Інтерв’ю з о.-д-ром Борисом ҐУДЗЯКОМ з приводу тиску Служби безпеки України на Український католицький університет у Львові

– Служба безпеки України вчора досить стримано прокоментувала текст Меморандуму. Чи Вам відома якась інша реакція СБУ, окрім коментаря її речниці Марини Остапенко для «Німецької хвилі»?

– Я не слідкую за СБУ. І після цієї зустрічі з працівником служби тиждень тому (яка стала підставою для публічної заяви – прим. авт.) до мене ніхто з СБУ більше не звертався. Натомість вчора до мене дзвонила Анна Герман, заступник Голови Адміністрації Президента України, і повідомила, що голова СБУ готовий зі мною зустрітися.

Варто звернути увагу, що йдеться не тільки про ректорат, а й про загальну атмосферу в університеті. Люди стривожені і висловлюють різні здогади щодо причин уваги до нас з боку СБУ.

Мені відомо, що студенти переживають, бояться висловлювати свої думки навіть у приватних блогах. Адже розуміють, що СБУ у зв’язку зі своєю роботою контролює Інтернет-ресурси та блогосферу. Ми бачимо вже й організовані агресивні коментарі. До мене дійшли вістки, що структури Служби безпеки виходять на контакт із членами нашої спільноти, намагаючись посіяти недовіру до керівництва УКУ і витворити атмосферу страху. Це мене дуже непокоїть.

В суспільстві існує значна інерція страху, оскільки багато людей іще пам’ятають давні методи служб безпеки, коли ці служби «нав’язували співпрацю» – начебто чемно, але настирливо, роблячи ставку на страхові. Свідками того часу є багато священиків (як-от о. Матей Гаврилів, якого тричі заарештовували), багато мирян. Зрештою, є в нас також проректор Мирослав Маринович, клопоти якого з КГБ почалися саме з того, що він відмовлявся стати інформатором.

Пані Анна Герман в телефонній розмові зі мною сказала, що вся нинішня історія з СБУ – це якесь непорозуміння. Вона дуже скритикувала дії СБУ і назвала їх «дикістю». Отже, якщо голова СБУ чи його речниця каже, що все було нормально, а пані Анна мені особисто сказала, що це ганебно і «дико», – то ми маємо справу з неузгодженістю позиції між СБУ і Секретаріатом Президента.

– Чи були подібні прецеденти в стінах УКУ у попередні роки?

– Тільки у 2001 році, і після того подібної практики не було. Тиждень тому я мав розмову з ректором Іваном Вакарчуком, колишнім Міністром освіти. Він каже, що за нової доби ніколи такого не було, щоби він мав підписати документ, який потім хтось відбиратиме.

– Якщо припустити, що співробітникам СБУ стає відомо про якісь провокації, що готуються, чи мали би вони можливість у демократичний спосіб мати зустріч зі студентами і попередити їх про це?

– Звичайно. Я готовий приймати таку інформацію, і ті, хто буває на зустрічах з ректором, знають, що я студентів остерігав і без підказки з боку СБУ. Я постійно кажу нашій спільноті: ми є людьми молитви, принципів, людьми слова, а тому всі мають бути обережними щодо провокацій. І на цьому не потрібно знову акцентувати. Якщо вони (спецслужби – авт.) добре слідкують за тим, що я кажу, то тоді мене дивує: чому вони цього не беруть під увагу?

– Як Ви розцінюєте таку практику, що працівники силових структур дзвонять на приватні телефони працівників УКУ і розпитують про їхню реакцію на Вашу заяву? Чи відомо Вам про такі випадки?

– До ректорату з СБУ не дзвонять – дзвонять до рядових молодих працівників. Таких дзвінків було кілька (більше ніж двічі), і це тільки те, що мені відомо. Вважаю, що кожна структура сильна, коли вона об’єднана. А дана стратегія, і в цьому було видно динаміку радянського режиму, спрямована на те, щоби ділити людей, творити недовіру, тому так багато було секретних працівників. У кожного, хто отримає телефонний дзвінок з СБУ, включається певний стереотип перестороги (навіть коли до них телефонує молодий, порядний працівник Служби безпеки України), і кожен уже буде двічі думати: що говорити, що писати, з ким розмовляти. Сіяння такої недовіри та остраху є однією із цілей такого типу праці цих служб.

– Отче, скажіть, чому не оприлюднили паралельно український та англійський варіанти Меморандуму?

– Описані відвідини відбулись у вівторок на минулому тижні, а в середу до нас почали з’їжджатись ректори з європейських католицьких університетів, які брали участь у Генеральній асамблеї Федерації католицьких європейських університетів. І кожен розуміє, що таке гостинність, увага до гостей. Це також різні технічні проблеми, спілкування з кожним на різних мовах… А наш штат не такий великий. І оскільки важливо було представити інформацію для гостей, я встиг приготувати лист лише англійською мовою. Бо вони приїхали довідатися, як виглядає наше життя, а це була найсвіжіша подія. І щойно у понеділок, коли вони всі роз’їхались, я зміг приступити до написання українського тексту. Тим більше, це були вихідні, а в нашому університеті Трійця і Свято Святого Духа – це важливі свята, коли ми не працюємо. Отже, ми подали український варіант одразу у вівторок.

– Скажіть, будь ласка, хто вже висловив підтримку УКУ?

– Мені одразу висловив підтримку ректор Іван Вакарчук, голова обласної ради Мирослав Сеник, Микола Горинь, Іван Гель, президент Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт, академік Голубець, а також багато людей із різних країн. Була дуже тепла підтримка від Федерації католицьких університетів, де є 49 членів. Приходить підтримка і від багатьох простих людей, які дякують і кажуть: «Отче, добре, що Ви не мовчите, що УКУ є вільною спільнотою».

Розмовляла Олена КУЛИГІНА

Львів, 27 травня 2010 року

http://www.risu.org.ua/