Про піст

0 958

Практика посту в житті єврейського народу бере початок ще з днів Мойсея. Біблія розповідає про піст як окремих людей (індивідуальний), так і про дні посту для цілого народу (спільнотний або колективний піст). Закон приписував піст в День Покути (Йом Кіппур), тому кожен ортодоксальний єврей мав цей досвід. Для книжників і фарисеїв часів земного життя Ісуса Христа було звичним постити два дні в тижні. Знаємо про те, що і сам Ісус постив, більше того, вказував на те, що і його учні будуть постити (див. Мт. 9, 15; Мр. 2, 20; Лк. 5, 35), що здійснюється в практиці Церкви від часу перших християн до сьогоднішніх днів.

В Нагірній проповіді Ісус вчить учнів про молитву, милостиню і піст. Цікаво, що після конкретного зауваження щодо кожної з цих трьох практик Він особливо звертає увагу: «І Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 4b; 6c; 18c). Його аудиторія — євреї, які мали бути добре обізнаними з цими речами, зокрема постом, але Ісус мав серйозну критику щодо способу, в який вони його практикували. І ми, сучасні християни, добре знаємо про існування періодів постів в Церковному календарі, дотримання яких полягає, на поверхневий погляд, в утриманні від м’ясної їжі, гучних забав і шкідливих звичок. Але Ісус говорить про те, що Отець віддає не з огляду на те зовнішнє, що видиме для людей, а для нього важливим є те таємне, що може бути непомітним взагалі нікому, крім Того, хто перебуває у тайні (пор. Мт. 6, 6). Ісус сказав, що Отець відповідає на піст, значить вказав на його важливість в житті своїх послідовників.

На жаль, дотримання зовнішніх обмежень і формальностей закону без розуміння їх духовної суті було для людей каменем спотикання в усі часи. Ісус строго застеріг нас від цього стосовно посту: «Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: вони бо виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 16-18).

Ісус пояснив, що суть посту не полягає у зовнішньому обмеженні, що правильно постити важливо і що Отець передбачив за це якусь нагороду. То яким має бути піст, в чому його духовна суть?

Відповідь на це питання Бог дав ще задовго до приходу Ісуса через свого пророка. В 58 главі книги Ісаї дім Якова претензійно запитує Бога: «Навіщо нам постити, як ти не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш?» (Іс. 58, 3). А Господь відповідає : «Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвлює себе? — Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати — чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним?» (Іс. 58, 4b-5)

Відмова від їжі, носіння волосяниці, посипання голови попеломдобровільні обмеження тіла — це зовнішня сторона посту. Це приводить до ослаблення тіла, а в існуванні людини має місце простий механізм: коли тіло слабке, владу над людиною бере її дух. Таким чином людина може легше входити в духовний світ, але робити це можна лише під Божим захистом і в Святому Дусі.

В 58-ій главі книги пророка Ісаї Бог показує речі, які не є йому до вподоби, на що варто звернути увагу, чого особливо важливо уникати в часі посту:

Виконувати свої справи (Іс. 58, 3) (в англомовному католицькому перекладі Святого Письма NRSV цей вислів можна передати словами «служити своїм власним інтересам»). Піст — час посвячений для Бога, для переоцінки цінностей, для роздумування, час праці над духовним зростанням. Ісая попереджає, що Богові не подобається, коли в ці дні ми шукаємо собі зайву роботу, коли дбаємо про земне в такій же мірі, як у звичайні дні. Піст — період, коли маємо старатись ще більше дбати за Божі справи і краще служити Його інтересам, що включає в себе і турботу про братів і сестер, оскільки вони — Його діти.

Гнобити всіх своїх робітників (Іс. 58, 3). Ісус сказав в Нагірній проповіді, що інші люди не мали би навіть помічати того, що ми постимо. Фізична втома чи виснаження, спричинені постом, не мають впливати на виконання наших щоденних обов’язків, тим більше не можна перекладати їх на інших. Стан слабості тіла в часі, коли необхідно виконувати свою роботу — чудова нагода переконатись в тому, що все можемо в тому, хто нас скріплює — в Христі Ісусі (пор. Фил. 4, 13).

Правуватися та сваритись (Іс. 58, 4). Піст є часом примирення, а не конфліктів. Образи, сварки і скандали є наслідками осудження і непрощення, яке мають люди один до одного. По своїй суті осудження є рішенням волі людини, а значить здійснюється її духом. В часі посту дух стає активнішим, тому маємо нагоду відкликати ті осудження, які ранять наше серце, примиритися з противником, вирішити конфлікти.

Немилосердно бити кулаком (Іс. 58, 4). Цей жест притаманний людині, яка прагне домінацією добитись бажаного результату, встановити свій авторитет чи зміцнити вплив. Але в Царстві Небесному авторитет здобувається не силою чи домінацією, а любов’ю і служінням. Час посту — нагода задуматись над відношенням до свого авторитету, до авторитету інших людей, над способами вирішення міжособистісних проблем.

Показувати пальцем (Іс. 58, 9). Звинувачувати будь-кого, крім себе, у проблемах і бідах — дуже поширене явище. Винними вважають політиків, родичів, сусідів, дітей, співробітників, обставини, невезіння — людина придумає що завгодно, лиш би не признати винною самого себе. Бог категорично проти нашої нереальності і нечесності, і Він хоче, щоб ми зрозуміли, що більшість наших проблем насправді мають причину в нас самих. В пості наш дух здатен активніше співпрацювати з Богом, який хоче показати істину, щоб ми виходили з власних проблем і жили Його благословенням. Визнати себе винним — основа покаяння і смирення, без яких неможливе життя з Богом.

Безбожно говорити (Іс. 58, 9). Йдеться про розмову, в якій немає місця для Бога. Очевидно, не у всіх розмовах ми говоримо безпосередньо про Нього, але чи задумуємось над тим, як те, що говоримо, звучить в Божих вухах? Які слова і який тон вибираємо для наших розмов? Чи говорили би ми те саме і так само, якби в цей час усвідомлювали Його присутність і близькість?

Ховатись від брата (Іс. 58, 7) (в англомовному католицькому перекладі Святого Письма NRSV цей вислів можна передати словами «ховатись від власної родини»). Можна мати чудові стосунки з друзями, добре ладнати з колегами по роботі, дбати за інтереси навіть сторонніх людей, і в той же час не мати нормальних стосунків з членами власної родини і сім’ї. Бог застерігає нас від такої помилки. Тут йдеться не тільки про родичів по крові, а і про стосунки між братами у вірі. Часто ми ховаємось один від одного, щоб не показати своєї слабості і недосконалості, егоїзму і лінивства, ми боїмось зранень, але самі наносимо їх іншим своєю байдужістю і замкненістю.

Зовнішні добровільні обмеження не є самоціллю посту, а служать лише інструментом для внутрішньої трансформації. Богові ця наша жертва може бути приємною лише в тому випадку, якщо наближає нас до Нього, дає Його краще пізнати, коли ми працюємо над собою і для інших з метою ставати ще більше подібними на Його Сина, який є дбайливим, співчутливим, справедливим.

«Ось піст, який я люблю» (Іс. 58, 6) — каже Бог через пророка Ісаю:

Кайдани несправедливості розбити (Іс. 58, 6) — тими кайданами є різні форми диявольського поневолення, такі як страх, депресія, залежність від алкоголю, наркотиків, нечистоти, зв’язки з сектами чи джерелами окультизму. Сильно сковують нас, не даючи діяти свобідно і вільно, корупційні схеми у веденні бізнесу чи громадської діяльності, тиск суспільної думки, яка протирічить Божому слову — це теж кайдани, які Бог закликає нас розбити. Але звільняючись від того, що нав’язують нам інші, в часі посту варто замислитись над тим, а чи ми самі не накладаємо кайдани тим, хто нас оточує?

Пута кормиги розв’язати (Іс. 58, 6) — кормига, чи ярмо, зв’язує разом двох тварин. Якщо розв’язати пута ярма — воно впаде, звільнивши обох. Бог хоче, щоб між Його дітьми були відносини свобідної волі, побудовані на добровільному рішенні співчувати і допомагати одне одному, дбати про взаємне добро. Пута домінації, маніпуляції і різного роду експлуатації треба розв’язати, випустивши на волю обидві сторони, бо вони шкодять не лише тим, кого використовують, а і тому, хто це робить.

Пригноблених на волю відпустити (Іс. 58, 6) — пригноблені люди знаходяться під тиском, а Бог хоче їх з того визволити, звільнити. Для початку мусимо самі перестати тиснути на інших, відрізати зі своєї поведінки ті елементи, які можуть заважати іншим, давити на них. Для цього маємо розвивати вміння ставити себе на місце ближнього, передбачати наслідки своїх вчинків, їх вплив на стан і почуття інших людей. Потужний тиск переживають люди під впливом маніпулятивних молитов і диявольських нападів, в такі часи їм життєво необхідна чиясь молитва і підтримка.

З голодними своїм хлібом поділитись (Іс. 58, 6) — деякі християни практикують зекономлені в часі посту гроші на їжу віддавати тим, хто того найбільше потребує, а таких людей, на жаль, не бракувало в жодні часи. Але не хлібом єдиним живе людина, а кожним словом, яке виходить з Божих уст (пор. Мт. 4, 4; Вт. 8, 3). Тих, хто не має духовної поживи — набагато більше від тих, хто фізично недоїдає. І навіть серед християн, які регулярно відвідують Богослужіння, багато таких, які не читають Божого слова, не знають про обітниці для Його народу, тому дух їх голодний і слабкий. Ми можемо стати тими, хто поділиться багатством Божого слова з потребуючими його. Для духовної поживи і підкріплення свого народу Ісус встановив Таїнства Церкви (Оливопомазання, Сповідь, Євхаристію), але чи багато з нас знає і розуміє їх суть, користає з них і приводить до Церкви тих, хто їх найбільше потребує, а не вміє знайти?

Увести до хати бідних, безпритульних (Іс. 58, 6) — бездомна людина знаходиться в жахливому становищі, бо не має ні впевненості, ні захисту, ні елементарних умов для життя. Вигляд безпритульної людини завжди викликає в нас глибокий біль і співчуття, але чи задумуємось ми над тим, як багато навколо людей, які не мають духовного дому? Ми, що належимо до Церкви і розуміємо, що Вона є нашим надійним і рідним домом, покликані відкрити Церкву як рідний дім для її заблуканих дітей. Ми, що знаємо про існування небесних жител, які Ісус готує для нас в Царстві Отця, покликані дати цю надію іншим, щоб вони твердо стояли на ногах і впевнено прямували до небесного дому Отця, долаючи всі перепони.

Побачивши голого, вдягнути його (Іс. 58, 6) — бачимо довкола людей, які потребують одягу і взуття, а в нас часто лежить його багато, цим можна поділитись. Але набагато страшніше опинитись без духовного одягу на полі бою в часі духовної війни, в якій беремо участь не дивлячись на те, хочемо цього чи ні, розуміємо це чи ні. Ми, які маємо бути в повному Божому військовому спорядженні, покликані допомогти вдягнутись в нього іншим, подбати про пояс істинності, броню праведності, шолом спасіння і взуття готовності проповідувати радісну звістку миру.

Зміни, які Боже милосердя робитиме в співпраці з нашою свобідною волею в часі посту, цінні вже самі по собі, бо роблять нас здатними наслідувати Ісуса, преображають наш спосіб думання. В книзі Ісаї вказано наслідки такого посту, який здатен зробити наш голос почутим на небі: «Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава — слідом за тобою. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: Ось я!.. Тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь. Господь завжди буде тебе водити, наситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, немов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають. Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знов поставиш підвалини минулих родів. Тебе назвуть поправником проломів, оновником стежок для житла» (Іс. 58, 8-9а; 10b-12). Він обіцяє нам свою близькість, духовне зростання, зцілення душі і тіла, успіх служіння, відбудову руїн і онову як наслідок дотримання такого посту, який подобатиметься Богові.

В Євангелії від Луки написано: «Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів його в пустиню, де сорок день його спокушав диявол; і протягом тих днів Ісус не їв нічого» (Лк. 4, 1-2). Він постив протягом довгого періоду, під кінець якого до нього приступив диявол. Ісус вистояв в нелегкій боротьбі, і «у силі Духа повернувся в Галилею» (Лк. 4, 14а). До пустелі говориться про те, що Ісус був повним Святого Духа, а після посту повернувся в Його силі. Кожна хрещена і миропомазана людина має Святого Духа, а піст є способом зростати у Його силі. Тому Церква, як дбайлива Мати, рекомендує вірним щотижневий одноденний піст, а також довші пости протягом року, бо хоче, щоб її діти ходили в силі Святого Духа, щоб зростали і міцніли в Бозі. Тож не занедбуймо добрих настанов, які Господь дає нам через Церкву, бо сила Святого Духа, та сама, якою Отець воскресив Ісуса з мертвих, як ніколи необхідна зараз для пробудження Церкви, для духовного воскресіння нашого народу!

© Milites Christi Imperatoris

Якщо ви знайшли орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нам.
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter.

Схожі публікації

Leave a Reply

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: