Святі апостоли молитвою і постом готувалися до Зіслання Святого Духа. Вони багато молилися й постили, доки почали проповідувати святе Євангеліє. Після молитви й посту вони висвячували нових пресвітерів на апостольську працю, як це читаємо в Діяннях апостолів: “Вони настановили їм по церквах пресвітерів, а після молитви й посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували” (14, 23). Святий Йоан Золотоустий свідчить, що “апостоли майже завжди постили” (Бесіда. 57, на св. Мт. ).

Тож і свята Церква з давніх-давен молитвою і постом приготовляє своїх вірних до великого празника Святих верховних апостолів Петра й Павла, пам’ять яких святкуємо 29 червня, а наступного дня ще й Собор 12 апостолів. Цей піст настає після святої П’ятдесятниці, тому в давнину деколи його називали постом П’ятдесятниці. Він знаний також, як піст святих апостолів, піст Апостольський, піст Петрів і піст літній. Наш народ зве його Петрівкою.

Піст святих апостолів дуже давній, бо сягає перших віків християнської віри. З IV століття маємо про нього свідчення святого Атанасія Великого і святого Амвросія Медіолянського, а з V ст. святого Льва Великого і Теодорета Кирського. Найдавніше свідчення про Петрівку дає нам святий Атанасій Великий († 373). У своєму листі до цісаря Констанція, де скаржиться на переслідування від аріян, він пише: “У часі тижня після святої П’ятдесятниці народ, що зберігав піст, вийшов на цвинтар молитися”. “Господь так вирішив, — каже святий Амвросій († 397), — щоб ми брали участь в Його муках в часі Чотиридесятниці, так, щоб і раділи ми Його воскресенням під час П’ятдесятниці. Ми не постимо в П’ятдесятниці, тому що в ті дні сам Господь перебував з нами… Бути разом з Христом — це наче пожива для християн. Тож у часі П’ятдесятниці ми живимося Господом, що з нами перебуває. Після тих днів, коли Господь піднісся на небо, ми знову постимо” (Бесіда. 61).

Святий Лев Великий († 461) говорить: “Після празника П’ятдесятниці піст особливо необхідний, щоб його подвигом очистити наші думки і стати гідними дарів Святого Духа… Тому то установлений незмінний і спасенний звичай, щоб після святих і радісних днів, що їх празнуємо в честь Господа, який воскрес із мертвих і потім піднісся на небо, і після прийняття дару Святого Духа, — приходив подвиг посту” (Бесіда. 74 і 76).

Паломниця С. Етерія (кінець IV ст. ) у своєму щоденнику згадує, що наступного дня після празника П’ятдесятниці починався піст. В Апостольських постановах (IV ст. ) сказано: “Після П’ятдесятниці празнуйте одну седмицю, а потім зберігайте піст, бо справедливість вимагає, щоб радіти після одержання дарів Божих і постити після відпочинку тіла”.

Із свідчень IV сторіччя виходить, що в Олександрії, Єрусалимі й Антіохії піст Апостолів був пов’язаний з П’ятдесятницею, а не з празником святих апостолів Петра й Павла. У перші століття після П’ятдесятниці був звичайно один тиждень радости, тобто загальниця, а потім один тиждень посту.

Про Петрів піст згадується в канонах царгородського патріярха Никифора (806-815). В уставі святого Теодора Студита сказано про Чотиридесятниці святих апостолів. Симеон Солунський († 1429) так пояснює мету цього посту: “Піст апостолів слушно встановлений в їхню честь, бо через них ми одержали дуже багато благ і вони є для нас прикладом і вчителями посту… Ми, згідно з Апостольськими постановами, що їх уклав Климент, після Зіслання Святого Духа один тиждень празнуємо, а потім у наступному тижні постом віддаємо честь апостолам, що навчали нас постити”.

ТРИВАННЯ ПЕТРІВКИ

Піст Петрівки ввійшов у практику в Церкві не дорогою закону, але через звичай. З тієї причини тривалий час не було одностайности ані щодо його дотримання, ані щодо часу його тривання. Одні постили 12 днів, другі — 6, инші — 4, а ще инші — тільки один день. Антіохійський патріярх Теодор Вальсамон († 1204) про Петрівку каже: “За сім днів і більше до празника Петра й Павла всі вірні, тобто миряни й монахи, зобов’язані постити, а хто б не хотів, то хай буде виключений з християнської спільноти”.

З твору Про три чотиридесятниці, який приписують монахові синайської обителі Анастасієві Синаїтові (VI-VII ст. ), довідуємося, що піст апостолів тривав від першої неділі після П’ятдесятниці аж до празника Успення Пресвятої Богородиці. Пізніше від нього відділився Успенський піст, і з Петрівки виключено місяць липень. Симеон Солунський говорить про один тиждень посту Петрівки. Сирійці-уніяти зменшили цей піст до чотирьох днів, а сирійці-яковіти дотримуються його разом з греками.

Піст святих апостолів у нашій Церкві триває від неділі Всіх святих до 29 червня — празника святих Апостолів Петра й Павла. Він може бути довший або коротший, залежно від того, коли випадає празник Пасхи. Випаде празник Пасхи скоріше — довша Петрівка, випаде пізніше — коротша Петрівка. Найбільше вона може мати шість тижнів, а найменше — один тиждень і один день. Тривання Петрового посту вже на початках християнської України був той самий, що й сьогодні.

Петрів піст є дещо лагідніший, ніж Великий піст перед Пасхою. Київський митрополит Георгій (1069-1072) у своєму Уставі не дозволяє під час Петрівки вживати ані м’ясні, ані молочні страви. У середу і п’ятницю він приписує суху їжу, тобто хліб і воду чи сушені фрукти. У вівторок, четвер, суботу й неділю дозволяється їсти рибу два рази на день й пити вино. Крім того, ще наказується робити по сто поклонів денно до землі, за винятком суботи, неділі і свят. Митрополит Георгій був грек, тому можна припустити, що він приписав нашій Церкві таку саму практику Петрівки, яку той час мала грецька Церква.

Замойський Синод 1720 року пригадує, що в нас Петрівка триває від першої неділі після Зелених свят, тобто від неділі Всіх святих, до празника святих апостолів Петра й Павла. Синод уважає, що від цього посту можна звільняти селян і робітників частково або цілком тому, що він припадає на час жнив. Львівський Синод 1891 року на час Петрівки дозволяє в понеділок, середу і п’ятницю набіл, а в инші чотири дні тижня м’ясні страви, але накладає на мирян обов’язок перед обідом і перед вечерею проказувати п’ять разів “Отче наш” і п’ять разів “Богородице Діво”, а духовні особи мають відмовляти п’ятдесятий псалом.