A. Обжерливість

83. Потреба у їжі і питті природна для кожного живого організму. Їжа є необхідною для підтримання життя у тілі. Але часто ми їмо не лише задля підтримання життя, а з любови до самого процесу споживання їжі. Власне ця любов до їжі і може перетворюватися в обжерливість. Є різні типи цього гріха. Перший із них — це любов до надмірности у їжі . У кожної людини є певна особиста норма, зумовлена потребами її організму та способом життя. Святі Отці вважали, що з-за столу треба виходити із легким почуттям голоду і що вся їжа, спожита понад міру, шкодить душі. Цей тип обжер­ливости може проявлятися у сильному переїданні чи в постійній необхідності щось жувати протягом дня. Другий тип — це насо­лода смаком їжі . Любов до вишуканих смаків та делікатесів може перетворюватися на пристрасть і бути шкідливою. До гріха обжерливости відносять також пияцтво. Надмірне споживання алко­голю згубно впливає на волю людини та її вчинки, руйнуючи тим самим не тільки людську душу, але також суспільне стано­вище людини.

Б. Розпуста

84. Сексуальний потяг є нормальною функцією, властивою людському організмові. Однак суть гріха розпусти полягає не у самому факті існування такого потягу, а в постійному пошуку насолоди, яку він за собою несе. Коли сексуальне життя людини стає тільки засобом отримання насолоди, воно тягне за собою інші провини чи гріхи. Розпуста починається егоїзмом та бажанням догодити собі, часто — ціною щастя іншої особи. Згодом розпуста набирає дедалі більших розмахів, перетворюючись не тільки у збочений секс, але навіть у злочини. Ця пристрасть є небезпечною ще й під тим оглядом, що переборена на фізичному рівні, вона залишається на рівні думок і почуттів. Тому духовні отці наголо­шують на необхідності боротися із цією пристрастю до кінця життя.

В. Срібролюбство

85. Срібролюбством називається любов до матеріяльних благ, а особливо — до грошей як таких. Прагнення до багатства саме по собі не є властивим природі людини. Його коріння можна шукати в інстинкті самозбереження, що є прагненням повноти життя в Бозі. Однак необхідно визнати, що нерідко бажання до збагачення переходить усі розумні межі. Для декого воно є самоціллю, а для декого — засобом здобуття чогось іншого, наприклад, влади чи слави. Найрозповсюдженішим варіянтом є той, коли людина бажає і влади, і слави одночасно. Проявами цього гріха є також скупість та зажерливість.

Г. Сум

86. Слово «сум» означає стан смутку, скорботи чи стурбова­ности і завжди пов'язується із якимись тривогами та викликає загальне почуття дискомфорту в душі. Святі Отці розрізняли сум-пристрасть та сум-скорботу людини за свої гріхи. Другий вид смутку можна вважати єдино дозволеним для християнина.

Існують два типи суму-пристрасти. Перший тип найчастіше викликаний іншою пристрастю: гнівом, розпустою, срібро­любством чи марнославством. Коли ми бажаємо задовольнити свою пристрасть, але не можемо цього зробити, то входимо у стан смутку, який може перетворитися навіть у відчай та самогубство. Другий тип суму походить від надмірного переживання про свою долю, а також — від надмірних турбот. Зайве піклування про своє майно, ближніх, про своє майбутнє також є виявом цього гріха. Подібні турботи не тільки гріховні, але й даремні. Вони походять з маловір'я та надмірної гордости. Забуваючи про свою неміч, ми думаємо, що тільки своїми силами можемо чогось досягнути. Найкращою відповіддю на цей гріх є слова євангелиста Матея (Мт. 6:26–27): «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть?»

Ґ. Гнів

87. Гнівом називається не тільки бурхливий вияв злости, спрямо­ваний на ближнього. Гнів — це злісний стан душі. Буває три види гніву:

• гнів, який палає всередині. Таким гнівом називається не тільки прихована злість, що не виявляється у словах та вчинках, — це постійний стан душі, який не обов'язково має бути спрямова­ним на якийсь визначений об'єкт. Образа — це також внутрішній гнів.

• гнів, що виявляється у словах та вчинках. У будь-якому грубому, неввічливому, позбавленому лагідности і любови слові проявляється наш гнів. Найпоширенішою формою такого гніву є спалахи люті.

• гнів, який горить протягом довгого часу, або злопам'ятність. Такий вид гніву найбільш противний Богу, оскільки Господь наголошує на тому, щоби щиро прощати образи.

Гнів у будь-якому вигляді — це дуже небезпечна пристрасть, оскільки веде до чоловіковбивства.

Д. Нудьга

88. Нудьгу святі Отці називали виснаженням та втомою душі. Різницю між сумом і печаллю доволі важко виявити, оскільки нерідко перша пристрасть переходить у другу. Однак, якщо людина, яку здолав сум, недооцінює могутности Господа, то людина у нудьзі — недооцінює Його милосердя. Сум заставляє сподіватися лише на власні сили, тоді як нудьга взагалі відбирає надію. Сум можна подолати, коли забрати його причину, а нудьга, як правило, не має конкретної причини. Нудьга має також хроно­логічну залежність — посилюється у полудень, тому в аскетичній літературі її називають «бісом полуденним». Нудьга породжує почуття втоми, гидоти, жалю за втраченим часом, переконуючи людину, що вона не може спастися і що її зусилля та праця пішли намарно; нудьга приводить людину до фізичного виснаження, спричинює хвилювання душі та запаморочення розуму. Людина стає малодушною, вразливою та нездатною до духовних зусиль і подвигів. Нудьга може бути такою, яка наганяє сон і виявляється у лінивстві тіла та душі, а буває такою, яка виганяє з дому, і людина починає віддаватися розвагам, боячись самотности, бо самотність веде її до першого типу нудьги. Боротися із нудьгою допомагає праця, а також постійне зусилля над собою, щоб не попадати під вплив нудьги.

E . Марнославство

89. Марнославство — це любов до земної, щоденної слави та бажання всіляких почестей. Думка про нас інших людей — ось дзеркало, перед яким стоїть більшість, роблячи себе такими, якими їх хочуть бачити інші. Симптоми марнославства: нетерпимість дорікань, критики, небажання визнати свої помилки, постійне бажання похвали та думки про реакцію інших людей на якийсь учинок чи думку. Марнославство виявляється як у вихва­лянні своїми матеріяльними здобутками, розумовими здібно­стями чи талантами, так і в бажанні марної слави через свої духовні досягнення. Цей другий тип марнославства особливо характерний для неофітів та монахів.

Є. Гордість

90. Гордість — найнебезпечніша пристрасть і мати всіх гріхів. Саме через гордість сатана відпав від Бога і саме гордість призво­дила до краху багаторічні зусилля багатьох святих. Коли зникає гордість, залишається тільки смирення перед Господом і любов до Нього.

Гордий зазвичай не бачить свого гріха, він вразливий і само­любний, йому важко пробачити і важко просити пробачення, важко поступитися в суперечці, він не любить слухати ні рівних собі, ані старших від себе. Він не любить наказового тону, надаючи перевагу смиренним проханням. Він часто спалахує гнівом, пам'ятає спричинене йому зло і постійно осуджує інших людей. Буває гордість, яка проявляється в небажанні визнати чиїсь переваги, а буває гордість, що підступно опановує тих, хто вже досягнув якихось духовних чеснот. Найкращим засобом боротьби з гордістю є вправляння у покорі, яка відкриває людину до Бога, робить її здатною сприйняти Його переображуючу та визволяючу силу.

На християнському Сході вчення про гріх носить терапев­тичний характер. Духовні отці, аналізуючи гріховні стани та їх прояви, ставили собі за мету вилікувати грішника від цієї хвороби, вказати йому дорогу до одужання і справжньої свободи. Таке духовне зцілення у Христі за допомогою діянь Святого Духа робить християнина знову повноцінним та здатним до діяльности у Христі.

Джерело: http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/moral/7/