Проповідь
Високопреосвященішого Владики Ігоря,
Архиєпископа Львівського

Двадцять Друга Неділя після Зіслання Святого Духа

Апостол: Гл 6, 11-18
Євангеліє: Лк 16, 19-31

Пропоную розглянути таку притчу: “Одному багачеві вдалося ввійти до раю. Насамперед він пробігся по місцевому ринку й одразу ж зорієнтувався, що ціни на ньому дуже низькі. Чоловік перевірив вміст свого гаманця й почав вибирати найкрасивіші речі, які впадали йому в око. Щоб розрахуватися, він вийняв велику пачку банкнот і подав ангелові-продавцеві. Ангел ввічливо посміхнувся і промовив: “Вибачте, але ці гроші в нас не в обігу”. “Тобто як?” – здивувався купець. “У нас мають вартість лише ті гроші, які на землі були подаровані”, – відповів ангел (Б. Ферреро, “Кола на воді”, розповідь “Милостиня”).

Застерігає історія євангельської притчі, що її розповів Ісус Христос, у котрій діє небагато осіб, і з них дві головні: багач і бідний Лазар. Ця притча набуває великого значення тому, що має на увазі спонукати нас замислитися і перевірити своє життя. Двоє людей зустрічалися щодня, але їхнє суспільне становище було надзвичайно відмінне. Багатий – одягався у вишукані одежі й розкішно бенкетував кожного дня; Лазар – лежав, вкритий струпами, як одежею, біля воріт багача і бажав крихт зі столу багатого, щоб втамувати голод. У багатого були друзі, подібні до нього, з котрими він забавлявся; Лазар був у товаристві собак, що лизали його рани. Здавалося б, що жодного лиха не робив багатий чоловік людині, вкритій струпами. Однак він навіть не звертав на неї уваги, не промовив жодного слова співчуття, не хотів послати своїх слуг, щоб дали щось нещасному. Не бачив багач бідного Лазаря при своїх воротах, тому що багатство та розкоші заступили йому очі. Зате коли потрапив після смерті в інший світ, був у полум’ї, то здалека побачив Авраама та пізнав Лазаря і просив, щоб Лазар прохолодив його язик принаймні краплею води.

Ситуація цих осіб різко змінилася після смерті, коли опинилися в духовному світі та прийняли справедливий вирок – цей, що підготували собі за життя на землі. Лазар – щасливий, він втішається нагородою за своє терпіння на землі. Коли він терпів жахливу хворобу – не нарікав, не звинувачував багатого чоловіка, жив скромним бажанням – зменшити голод крихтами. Недуга так сильно скувала його, що він навіть не був спроможний відігнати собак, які лизали його рани. Але він мужній, спокійний, приймає своє становище без жодних претензій до інших, до Господа Бога, очікує кінця свого життя і сподівається на справедливість. Довіряв Богові – отримав нагороду – вічне щастя в небі, де оглядає Господа лицем у лице й радіє великою радістю з ангелами та святими.

Багатий, навпаки, копав яму під собою. Своєю жорстокістю і нечутливістю серця щодо інших приготовляв собі вічну кару. Тепер, після смерті, він не зможе ніколи перейти до тих, хто отримав нагороду. Він навіть не отримає полегші у своїх терпіннях, тому що Авраам відповідає йому, що між нагородженими і покараними “вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять” (Лк 16, 26). Чому так сталося? – Тому, що багатий чоловік уважав, що достатки, котрі він отримав, мали служити тільки йому, і не зміг зрозуміти, що дані багатства він отримав, щоб поділитися з іншими, котрі більше потребували.

Цей багатий став подібним до іншого євангельського багача, який заспокоював свою душу великим добром, зібраним на багато років, але забув, що не він визначає собі роки життя. Господь назвав його безумним, бо його душа цієї ж ночі була покликана у вічність (пор. Лк 12, 19-20). Цей багач не мав чеснот самарянина, котрий нагнувся над покаліченим, змилосердився над ним, перев’язав його рани, поливши їх оливою і вином, віддав свої гроші, щоб опікувалися нещасною людиною (пор. Лк 10, 34-35). Він навіть не наказав своїм слугам, щоб ті звернули увагу на потребуючу людину. Його життя на землі не дозволило йому “купити” щасливу вічність, тому що у вічності є “в обігу такі гроші, що були даровані потребуючим на землі”. Таке життя, яким жив багатий чоловік на землі, могло забезпечити йому лише страждання в полум’ї. Він не бажав змилосердитися над іншими за життя, не було і йому милосердя після смерті.

Відтепер не забуваймо про достатки та гроші, що мають велику вартість у небі тоді, коли допомагаємо іншим! Зростаймо багатством у Бога, а не в очах людей світу! А зростати багатством у Бога означає практикувати милосердя до ближнього.