Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Двадцять Шоста Неділя після Зіслання Святого Духа

Апостол: Еф. 5,9-19
Євангеліє: Лк. 12, 16-21

Блаженіший Мирослав Іван Любачівський писав: “Не звертаймо великої уваги на оці земні, так скоро минаючі багатства й розкоші…, бо вони не можуть ніяк заспокоїти нашого серця, яке бажає повного й безмежного щастя, яке нам може дати тільки єдиний Господь Бог” (“Ранішні розважання”, книга II).

Ісус назвав безумним героя цієї притчі, чоловіка, який зібрав велике майно. Безумний не тому, що мав багатство, а тому, що дорожив ним більше, ніж будь-чим. Покладав на це багатство всю свою надію, вважав матеріальні блага опорою і підтримкою свого життя. Не думаймо, що Господь бажає нам бідності, бо й бідний, не маючи нічого, окрім якоїсь однієї речі, може покладати всю свою надію на неї і готовий вбити всякого, хто подумає її відібрати. Господь є нашим Творцем. Він дуже близько, Він краще за нас знає наші потреби і готовий допомагати нам та опікуватися нами. Але Він не бажає, щоб ми створювали собі мамону, вважаючи її за божество, бо знає, що вона не спасе, а вб’є нас. Мудрець у книзі Проповідника розповідає про себе чи про когось, що набудував собі будинків, насадив виноградників, садів, городів, придбав рабів і рабинь, нагромадив золота, запросив співаків та співачок і став великим, перевищив усіх. Коли матеріального добра було дуже багато, “тоді, – зазначає автор, – я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився; і ось: геть усе – марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того користи під сонцем” (Проп 2, 11).

Коли ми чесно працюємо, здобуваючи все необхідне для нашого життя, робимо добре, однак не маємо забувати, що це все не є метою, а лише засобами для життя у світі. Ми вищі й важливіші за всі ці розкоші і земні багатства. Ми призначені до вічності: “І ось це свідоцтво: Бог дав нам життя вічне” (1 Йо 5, 11). Не варто перетворюватися на тварин, що, збираючи жолуді під дубом, ніколи не задумуються над тим, хто дає життя цьому дереву, і тим більше ніколи не піднімуть голови, щоб подивитися на небо. Тому прислухаймося до порад святого апостола Павла, котрий навчає: “Шукайте пильно того, що Господові подобається. Тож, уважайте пильно, як маєте поводитись, і не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі” (Еф 5, 10, 15-16).

Ісус прагне такого нашого життя, щоб лише в одному Господі було зосереджено все наше багатство. Час швидко минає, все наше життя – мить: “І промине життя наше, немов сліди хмари” (Муд 2, 4). Ми ж маємо вибрати правильний напрямок нашого життя: “Твори праведність усі дні життя свого” (Тов 4, 5). Нереально служити двом панам, “бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні” (Мт 6, 24). Якщо людина вибирає метою свого життя тлінні речі, то вона отримає гірше за тлінність, бо почує від Господа: “Ідіть від мене геть” (Мт 25, 41). Чому геть? Тому, що за життя ви знали тільки себе, жили так, ніби Бога не було на світі, і ближніх не бачили.

Як можна здобути щасливе вічне життя? Мабуть, знаємо Божі Заповіді, знаємо, що зберігання їх веде до життя, але якщо добровільно вибираємо інше життя, навіть сам Бог не може допомогти нам, тому що шанує людську свободу, вільний вибір. “Ось перед людьми життя і смерть” (Сир 15, 17) – вибір за нами. Ми мусимо замислитися над нашим життям: куди ми йдемо, що найдорожче для нас у житті – не відкладаючи на потім, бо може трапитися, що “цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?” (Лк 12, 20). Смерть, котрої так боїмося, не хочемо про неї думати, постійно заглядає нам у вічі і незабаром прибуде до кожного з нас. Якщо будемо надмірно прив’язані до мамони життя, тобто будемо трудитися тільки над збиранням багатства, то вона буде страшною і болючою. Щоб бути багатою людиною, треба вчитися, а це означає, що добро, котре ми отримуємо внаслідок наших старань і праці, є запорукою Божого благословення. І Він нам дає його не тільки для нас, а й для ближніх, котрих маємо підтримувати. Пам’ятаємо притчу про багача й Лазаря, який лежав при воротах багатого, а той не звертав на нього уваги. Коли Господь нам дає, ділімося нашим надбанням з іншими. Пригадаймо собі, як великий наш митрополит Андрей Шептицький використовував свої добра, щоб придбати музеї для народу, на оплату навчання студентам, семінаристам тощо. Чи в наш час не можна цього робити тим, хто має певний грошовий доробок? “Милостиню роби згідно з тим, що маєш. А коли мало маєш, то не бійся й з того дати” (Тов 4, 8), – закликає книга Товит. Не сказано, щоб не давати милостині, але закликається до щедрості нашої руки. Дуже зле, коли людина тільки збирає, здобуває, стає скупою, живе для себе й не пам’ятає про інших. Даймо потребуючому ближньому, і Господь дасть нам ще більше, навіть коли йдеться про здоров’я. А крім того, пам’ятаймо: “Милостиня гріхи відпускає” (Сир З, 30).

Інколи людина може мати хибну думку про те. що з’єднання з Богом веде до втрати свободи. Але це неправда. Навпаки, наше бажання виконувати волю Бога, погоджувати наші плани з Ним є нашим вільним вибором. Бог не перетворює людей на рабів, Він прийшов на землю, щоб сказати, що ми є Його братами й сестрами, дочками й синами. Очевидно, людина мусить розуміти, що вона не рівня Богові, тому має дякувати Йому за прихильність до неї. Він, Господь, бачить і знає все, Його погляд та знання сягають вічності. І хоч Його воля інколи видається нам, м’яко кажучи, дивною, вона завжди провадить до спасіння, до миру, до радості та спокою. Якщо людина вже мертва своїми гріхами, навіщо боятися фізичної смерті? Боятися варто більше мертвого духа, котрий мешкав би в нашому нутрі. Господь говорить: “Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!” (Еф 5, 14).

Герой сьогоднішньої притчі планував усе самостійно, виключив Бога, але Господь нагадав йому про себе, про те, що його життя походить від Бога і душу людини створив Всевишній (пор. Іс 57, 16). Людині потрібно відкинути безумство й пам’ятати: “Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці…. це з руки Божої приходить” (Проп 2, 24).

Собор Св. Юрія, м. Львів, 18.12.2005.

Слово Господнє живе та діяльне: Проповіді. – Львів: Свічадо, 2009. – 296с.