Квітна Неділя. Вхід Господній у Єрусалим

Апостол: Флп 4,4-9
Євангеліє: Йо 12,1-3

Господь Бог, даруючи нам життя на землі, кличе нас до вічного життя в небі. Він створив нас бути святими, покликав до радості, щоб вільно співати Богові: “Осанна на висоті!” (Мр 11,10). На жаль, існує щось, що затьмарює свободу людини та її щастя. Завжди най­менше нечесне діло, найменша неправда, повсякденний гріх кидають дух неспокою в наші серця та душі. Можемо не розуміти цього до кінця, називати різні причини поганого настрою чи невдач, а причи­на одна – гріх, що ним самі ранимо себе, він залишає глибокий тем­ний слід у наших душах. Носимо це в собі, приносимо у власний дім, до своїх рідних і друзів, на працю тощо. Так створюється своєрідне “нагромадження темноти”, котру починаємо виділяти із себе. Коли б кожен із нас зміг усвідомити, наскільки сильно гріх отруює життя, то ми оминали б його та протистояли б йому. Тому, уболіваючи за нас, апостол Павло говорить нам: “Господь близько!” (Флп 4,5). Ця близькість відганяє страх і дає шанс на оздоровлення. Що швидше ми усвідомимо, що потребуємо духовного лікування, то менш бо­лісним воно буде. Апостол пригадує: щоб “ні про що не журитися”, треба Богові довіряти. Адже Господь є значно ближче, ніж можемо уявити. “Бог – це не той, хто був чи буде, – Він є для мене саме тепер. Ісус прийшов для того, щоб зняти з нас тягар минулого і тривоги майбутнього. Він хоче, щоб ми відкрили для себе Бога тут і тепер” (“Тут і тепер”, Г. Ноуен).

Господь готовий до співпраці, але цього замало, тому що бракує другої сторони, тобто мене чи тебе. Діалог не може відбуватися односторонньо. Хтось сказав, що християнином бути важко, але корис­но. Святий апостол Павло закликає нас до спілкування з Богом: “В усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з по­дякою” (Флп 4,66). Говоріть Богові про все, що вас турбує, і дякуйте за все. Бо все, що допускає Творець, корисне для духовного здоров’я. Наш Бог є Богом радості: “Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!” (Флп 4,4), – пропонує апостол Павло. І той смуток, що маємо, походить найперше з нашого серця та з нашого прив’язання до осіб або речей. Сумуємо, коли хтось довго не віддає нам грошей; не перепросить нас за вчинену образу; комусь краще живеться; хтось має більшу заробітну платню… Сумуємо, тому що маємо прив’язання до осіб та речей, планів, що нам не вдаються, або вигідного життя, а коли не виходить по-нашому – радість втрачена. Якісь поважніші вирішення питань породжують у нашому серці страх і неспокій, на­пружуються наші нерви.

Євангельський текст Квітної неділі нагадує, що Ісус Христос при­був до Витанії перед самою Пасхою, а водночас і перед своєю смер­тю, за шість днів. Тут він мав приятелів: Лазаря, котрого воскресив із мертвих, і двох його сестер. Ісус відвідав цю родину, також до них прийшло багато людей, щоб побачити не тільки Ісуса, а й Лазаря, котрого воскресив Христос. Спаситель прийняв послугу Марії, яка намастила його ноги дорогоцінним миром. Юда, апостол, незадоволено критикує вчинок Марії, підступно вдаючи, що турбується про бідних, оцінюючи миро в триста динарів, що їх він роздав би бідним. Насправді він турбувався за свою кишеню, бо за кілька днів продав Сина Божого за тридцять срібняків. Він був злодій. Подібно до Юди думають первосвященики і фарисеї, що постановили вбити не тіль­ки Христа (пор. Йо 11, 53), а й Лазаря, котрого воскресив Ісус (пор. Йо 12, 10). Син Божий в’їжджає в Єрусалим, де одні люди з цього радіють, а інші шаліють, щоб вбити Його.

Подією в’їзду Ісуса в Єрусалим Господь бажає навчити нас, кому потрібно справді поклонятися. Він мирно в’їхав на осляті, а не на коні, і цей покірний в’їзд символізував перемогу мирним шляхом та дорогою любові. На конях їздили поневолювачі Ізраїля. Ця символі­ка підкреслює, що Ісус нікого не приневолює і не змушує насильно любити й почитати Його. Багато слабких зі страху схиляють голову перед сильними – у спілкуванні з Ісусом Христом стається не так. Ти можеш поклонитися Йому на знак пошани, але тільки добровільно. Господь бажає, щоб любов і шану віддавали Йому з охотою, а не в раб­ський спосіб. Така свобода приносить радість і спокій, глибокий Бо­жий мир у людське серце, а світ правдивого миру не може дати (пор. Йо 14, 27). Дивні були люди, котрі так голосно вітали Христа й ра­діли Його в’їздові в Єрусалим, а за кілька днів ці самі особи крича­ли: “Геть! Геть! Розіпни його” (Йо 19, 15). Дивні речі довершуються іі тепер у людському серці та в душі, коли людина, з одного боку, очи­щує своє серце від гріхів і віддає славу та честь Богові, а за якийсь час кидається в обійми гріха й тим самим видає Бога на розп’яття у своєму серці. Проганяє Бога від себе, котрий спас її від вічного тер­піння ціною своєї смерті, а зав’язує дружбу із сатаною, що простелює дорогу до вічного терпіння, аби творити йому прокляте товариство. Наше життя влаштоване так, що співаємо “Осанна!” або “Розіпни!”, тобто щодня нашим життям ми свідчимо про наше спасіння або осу­дження. Це конкретно залежить від нас, від мене особисто, не має значення, ким я є, якими володію знаннями чи якою владою, які до­статки маю, чи я вільного стану, чи перебуваю в подружжі і т. д., – я виголошую для себе вирок спасіння або прокляття, середнього немає. Коли в нашому житті на першому місці стоїть Бог, тоді немає чим турбуватися, можна бути певним, що все гаразд. Господь сам потур­бується про все, тому що Він любить людину, а вона має віддячува­тися Йому тим самим. Тож плекаймо любов до Бога, і нехай наше життя минає так, аби співати слова спасіння. Якою радістю напо­внюється серце людини, коли вона старається про зростання Божої любові в її серці, а це здійснюється і тоді, коли ми каємося за наші гріхи. Наш Господь іде до нас, виходімо Йому назустріч і співаймо: “Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!”

Собор Св. Юрія, м. Львів, 24.04.2005.