… У покорі вважайте один одного за більшого від себе.

Пос. Фил. 2.3

Імперіал де лос Реєс за характером була зарозумілою жінко. Тому природно, що, вступивши у вісімнадцятилітньому віці до контемплятивного згромадження й усвідомивши, що пиха перешкоджатиме їй жити за Євангелієм, вона вирішила змінитися, а саме – стати покірною, незважаючи на те, чого це їй коштуватиме. Наступні тридцять років вона практикувала покору, використовуючи різні можливі способи. Не тільки шукала останніх місць і неприємних завдань у монастирі, але й безперервно роздумувала над тими фрагментами Євангелія, які вказували на потребу стати малим, щоби ввійти до Царства небесного. Однак її основним заняттям були роздуми про власну гріховність, щоби зміцнити свою зневагу до себе. Нажаль, усі ці зусилля, здається, були без результатними. Через тридцять років, протягом яких досліджувала свою душу й била себе в груди, вона надалі була сповнена самолюбства й добре знала про це.

Одного дня, коли близька до відчаю через свою невиліковну пиху міркувала в келії про те, що повинна зробити, аби нарешті стати малою у власних очах, виразно почула в серці голос Божий:

— Імперіал, підійди до вікна й побачиш справді покірну душу.

Приголомшена цим дивовижним явищем, затамувала подих, не ймучи віри, що з нею це сталося. Оскільки вона була дуже врівноваженою особою, то не звикла перейматися так званими голосами з неба. Однак, на превеликий подив, почула той самий голос знову. Цього разу він звучав настільки авторитетно, що на це жодна створена істота не була здатною.

— Будь слухняною, Імперіал, — промовив голос, — бо таким є моє бажання. Підійди до вікна й визирни на вулицю. Там побачиш справді покірну душу.

Голос звучав настільки переконливо, що встояти було неможливо. Залишалося зробити тільки одне — виконати прохання. Відтак Імперіал трохи приголомшена тим, що сталося, встала й підійшла до вікна своєї келії. Воно виходило безпосередньо на вулицю де панував інтенсивний рух автомобілістів і пішоходів. Виглянувши, відразу помітила молоду жінку – вуличну прибиральницю, що працювала на розі.

— Так, це вона, — сказав голос. – Іди й учися в неї.

У цю мить Імперіал відчула себе зовсім розгублено. Чи це можливо, щоби та неосвічена дівчина була здатна її, жінку середнього віку, яка веде споглядальне життя, навчити того, чого вона не змогла навчитися упродовж тридцяти років постійних зусиль і старань? Однак голос звучав так рішуче, що не залишилося нічого іншого, як підпорядкуватися йому. Відтак вона швиденько вийшла з келії й пішла на вулицю.

Певна річ, що Імперіал не мала жодного поняття, як порушити тему, яка її цікавила, ні навіть, як розпочати розмову. Але їй пощастило… чи, може то було провидіння? Дівчина, побачивши черницю, що наближалася до неї, вся аж засяяла. Негайно припинила замітати й вигукнула:

— О, перепрошую, сестро, я сподівалася зустріти сьогодні черницю. І ось ти є.

Дівчина. Якій було близько двадцяти, виглядала звичайно, але її промениста усмішка й природна привабливість компенсували брак вроди. Імперіал була вдячна, що її справа розпочалася так легко. Відповіла, трохи нервово, усмішкою й запитала:

— А, так? У такому разі, чим можу допомогти? Виявилося, що дівчина, яку звали Парва була занепокоєна станом здоров’я своєї вагітної братової, що мала клопоти. Парва хотіла, щоби сестри спеціально помолилися за її здоров’я. Імперіал пообіцяла невтомно молитися протягом наступних тижнів. Після цього вміло змінила тему розмови.

— Парво, а може, навзаєм ти могла би дещо зробити для мене? – запитала.

— Звичайно, відразу ж відповіла дівчина, — а що саме?

Імперіал найпростіше, як тільки вміла, пояснила, що черниці теж потребують молитви інших людей. Наприклад, вона протягом багатьох років намагається отримати ласку покори й продовжує просити про це.

— Повір мені, Парво, — закінчила, — мені й надалі дуже далеко до того, щоби стати покірною.

Коли черниця говорила, Парва продовжувала працювати. Почувши остання слова нової знайомої, глянула на неї уважно й запитала:

— Хіба це можливо? Я думала, що, живучи в монастирі, легко стати покірною. Черниця відповіла на це дуже поширене уявлення усмішкою:

— О, ні, Парво, зовсім нелегко. Ми практикуємо покору, навіть учимося шукати принижень, але це інше, ніж покора сама в собі.

Дівчині перехопило подих.

— Практикуєте покору? Що це таке? – запитала.

Вулична прибиральниця виконувала свою роботу, а черниця пояснювала, що означає це словосполучення. І хоча не планувала цього раніше, почала детально розповідати, що робила протягом минулих тридцяти років. Коли говорила, помітила, що дівчина енергійно працює мітлою, водночас стараючись так замітати, щоби не здіймати куряви. Вона також щиро усміхалася до перехожих, яким перешкоджала, виконувати свою роботу. Здавалося, що до кожного ставиться як до того, хто займає вище від неї місце в суспільстві. Це вразило Імперіал, бо хоча вона багато часу присвятила практикуванню покори, ніколи не вважала себе менше важливою від когось.

Коли черниця закінчила пояснювати , що таке “практикувати покору”, додала:

— Чи тепер розумієш, Парво?

— О так, — відповіла дівчина, — так, але… — Замовкла на хвилю, немов не хотіла говорити про свої сумніви. Після чого просто усміхнулася й нічого не сказала.

Імперіал було цікаво, що ж хотіла сказати дівчина, отож розпитувала:

— Скажи, Парво, чи тобі не важко бути покірною?

Дівчина весело засміялась, почувши таке дивне запитання.

— Ну, що ж, — відповіла Парва, дивлячись лукаво, — мушу сказати, що певний час було важко. Але потім я зрозуміла, чому це так було, і я почала інакше поводитись. Не знаю, чи відтоді я вдосконалилися в покорі, але тепер мені це вже не здається важливим.

Імперіал заінтригували ці слова. Тепер вона дуже-дуже прагнула дізнатися секрет цієї простої вуличної прибиральниці!

— Продовжуй, Парво, — наполягала, — поділися зі мною свої досвідом.

Дівчина знову весело засміялася. Її розвеселила думка, що вона дає інтерв’ю черниці. Як вона, звичайна вулична прибиральниця, могла навчити чого-небудь зрілу черницю з контемплятивного монастиря? Та, відчувши щирість у проханні Імперіал, відкинула внутрішнє вагання й почала говорити дуже просто.

— Ну добре, сестро, — сказала, — коли я почула, як священик читав Євангеліє про те, що треба стати малим, щоб увійти в Царство небесне, то почала нехтувати себе, і мене охопило бажання стати малою. Однак це не приносило бажаних результатів. Врешті, я зауважила, що, незважаючи на мою добру волю й найліпші наміри, я не перестала концентруватися на собі. Зрозуміло, що робила це, щоби звинувачувати себе за свої гріхи й усвідомлювати, яка я слабка. Але це нічого не змінювало в мені. Бачиш, то було так, як в одній із п’єс, герой якої – дуже нікчемна людина. Я була нікчемною героїнею моєї п’єси. Але продовжувала залишатися в центрі сцени.

Парва усміхнулася, згадавши про свою колишню наївність. Зосередившись на думках, вона забула про свою роботу, про мітлу, яку нерухомо тримала у руках. У цю мить Парва дуже виразно згадала момент просвітлення, після якого вона почала по-іншому дивитись на світ!

— Ну, — продовжувала далі, дивлячись на черницю з усмішкою, якою наче перепрошувала, що насмілилася стільки говорити лише про себе, — врешті я зрозуміла, що нехтування себе було марною тратою часу. Замість того я почала поважати людей, які були навколо мене. Бачиш, сестро, коли я дивлюся на людину з повагою й любов’ю, то помічаю, що вона вища, важливіша за мене. Тому тепер вже не маю труднощів із тим, щоби почуватися малою, — закінчила, смішно знизавши плечима, немов хотіла применшити вагомість свого відкриття.

— Думаю, сестро, що все залежить від того, як дивитися – вгору чи вниз.

Імперіал цього разу вже не відповіла. У глибині серця вона знала, що дівчина має рацію. Крім того, на власні очі бачила, що могло статися з людиною, яка обрала таку дорогу як Парва. Бо вона справді була особою. Кожен спонтанний жест свідчив про її природність, свободу від самолюбства й цілковиту простоту. Сталося так, як сказав голос: Імперіал побачила справді покірну душу.

Черниця відчула безмірну вдячність за те, чого мимоволі навчила її вулична прибиральниця. Під впливом почуттів, що раптово нахлинули на неї, міцно обняла дівчину, стоячи тут, на розі вулиці.

— Дуже дякую тобі, Парво, — сказала зі сльозами на очах, — я назавжди запам’ятаю те, чим ти щойно зі мною поділилася. Потім вона повернулася до свого монастиря.

Імперіал більше ніколи не зустрічалася з цією прибиральницею. Однак відтоді перестала дивитися на себе з погордою, а натомість почала з повагою і любов’ю дивитись на сестер. І, врешті, навіть не помітивши цього, назавжди позбулася своєї зарозумілости.

Ніл Ґвілемет. “Історії для душі: Лагідний подув”