Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Сімнадцята Неділя після Зіслання Святого Духа

Апостол: 2 Кор 6,16 – 7,1
Євангеліє: Мт 15, 21-28
Надзвичайна історія сталася в околицях Тиру та Сидону, коли Ісус Христос зустрівся з жінкою-ханаанянкою. Із тексту Святого Писання можна здогадатися, що ця жінка знала про наближення Ісуса до їхніх околиць. Вона була пригнічена великим горем, котре повідомляє Господеві: “Біс мучить мою дочку страшенно!” А Ісус мовчить, не спішить допомогти зболілій жінці. Ніби не чує, чого вона просить, що її болить. Вона кричала, а Він мовчав навіть тоді, коли апостоли приступили й почали заступатися за пригнічену горем жінку. Христос спочатку відмовився допомогти, вказуючи на те, що Він прийшов “до загиблих овець дому Ізраїля”. Жінка наполеглива, вона не хоче цього сприйняти, підходить до Нього, кланяється Йому, і послухаймо, як каже: “Господи, допоможи мені!” Визнає його Богом, наближається до Нього з ознаками пошани та великої довіри. Ханаанянка була чужинкою для юдеїв, але впродовж короткого спілкування зі Спасителем визнає Ісуса три рази Господом. Бачимо, що найбільшу шану й визнання Христос отримує від чужинки!

Натомість від своїх Христос чув щось протилежне: “Самарянин єси, ще й навіжений? (Йо 8, 48); він біса має (пор. Мт 11, 18); оцей чоловік ненажера й винопивець, приятель митарів й грішників (Мт 11, 19); не інакше виганяє бісів, як тільки Велзевулом, князем бісівським (Мр 3, 22; Мт 12, 24)”. Ось як цінили книжники, фарисеї та юдеї Ісуса Христа, принижували Його та кепкували з Нього, а Він — Бог, Котрий судитиме кожну людину з усього її життя. Христос мовчав перед жінкою, пояснюючи це тим, що посланий тільки до своїх, врешті ж відповів: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам” (Мт 15, 26), на що святий Іван Золотоустий, даючи пояснення, зазначає, що жінка знаходить захист для себе навіть у таких словах Господніх: “Якщо я пес, міркує вона, тоді я не чужа” (52-а Бесіда на Матея). Чужинка була свідома, що їжа для дітей, але вона не вилучає й себе, щоб отримати принаймні крихти зі стола, з якого кормляться діти. Христос міг швидко допомогти жінці, відіслати додому й оздоровити дочку, тим більше, що знав про її велике бажання та віру Але Він хотів, аби така велика віра була виявлена іншим, старався відкрити незнаний скарб. Жінка не образилася на Ісуса, вона все приймає від Нього, бо з великою вірою стоїть перед Богом і бажає здійснення своєї просьби. Не хоче відступати з нічим, тому що прийшла до Господа, котрий не тільки оздоровляє, а й покликує до життя, підтримує його в людині аж до безконечності. Вона переконана, що просить дуже мало, і вірить, що отримає. В очах жінки Господь — всемогутній. Коли він так багато творив і творить, то може і маленьку її просьбу задовольнити. І вона не помилилася. “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш” (Мт 15, 28). Її дочка одужала завдяки зустрічі матері із Сином Божим, матері, котра мала велику довіру до Ісуса й була надзвичайно покірною особою. Не піддалася вона на амбіції, що її прирівнюють до псів, не знеохотилася відповідями Христа, не пішла по лікарях і знахарях, aлe вірить, що Він допоможе їй у великому горі. Її віра “перемогла Бога”. Ісус вислухав її просьбу-молитву. Дочка була звільнена від засилля демона. Коли демон відійшов, то прийшов Господь, тому що не може дух залишитися в нейтральному стані: “Не можете Богові служити й мамоні” (Мт 6, 24; Лк 16,13).

Учімося від жінки-ханаанянки великої покори і простоти, що необхідні кожній людині для освячення та спасіння душі. Бачимо, що впродовж своєї розмови зі Спасителем вона не ображається, не звинувачує, але, навпаки, з великою вірою стоїть перед Христом. Жінка-ханаанянка також не намагається показати своїх заслуг, своєї праведності, але вірить, що саме слово Ісуса Христа може врятувати її дитину.

Молімося, щоб Всемилостивий Господь допоміг і нам навчитись із великим довір’ям ставитися до волі Божої, завжди бачачи в ній велике благословення та батьківську турботу про нас.

Собор Св. Юрія, м. Львів, 16.10.2005

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.