Бог прощає грішникові, огортає своїм милосердям, підводить з гріховного упадку до стану благодаті, тобто зцілює людину від зла.

Сповідь, або Таїнство Покаяння є примиренням людини з Богом, поверненням від гріха до Отця, приверненням Божої ласки а з нею невинності й чистоти душі, яку кожен охрещений отримав у Таїнстві Хрещення. Божа ласка, яку отримуємо у Тайні Сповіді через щире покаяння, робить нас улюбленими синами і доньками Отця через відновлення подоби Ісуса Христа в наших душах.