Наближається Перший Святий Вечір або Свята Вечеря перед Різдвом Христовим. Часто-густо, дотримуючись звичаїв Святого Вечора, у своїх хатах навіть не замислюємося над їхнім значенням. Часом чуємо різні дивовижні пояснення того чи іншого звичаю, який скидається скоріше на магію чи поганство, аніж на вираз християнських переконань нашого люду.

Тож спробуймо пригадати християнське тлумачення того, що майже кожен з нас чинитеме в часі Святої Вечері.

Вічнозелена ялинка, яку ставимо у своїх домах, є символом вічного життя, яке стало доступне людям через Христа. Колись, у старих часах, ялинку прикрашали яблуками, горіхами, цукерками і свічечками. Тепер їх замінили шкляні та пластикові прикраси, електричні гирлянди. Це – символ Божих ласк і милостей. Солодкість цих прикрас – символ небесних радостей і радостей християнського життя. У тому сенсі, прикрашена ялинка є символом дерева життя, до якого людям відкрився доступ через Христа. Світло – символ Христа – Світла, яке просвітило юдеїв і поган.

У Галичині, напередодні Святого Вечора, господар хати приносив зі стодоли сіно, яке розстеляли на долівці світлиці, в якій вечеряли, та солому, яку розстеляли на столі, а зверху накривали білим вишитим обрусом. Саме це і називали наші предки дідухом. Сіно на долівці сиволізує сіно вертепу, в якому народився Месія, солома на столі – ясла, в які Марія поклала Ісуса, а білий обрус – пелени, в які Христа сповито.

На одному з кутів стола кладуть під обрус або три зубці, або три головки часнику – символ приходу трьох царів.

За старим звичаєм родина (кілька сімей з одного кореня) збирається у батьківському домі та з появою на небі першої зірки сідає до вечері. Очікування першої зірки є згадкою про очікування людством Спасителя перед першим приходом Христа на землю. Нам, християнам, це очікування нагадує і про те, що й ми з радістю чекаємо Повернення Того, Хто прийде у славі судити живих і мертвих, і чиєму Царству не буде кінця. До того ж очікування першої вечірньої зірки є згадкою про прихід трьох мудреців, яких зірка провадила на їхньому шляху до Вифлеєму (на гебрейській Бет-Лехем – дім хліба), де вони вклонилися довгоочікуваному Месії.

Як і годиться в християнській родині, Вечерю розпочинають з молитви, а опісля найстарший в домі розділяє всім присутнім за столом просфору, яку попередньо благословив в церкві священик, вмочену в мед з побажанням кожному того, чого він найбільше потребує.

Хліб (просфора) є згадкою про Хліб життя – Євхаристійного Христа, а також і символом нового життя, яке Христос приніс людям. Мед символізує те, що Христос, як новий Мойсей, відкрив новому Божому народові вхід до Обіцяної землі – небесної Батьківщини, куди стремить кожне людське серце.

Частим був звичай, щоб на святвечірньому столі горіло три свічки – як символ Пресвятої Тройці. Часто ці свічки не ставили на свічник, а в посудину, наповнену збіжжям. Це збіжжя згодом висівали в посудини за кілька днів до Великодння, щоб проросше жито було символом Христового Воскресіння.

Кутя – символ багатства небесного столу, символ духовного багатства християнського життя, є важливим елементом святвечірнього столу.

Пісність страв Святого Вечора є сиволом того, що навіть найкраще в туземному житті є всього лишень постом і приготуванням до Гостини Вічного Агнця.

Отже, треба знову відкрити для себе багатство сиволів нашої народної традиції, щоб пригадати собі наші християнські корені, нашу закоріненість в Христовому Євангелії.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело: Католицький Оглядач