І як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з Ним
Лк. 22,14

Відкриймо сьогодні свої серця на те «сильне бажання Ісуса спожити оцю пасху» (див. Лк. 22, 15) з нами. Так, з нами ще більше, ніж зі своїми дванадцятьма апостолами, адже сьогодні по цілому світі величезна кількість зголоднілих людей, хоч і не знає Його, чекає на того правдивого пасхального Агнця, Який звільнить їх із рабства. Ось настала, врешті, та година, до якої Ісус ішов ціле своє земне життя. В Євангелії сказано: «Як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з Ним» (Лк. 22, 14), але ця година не минає. Вона прийшла в наше земне життя, аби вирвати нас із рук смерти і повернути до життя, і саме вона збирає нас на кожній Божественній літургії.

Із покорою застановімося над тією надзвичайною останньою годиною Ісуса. Нехай все змовкне всередині нас. Нехай Його таїнственна любов огорне нас. Як Мойсей, станьмо під хмарою, у тіні Святого Духа. Як Йов, покладімо руку на свої вуста, і тоді ми побачимо вірою того, хто приходить до нас. Як слуга, дозвольмо вчити себе, відкривши своє серце для слухання Отця. Нехай сьогодні ми навчимося переживати Євхаристію, немов уперше в житті.

Збагнімо, що ми входимо «до великої світлиці, щоб сісти до вічного і святого столу, який для нас приготував Учитель» (пор. Мр. 14, 15). Ми запрошені до набагато більшого, ніж участь у молитві чи слухання науки. Ми запрошені до участи у неймовірній події, котра підносить усе людство до Божого серця. Брати участь у Божественній літургії – це означає не просто бути глядачем і слухачем, а діяти силою Святого Духа, будучи разом з Ісусом «чистою жертвою» (пор. 1 Кор. 5, 6-8). Бути принесеним у жертву – це одне зі стрижневих понять Пасхи, того дійства смерти і воскресення, яке являється, актуалізується і передається на престолі.

Так, «перш ніж страждати» (див. Лк. 22, 15), Ісус показує на ділі сенс своїх страстей і своєї перемоги смерти. Миючи ноги своїм учням, Він намагається дати їм розуміння, але робить Він їх учасниками здійснення таїнства своєї Пасхи, даючи своє Тіло і свою Кров під видами хліба і вина. Його Тіло направду дане в жертву; Його Кров направду пролита: Він уже існує не для себе, Він – життя живого Бога, дане через смерть, нашу смерть, яку цілковито бере на себе. Він – чиста жертва, дана задля нас у руки Отця. І саме ця несамовита любов усе перемінює. З того часу в житті людей, які погоджуються прийняти Його любов, вже нема нічого непотрібного.

То ж погодьмося бути принесеними в жертву разом з Ним, цілковито віддати себе Отцю, так, як віддав себе Він, тіло Якого ми споглядатимемо в гробі завтра ввечері. Перебуваймо в убогості свого серця так, як Ісус перебуває у своєму гробі. Якраз це ми запрошені глибоко пережити під час євхаристійної епіклези: улюблений Син і діти, яких Бог дав Йому, всього очікують від Отця, і саме ця цілковита віддача себе у вірі стягає Його і нас приходом Святого Духа – Духа Отця, Який вириває нас із рук смерти і воскрешає нас уже тепер. Так, зовні нічого не змінюється – ні хліб, ні вино, ні наше тіло, але серед нас присутня нова особа: Тіло Христа з Головою і членами! То ж нам легше зрозуміти, чому ще в ранні часи Отці Церкви, захоплені чудом воскресення Христа, назвали бенкет Царства Божого Євхаристією. Звершувати Євхаристію – означає віддавати Отцеві із вдячністю всі ті благодаті, що Він дав нам, а в Христі Ісусі, нашому Спасителі, усе є благодаттю.

Жан Корбон “Це називається світанком”. Львів, Свічадо, 2007

Джерело: Християнський Календар