Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Томина Неділя

Апостол: Ді 5, 12-20
Євангеліє: Йо 20, 19-31

Святий євангелист Іван описує одну з важливих подій, що сталася по смерті Ісуса Христа, тобто Його воскресіння та появу жінкам і апостолам. Ісус прийшов у дім, де перебували учні, хоч двері були замкнені. Прийшов, щоб дати їм деякі настанови для продовжування апостольського діла. Євангельський уривок описує, що “Ісус став посередині та й сказав їм: “Мир вам!”, а також показав руки й бік (пор. Йо 20,19-20). Побачене й почуте принесло учням радість. Відомо, що після того як Христа розіп’яли, учні перебували в розчаруванні й не могли прийти до тями, страх паралізував їхню діяльність. Перед своїми стражданнями Ісус пригадував апостолам слова Святого Письма: “Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться” (Мр 14, 27). Вони забули також інші слова Ісуса, котрими не так давно Він повчав їх: “Син Чоловічий має багато страждати; старші, первосвященики та книжники його відкинуть і уб’ють, та він на третій день воскресне” (Лк 9, 22).

Євангельський уривок звертає нашу увагу на те, що, з’явившись апостолам, Ісус Христос став посередині їхнього зібрання. Не стояв при дверях, біля вікна чи при стіні, але посередині, вказуючи нам, що в нашому житті Він, як правдивий Бог, має займати головне, центральне місце. Неправильно влаштовує своє життя така людина, котра особисті інтереси ставить на перше місце, тобто місце Бога займають якісь особи чи речі, що є непостійні та скороминучі. Тут спадають на думку знамениті слова святого Августина, що сказав. “Коли Бог на першому місці, тоді все на своєму місці”. Але коли перше місце займає людський егоїзм, тоді в житті людини панує безладдя та невідомість, такий стан провадить у непевному напрямку. Що означає, що Христос має бути центром нашого життя? — Ісус Христос, являючись апостолам, проказує величні слова: “Мир вам!” Він дарує спокій, що так дуже потрібен людині, наштовхує людину на те, аби вона замислилася над великою потребою миру, якого бракує не тільки їй, але усьому світові. Мир, що його дає Христос, не тільки означає не вживати зброї, не воювати один проти одного, але означає жити у внутрішньому примиренні та злагоді зі самим собою, з іншими, а найголовніше — із Господом Богом. І правдивий мир може існувати тоді, коли центром нашого життя стане Ісус Христос. Людина втратила правдивий мир уже давно, починаючи від перших наших родичів Адама та Єви, що вчинили бунт, не приймаючи доброї ради, котру дав їм Господь Бог, поміщуючи їх у раю: “З дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно помреш” (Бут 2, 17). Такої просьби та перестороги, що дав Господь людині, вона не прийняла, злегковажила, збунтувалася, тим самим викликала на себе слабість і смерть. Бог бажає допомогти людині. Син Божий стає людиною і вмирає за людину, аби примирити її з Богом. Знаючи людську неміч, Господь дає учням владу, аби вони передали її іншим, — відпускати гріхи: “Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються” (Йо 20, 23). Нелад, що опановує людський дух, ми називаємо гріхом, властиво, він знищує мир у людському серці. Христос передбачив слабкість людини, тому залишив ліки, щоб бути здоровими і здобувати прощення. — святу тайну сповіді. Ми, що практикуємо святу тайну покаяння, усвідомлюємо, як легко її застосувати в нашому житті, а також часто навіть відчуваємо, як із правдивим покаянням входить мир у наше серце та як він наповнює його.

Учні, що зібралися й перебували при зачинених дверях, перебували також із замкненими серцями щодо віри, котрої їх навчав Ісус Христос. Великим доказом того є апостол Тома, котрий не був у той час, коли Ісус приходив до апостолів. Коли учні ділилися радістю, що бачили воскреслого Христа, апостол Тома не прийняв їхнього свідчення, а хотів особисто побачити Ісуса й торкнутися ран, що залишилися на тілі Спасителя. Інакше, як він твердив, не повірить. поки не вкладе пальця у Христові рани. Отже, Христовому учневі забракло віри, це означає, що він не мав внутрішнього переконання довір’я як до попередніх навчань Ісуса Христа, так і до теперішніх свідчень його товаришів. Він був свідком багатьох чудес, що їх вчинив Христос. навіть воскресіння Лазаря, але в душі бракувало прийняття цього. Своїм недовір’ям перекрив дорогу, аби прийняти Божу благодать. Його серце було черстве, замкнене щодо віри у воскресіння Христа, тому він домагався особливих знаків. І коли Ісус Христос по вісьмох днях знову прийшов, і там також був Тома, Ісус повчає його, щоб він не був невіруючим, а віруючим. І лише після того, як Тома вклав палець у бік Христові й побачив Його рани, він вигукнув: “Господь мій і Бог мій!” Ісус дорікає Томі за його невірство: “Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” (Йо 20, 29). Вірити означає приймати за правду все, чого навчає Господь Бог через святі Писання, а також те, що подає нам свята Церква через Передання. Неможливо вважатися віруючим, приймаючи лише якісь правди віри, а з іншими не погоджуватися. Із уст Ісуса Христа ми чули, що апостола Тому названо невіруючим. Хто правдиво вірить, той не сумнівається і не будує своєї віри на житті чи поведінці ближніх, а практикує християнське життя, що ґрунтується на Святому Письмі, десятьох Заповідях Божих і навчанні святої Церкви.

Визначний музикант Моцарт на 25-му році життя стояв на вершині своєї слави. 27 січня 1781 року, у день свого народження, перед гостями він міг сказати такі слова: “Присягаюся перед Господом, що впродовж усього мого життя я не вчинив нічого такого, що можна було б назвати нечистотою. У тому полягає моє щастя і мій тріумф”. Що це значить? Це означає, що визначний композитор жив практикою святої віри і їй завдячував свій успіх.

Нехай ласкавий Господь примножить нам святої віри, котрої всі дуже потребуємо. Святий пророк Авакум пише: “А праведний з віри своєї буде жити” (Ав 2, 4). Святе Письмо в багатьох місцях підкреслює спасенне значення святої віри: “Віра твоя спасла тебе” (Мт 9, 22; Мр 5, 34; 10,52; Лк 7, 50; 17, 19). Коли за Ісусом Христом йшли два сліпці і просили оздоровлення, тобто прозріння, Він запитав їх, чи вони вірують, що Він може повернути їм зір, вони ствердили: “Так, Господи!” Господь, доторкнувшись їхніх очей, промовив: “Нехай вам станеться за вашою вірою” (Мт 9, 29). Також наше спасіння і наше щастя станеться не інакше, як за нашою вірою.