… Немічне Боже міцніше від людської сили.

1 Кор. 1,25

Була ніч Великої п’ятниці. Апостол Йоан лежав у ліжку – ніяк не міг заснути. Його гарячково мучило одне запитання – просте запитання, яке не давало йому спокою: чому Ісус не зійшов з хреста, щоби показати свою велику силу й не знищив усіх своїх ворогів? Люди мусили б, кінець кінцем, увірувати в Нього!

Молодий чоловік довго крутився й перевертався з боку на бік у ліжку, аж поки не заснув неспокійним сном. І йому приснився сон …

Уві сні він знову опинився на Голготі, зі всіма її кривавими подробицями розп’яття. Бачив хрести й тіла, що висіли на них, солдатів, роззяв і сповнених вірою жінок. Спостерігав сцену, під час якої Ісус, помираючи, повільно стікав кров’ю, а первосвященик і книжники глумилися з Нього, кажучи один одному: “Інших рятував, то нехай тепер себе порятує! Хочемо побачити Месію, царя Ізраїля, що сходить із хреста, тоді увіруємо в Нього!”

Глузували ще деякий час, але Ісус, здається, не звертав на це уваги. Може, знепритомнів? Ні, бо коли прозвучали слова: “Побачимо, чи Бог захоче Його врятувати”, Він розплющив очі. Ця остання репліка зачепила за живе. Дихати ставало чимраз важче. Жили на скронях виразно набрякали. Злість перекривала вуста. Очевидно, згадка про Отця стала останньою краплею, яка переповнила чашу. Отож, Він кричить на своїх ворогів, охоплений раптовий гнівом: “Змієве плем’я! Невір’я ваше є вашою погибеллю!”

А потім сталося цілком незвичайне. Жахлива блискавка, яку супроводжував оглушливий грім, освітлила ціле небо. Сліпуче сяйво з неба освітило хрест. На очах переляканих роззяв Ісус преображається. Один за одним зникають цвяхи, піт, кров. Ісус, повністю звільнившись від хреста, тепер стоїть у повітрі, прекрасний і спокійний. Його очі зведені вгору, а руки так велично розпростерті, що це навіює страх. У цей момент усі книжники й фарисеї, які знущалися з Ісуса, палають на землю й в агонії корчаться від болю. З їхніх ротів тече кров. Животи починають надуватися, збільшуються до жахливих розмірів, після чого зі силою вибухають, і з них витікає гній, перемішаний з черв’яками. За кілька хвилин усе це скінчилося. Всі вороги Ісуса помирають страшною смертю!

Можна собі уявити справжній хаос, який запанував після цього. Решта роззяв, вражені, задкують, а потім панічно втікають. Римські солдати, хоча й звикли протягом усього життя до вигляду крови, поспіхом відступають до казарм. Залишаючи тільки Ісус, огорнутий сяйвом, та група Його учнів. Марія, Його мати і жінки клякають перед своїм Учителем і Господом. Нарешті Він відімстив за їхню віру! Тепер вони, по-новому впевнені в собі, можуть протистояти цілому світові. Хто ж насмілиться протистояти Ісусові з Назарету?

Сон апостола продовжувався, але – як це часто буває в снах – події змінюються. Відбувається скачок у часі. Тепер усе розгортається в перших століттях Церкви, через багато років після великого тріумфу Ісуса на Голготі. У сні Іван стає свідком того, що діється потім, спостерігаючи за низкою подій, які швидко змінюють одна одну.

Весь Єрусалим з кожним днем більше навертається. Жоден єврей не виступає проти проповідуваного Євангелія. Так само й у всій Юдеї, Самарії й Галилеї люди дізнаються про події під час розп’яття й про те, як Ісус виявився сильнішим за всіх своїх ворогів. Їхня жахлива смерть переконує кожного, що дійсно небезпечно виступати проти такого могутнього Володаря. Відтак усі цілими громадами приєднуються до Церкви. А невдовзі повсюдно поширюються клич: нехай Ісус править як цар! Відтак, з невимовною пишністю й урочистістю, на очах усіх людей Назарянина помазують на царя.

Від цього часу Ісусове царство розвивалося від перемоги до перемоги. Новому цареві не потрібна армія, щоби нав’язати свою волю. Досить, щоби люди згадали, що стається з усіма його противниками. Отож, Ісус має абсолютну владу. Звичайно, Його мудрість і доброта до простих людей допомагають підкоряти світ. Тому цілу Палестину здобуто без жодної краплі крови.

Зрозуміло, що наступним кроком було проповідувати Євангеліє в басейні Середземного моря. Тут ситуація виглядала інакше. З плином часу й з огляду на відстань, яка відділяла цю частину світу від Святої землі, криваву перемогу Ісус на Голготі тут сприймав не так переконливо, а навіть з недовірою. Та були засоби, щоби цьому зарадити. Коли кількох імператорів і королів було стерто в порошок іменем Ісуса, їхні піддані охоче прийняли нову віру, отож, не було більше потреби демонструвати її переконливу ефективність.

Третьою й останньою фазою, зрозуміло було навернення решти відомого світу, включно з величезними просторами, де жили язичники. Знову було використано ті самі методи євангелізації. Невір’я переможене з допомогою кількох вдало підібраних у часі показів сили. Отож, усі до єдиного люди стали християнами. Певна річ, десь у підсвідомості кожного жеврів страх перед жахливою силою, яку Ісус проявив на Голоті, а потім у кількох інших місцях продемонстрували учні. Та чи, по суті, є в цьому щось поганого? Врешті, страх – це початок мудрості, як сказано в Писані. Крім того, через деякий час більшість людей переконалися, що ліпше жити під пануванням мудрого царя, такого, як Ісус, який, дійсно, є зразковим правителем, аніж терпіти тиранію попередніх володарів.

Тим часом Ісус, так само, як інші люди, старів. А коли, врешті, в похилому віці помер, світ продовжив розвиватися, далі панував мир порядок. Не було воєн, грабунків, жодні напади чужаків не порушували спокійного життя людей. Злодійство, чужоложство й визиск зникли, які і інші форми суспільного зла, бо нащо комусь ризикувати, якщо місцевий єпископ чи священик у такому разі може його затаврувати в ім’я Ісуса? Отож, добре все, що добре закінчується.

Раптовий гавкіт пса на сусідній вулиці перервав сон Івана. Він прокинувся. Миттєво усвідомив, що в дійсності Ісус ніколи не сходив з хреста! Його кривава перемога над ворогами відбулася тільки у сні. “Ні, ні, — сказав сам собі, — це був тільки страшний сон”. Тепер Іван зрозумів, чому Ісус не зійшов з хреста. Бо знав, що силою можна поставити на коліна цілий світ, але це буде зі страху, а не з любови. Натомість Ісус прагнув тільки любови, й нічого більше. А любити не можна примусити силою. Любов можна лише просити, в повній слабкості.

Ніл Ґвілемет. “Історії для душі: Лагідний подув”