Доволі часто доводиться бачити, як чи то звичайні перехожі, чи то навіть державні мужі на тілі, на одязі, на авто, а то й на пеленах дітей, яких несуть до церкви, до Хрищення(!), чіпляють червоні нитки, стрічки. Коли запитати для чого вони це роблять – пояснюють – аби захистити себе, дітей чи майно від зла, від завидющих очей – вроків. На жаль, ніхто з цих людей не може точно пояснити, яким саме чином ця нитка – а не щит віри (Еф. 6, 16) має їх захистити, однак всі вони твердо переконані, що такий захист дієвий. І водночас, ні для кого не секрет, що саме червоні нитки є частим підручним засобом у різних магічних обрядах.

Зважаючи на значне поширення такої практики носіння червоних ниток серед християн, спробуймо детальніше придивитися та зрозуміти це явище.

Найкраще на це запитання дає відповідь Святе Письмо в описі закону про червону ялівку.

Розгляньмо його дещо детальніше. У книзі Чисел 19, 1-22, зокрема у другому рядку, Господь говорить до Мойсея та до Арона: «Ось установа закону…». «Установа закону» – в оригіналі Хукат Га-Тора. Біблія виділяє деякі установи/закони/заповіді та називає їх «установи закону». Але ж вони серед інших установ, які теж із закону/Біблії. То чим же вони відрізняються.

Хукат є похідним від слова «хука» і означає установи закону, яким на рівні людського розуміння неможливо дати обґрунтування. До такого виду установ/законів, крім закону про червону ялівку, є, наприклад, установи кашруту – придатності в їжу м`яса певних тварин – чи їх не придатності.

Числа19:2-5: «Ось установа закону, що заповідає Господь. Нехай візьмуть для тебе безвадну червону ялівку, що в ній нема вади, що на неї не накладали ярма. І дасте її до священика Елеазара, а він виведе її поза табір. І заріжуть її перед ним. І візьме Елеазар пальцем своїм її крови, та й покропить кров’ю її перед скинією заповіту сім раз. І спалиться та ялівка на його очах, шкура її, і м’ясо її, і кров її з її нечистостями спалиться». Слід зазначити, що в дослівному перекладі – ялівка повинна бути червоного кольору (часто перекладають рудого).

Отож, йдеться про ялівку червоного кольору, без хиби, вади, та ще й таку, яку не використовували для робіт, що вимагають застосування ярма. Її різали, спалювали повністю, а попіл змішували з водою й використовували цю суміш для процедури очищення. Людину, яка стала духовно нечистою, окроплювали сумішшю попелу з водою, потім вона проходила ще деякі процедури і ставала чистою. Однак людина, яка окроплювала нечистого, хоча й не на довго, сама ставала нечистою.

Що в цьому випадку означає саме червоний колір? Це символ суперматеріалізму, колір крові – знак сили тваринного походження. Біблія, в якій відсутні випадковості (Мт. 5, 18: «По правді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все») недарма підкреслює, що ялівка повинна бути повністю червоною. Якщо ялівка мала хоча б дві волосинки іншого кольору таку ялівку до виконання цієї установи закону не використовували.

Червона ялівка, описана в Біблії, є символом «абсолютного» матеріалізму. Вимога щодо відсутності хиби – вказує, що для очищення потрібна модель «повноцінного» ворога віри в Бога. Пам`ятаймо, що не ялівка є ворогом віри, а лише символом такого ворога. Третя вимога – не застосування ярма – це модель вільної ідеї матеріалізму, у всій своїй силі та повноті. Ярмо, в цьому випадку, символізує визнання іншої сили, яка домінує над ідеєю матеріалізму.

Отож, відповідно до установи про червону ялівку, яку спалювали повністю, – силою вогню спалювали матеріальність, попіл змішували з водою – символом Божого слова, духовності, добра.

У цих установах Біблія говорить про те, що спалена матеріалістичність разом із словом Божим, добром, духовністю очищує людину від духовної нечистоти.

Мовою Старого Завіту червоний – адом/едом, однокорінним до нього є слово адама – земля. Нагадаємо – Едом – друге ім`я Ісава – брата-близнюка і водночас ворога Ізраїля (Бут. 25.30).

В Ісаї 1, 18 читаємо: «Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони!».

Червона нитка на руках – це не просто забобон – який нічого не означає – це «погони» матеріалізму, земного, цьогосвітнього – і їхнього князя. Це знак для бісів – людина показує – «ми свої», ми цьогосвітні. Особливо разючим є цей знак, коли люди із червоними нитками несуть своїх дітей на хрищення до церкви. Роблять це, не зважаючи навіть на слова молитви в часі Таїнства, якими священик просить Бога, щоб з’єднав з життям дитини свого ангела для охорони. Охорона приписується нитці, а не ангелові, матеріальному предметові, а не посланцю Всевишнього.

У Старому Завіті добрих три десятки місць, де слово Боже називає Бога щитом для свого народу – нам слід уповати на Бога, на нашу віру, яка дає нам підставу сподіватися (очікувати) обіцяного захисту від БОГА (Бут. 15, 1; Втор. 33, 29; Пс.3, 3 …).

Що більше, Ісус Духа Святого неодноразово називає Утішителем, що грецькою «параклітос». Тобто також і Захисник. Бог є Захисником для кожного, хто в Ньому і з Ним перебуває. Але, пов’язуючи червону нитку, батьки тим самим кажуть – ми не потребуємо Твого захисту, ми не потребуємо щита віри, а ні Захисника. Що доброго може з цього бути?

© Milites Christi Imperatoris