Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря, Архиєпископа Львівського

Святого Первомученика Стефана

Апостол: Ді 6, 8-7; 5, 47-60
Євангеліє: Мт 21, 33-42

Празник святого Первомученика Стефана тісно поєднується зі світлим празником Різдва Христового, і в цьому є свій зв’язок. Ісус Христос, наш Спаситель, став людиною, аби віддати своє життя для спасіння людського роду. А святий Стефан стає першим мучеником; він перший свідомо й добровільно віддає своє життя за Христа. Тому й свята Церква установила свято святого Стефана у третій день великого торжества на честь новонародженого Спасителя. Таким чином свята Церква хоче подати нам до наслідування приклад, як треба боротися і вмирати за Христа, щоб Його берегти в нашому серці й не заплямувати душу гріхом.

Святий Стефан немов спішить, аби якнайскоріше пролити свою кров за Ісуса Христа і якнайшвидше прийняти від Нього вінець слави. Цей архидиякон був учителем Божого Закону, посідав першість серед інших. Крім великих дарів, святий диякон “творив чуда й великі знаки в народі” (Ді 6, 8). Щоб це сталося, потрібні були також і свячення, тобто покладення рук на його голову, що помножувало й помножує дари Духа (пор.: св. Ів. Золотоустий, Бесіда 15 на Діяння). Треба знати, що важко було в ті далекі апостольські часи бути вчителем Христового Євангелія. Це були початки нового проповідування після смерті та воскресіння Ісуса Христа. Тож на які терпіння й труднощі треба було бути готовим, щоб стати таким учителем Христової науки? Навколо було надзвичайно багато ворогів Христа, зокрема юдеї і погани. Проповідувати між ними Христа означало свідомо наражатися на муки і смерть. І на це був готовий святий диякон Стефан. Він запопадливо вчиться Христової науки, щоб передати її іншим, а на загрозу смерті зовсім не зважає. Проповідь, що її голосить юдеям та невірним слухачам, робить з великою ревністю, як справжній апостол. Диякон Стефан старався у своїй промові показати, що Господь керував єврейським народом у Єгипті, застосовував до нього і благодаті, і кари та чудеса, а люди залишалися такими самими, подібно, як і ті, котрі слухали в той час його самого. Він не боїться сказати правду закам’янілим противникам Христа. Відважно звертається до членів синедріону, називаючи їх людьми твердої шиї та необрізаними серцем і вухом (пор. Ді 7, 51). “Ви завжди противитеся Духові Святому! Які ваші батьки, такі ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші?” (Ді 7, 51-52), – так сміливо промовляв святий у синедріоні. І вороги слухали Степана, його довге повчання, попри строгі слова, скеровані до старших синагоги та їм подібних, а причиною цього була благодать на його лиці, котра притягувала їх (пор.: св. Ів. Золотоустий, Бесіда, 16 на Діяння). А святий диякон нагадував їм про вбивства тих, що звіщали прихід Праведного (Божого Сина), зрадниками і вбивцями Котрого вони стали. Святий Стефан знав, яка доля очікує його за слова правди, але його сумління, як учителя Христового закону, не дозволяло йому говорити інакше. Юдеї були безсилі що-небудь вчинити, навіть загроза смерті не перешкодила святому Стефанові свідчити віру в Христа та Його Церкву.

Святий Стефан, як вірний сповідник і воїн Христа, волів умерти, ніж покинути вчення свого Спасителя. Він радо прийняв мученицьку смерть, дивлячись на небо й споглядаючи “славу Божу”. Невірні люди та вороги Бога побили його камінням на смерть, а він був свідомий, за що і за кого вмирає. Знав, що вмирає за Христа та Його святе Євангеліє. А помирати за Христа – почесно й героїчно, цього треба удостоїтися. Христос не забариться нагородити тих, хто з любов’ю до Нього віддає своє життя! Уже на цьому світі нагородив святого архидиякона, даючи йому чудесне видіння Небесного Царства, до якого мав незабаром відійти. Сповнений Духа Святого, святий Стефан закликав, споглядаючи на небо: “Ось бачу відчинене небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога” (Ді 7, 56). Що може бути більшим щастям від того, якого зазнав у цю хвилину святий Стефан? Падаючи під ударами каміння, святий Первомученик ще й молився за тих, що його каменували: “Господи! Не постав їм цього за гріх!” (Ді 7, 60). І з такими словами віддав Господу Богові свою праведну душу, виконуючи Христове вчення: “любіть ворогів ваших” (Лк 6, 35). Святе Письмо говорить, що він заснув, хоч його сон, як видається по-людськи, був дуже жорстоким з боку вороже налаштованих людей, які вбили камінням невинну людину, котрій не довели жодного звинувачення. Він спочив у Бозі. А свідченням правди, яку проголошував святий мученик диякон, було його лице, що ясніло Божими променями, як колись обличчя Мойсея, про котрого він говорив слухачам. Сьогодні дякуймо Творцеві, що дарує такі великі дари своїм дітям, зокрема дар віри та любові. Дякуймо, що перебуваємо у правдивій Церкві, яку заснував Ісус Христос, і будьмо вірними членами цієї Божої установи. Апостоле і святий мученику Стефане, моли милостивого Бога нашого, щоб відпущення гріхів подав душам нашим і велику милість.

Храм Зіслання Св. Духа, м.Львів, 09.01.2007.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.