На початку минулого тижня довелось мені ознайомитися з унікальними документами, які свідчать про спробу догналівців проникнути до Ґроттаферратського монастиря в Італії. Ситуація з цими документами і їхнім змістом могла би виглядати насправді дуже і дуже комічною, якби не була трагічною. Адже наслідки діяльності догналівської секти, яка себе величає не інакше, як «Українська Правовірна Греко-Католицька Церква» (хоча переклад їхньої назви на інші мови, яким вони користуються, таки каже, що це Православна, а не Правовірна «церква»), «Візантійський Католицький Патріархат» (і не зовсім ясно, коли маємо справу з «УПГКЦ», а коли з «ВКП(б)»), насправді трагічні для багатьох вірних в Галичині. Поламані людські долі, розбиті сім’ї, родини, сфанатизований войовничий натовп, розпалювання міжконфесійної ворожнечі, маніпуляція людською свідомістю – усе це далеко не повний перелік догналівських «подвигів» в Україні.

Цього разу догналівські інтриги досягли Італії. Не більше не менше, а сам Ґроттаферратський монастир став спокусливою мішенню для догналівців. Свого часу після Великого розколу 1054 року цей монастир, у якому у монашому подвигу подвизалися греки та слов’яни візантійського обряду, залишився у єдності з Апостольським Престолом, ставши символом східного католицизму. Після кінцевого падіння Константинополю, а з ним і Візантійської Імперії у 1453 році монастир став центром грецької еміграції. Втікаючи перед мусульманською навалою, греки несли на Захід у Ґроттаферратський монастир безцінні скарби мудрості древньої Еллади і християнського Сходу, перетворюючи цей монастир на центр тодішнього інтелектуального життя, роблячи з нього безцінну скарбницю рукописної спадщини Сходу. І саме ця скарбниця, цей символ закрутив голови безумній секті. У випадку успіху – прекрасна перспектива перенести осідок секти під саме серце католицтва, під Вічний Рим. Сп’янілі від кольорових мрій догналівці геть чисто втратили почуття міри і здоровий глузд. «Ви старі психопати, мусите нам помогти боротися проти Папи Римського!» – такий заклик, адресований провідниками догналізму до ґроттаферратських монахів, не просто є виявом хамства, власного переконання у 100% власній непомильності, але й виявом того, що, як кажуть в народі, догналівцям «чисто дах зірвало».

Факт сам по собі цікавий. Догналізм таки перейшов кордони України і пробує загніздитися на Заході, особливо серед українських заробітчан, про що свідчать повідомлення самих заробітчан з Італії та Іспанії. Випробувавши свої маніпуляції на українських заробітчанах у Чехії, вдосконаливши їх в Галичині, догналівці очевидно вирішили у середовищі українських заробітчан на Заході створити свій бойовий ескадрон послушних зомбі.

Спроба підкорити собі Ґроттаферратський монастир свідчить також і про відчуття догналівцями власної нелегітимності у християнському світі. Секта таки усвідомлює себе сектою. Тому потрібно докласти усіх зусиль, щоб захопити, підпорядкувати собі хоча б один символ католицтва. Тому потрібно мати студентів у Католицьких Університетах, тому і ще раз тому потрібно старатися налагодити зв’язок з маргінальними «истинно-православными». Бодай щоб хоч хтось дав якусь легітимність, законність відпалим монахам. Але… Богу дякувати, усі намагання догналівців легалізувати себе в очах християнських спільнот, поки що виявляються марними.

Ґроттаферратським монахам догналівці не більше не менше виставили ультиматум: «Віддайте нам свої монастирі, віддайте гроші і головне нікому нічого не кажіть» – неначе бандити, що в темному провулку перестріли свою чергову жертву та ще й вимагають, аби не зголошуватись в поліцію. І це «посланіє» тих, хто вважає самих себе утіловленою істиною християнства! Направду «посланіє» неначе написане у психіатричній лікарні черговим пацієнтом, який переконаний, що він – Наполеон, чи щось подібного. І жах не в тому, що такі пацієнти існують, жах є в тому, що за ними йдуть люди, що українська державна влада надає їм підтримку і прихисток. Як кажуть наші східні сусіди: «Бред больного, записки сумасшедшего».

Дурість дурістю, але цікавий факт – догналівські адепти складають клятву крові. Ні дати, ні забрати – таємне товариство масонів, розенкрейцерів, ілюмінатів чи сатаністів… Аж мороз по шкірі йде від такої глупої відвертості сектантів.

Божевілля догналівських ґуру почало набирати усе відвертіших форм.

Знову і знову повстає питання: з ким ми маємо справу? З групою божевільних, проектом спецслужб, якоюсь таємною сектою?

Цілком можливо, що догналівці – це три в одному.

Як би там не було, але одне в усьому цьому є позитивним. Дурість догналівців стає все більше очевидною і проблема вже перейшла кордони України. Можливо, дехто пробудиться зі сплячки та зрозуміє, що догналівці не є проблемою УГКЦ, але проблемою усієї Католицької Церкви і то не лише в Україні.

У цьому контексті зовсім інакше виглядають слова провідного етнолога Хорватії, сказані у недавні розмові зі мною: «Отче, не тіште себе надіями. Погляньте на цю ситуацію реально. Це не просто християнська секта, це не просто проект спецслужб, спрямований проти Вашої Церкви – це секта таємних почитателів богині-матері. Можливо, Мокоші, можливо, якоїсь інакшої її появності. Але за цим стоїть конкретна диявольська сила. Нічого дивного в тому, що вони роблять, нема – це скоріше закономірно, для такого типу сект. Вони докладають максимум зусиль для руйнації християнства. Україною та УГКЦ вони не задовільняться».

о. Орест-Дмитро Вільчинський