Майже кожний тиждень Великого посту має свої богослужбові особливості. Треба передовсім сказати про суботи й неділі, кожна з яких присвячена якійсь події з життя Церкви, Ісуса Христа, його Пресвятої Матері або святих.

І якраз шостий тиждень святої 40-ці відзначається тим, що духовно готує нас до двох великих і світлих подій з життя Ісуса Христа: воскресення Лазаря, якому присвячена субота перед Квітною неділею, і тріюмфальний в’їзд Христа Господа до Єрусалима, який Церква празнує у Квітну неділю.

Тож погляньмо дещо ближче як на саму седмицю Квітної неділі, так і на святкування Лазаревої суботи та її духовне значення.

СЕДМИЦЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ

У наших церковних книгах цей тиждень має назву седмиці ваїй (себто пальмових гілок), квітної або квітоносної. Головна тема богослужень цього тижня — це завершення Великого посту, приготування вірних до великого чуда воскресення праведного Лазаря і до тріюмфу Квітної неділі.

У п’ятницю цього тижня властиво закінчується Великий піст. Субота Лазаря вже поза постом святої 40-ці. На цьому наголошують богослуження тижня. У п’ятницю на стихирах вечірні співаємо: “Довершивши корисну для душі 40-цю, дозволь нам, Чоловіколюбче, видіти і святу седмицю Твоїх страстей, щоб прославити в ній велич Твою і невисказане задля нас провидіння Твоє та однодушне заспівати: “Господи, слава Тобі”.

У перших віках християнської віри монахи мали такий звичай, що на час Великого посту багато з них ішло поза монастир на самоту чи в пустиню, щоб там у молитві й пості проводити час святої 40-ці. А в п’ятницю перед суботою Лазаря вони знову поверталися до своїх монастирів. Тому в четвер на каноні утрені Церква звертається до них: “Ви, що в пустинях і печерах, зійдіться і прийдіть, щоб стрінути піснями грядучого на осляті Господа слави” (Четверта пісня). На великій вечірні перед Квітною неділею всі монахи, зібравшись разом, уже радісно співали: “Сьогодні благодать Святого Духа нас зібрала, і всі, взявши хрест Твій, кличемо: “Благословен, що йде в ім’я Господнє, осанна во вишніх”.

Головна особа церковних богослужб цієї седмиці — праведний Лазар. Богослужба понеділка називає цей тиждень присінком до суботи Лазаря: “Відчинився присінок Лазаревого воскресення, — сказано у восьмій пісні канону утрені, — бо йде Христос, щоб зі сну воскресити померлого й побороти життям смерть”. На восьмій пісні канона утрені вівторка співаємо: “Радуйся, Витаніє, вітчизно Лазаря, бо Христос, прийшовши до тебе, велике звершить воскресивши Лазаря”.

У відправах цього тижня Церква часто закликає вірних, щоб добрими ділами гідно готувалися до зустрічі Христа: “Несучи гілки добрих діл і пальмами чистоти, всі приготуймося на зустріч Христа, що надходить до Єрусалима, як Бога нашого” (Дев’ята пісня канону утрені понеділка). “Злучивши любов з милосердям, спішімось, вірні, щоб послати їх Христові на вмоління, щоб і нас воскресив із гробу прихованих похотей наших” (Четверта пісня канону утрені четверга).

Святкування події воскресення Лазаря в суботу перед Квітною неділею сягає перших віків християнства. У IV столітті на Сході Лазарева субота вже була загальним урочистим празником.

Паломниця IV віку Сильвія Етерія подає детальний опис тогочасного святкування суботи Лазаря в Єрусалимі. У щоденнику її паломництва читаємо, що того дня після ранішньої Літургії була окрема процесія до дому Лазаря у Витанії, віддаленої на дві милі від Єрусалима. У процесії брав участь єпископ Витанії, священики, монахи і багато вірних. Процесійний похід по дорозі, недалеко Витанії, відвідував церкву, що була на тому місці, де Марія, сестра Лазаря, зустріла Господа і звістила йому про смерть свого брата. У цій церкві читають уривок зі святого Євангелія, в якому сказано про зустріч Марії та Христа Господа. Потім усі, співаючи гимни і псалми, ішли до гробу Лазаря. Тут уже було так багато людей, що вони вкривали всі довколишні поля. При гробі Лазаря правили богослужбу, на якій читали Євангеліє про воскресення Лазаря.

Церковні піснеписці VII і VIII століття: святий Андрій Критський, святий Косма Маюмський і святий Йоан Дамаскин — склали стихири й канони для служби Лазаревої суботи. Ця служба має характер Господського празника, про що свідчить на її утрені “Ангельський Собор”, “Христово Воскресеніє” і “Свят Господь Бог наш”, взяті з неділі. Цього дня, замість “Святий Боже”, береться на Літургії “Єлици во Христа”, бо колись у Лазареву суботу відбувалося хрещення катехуменів (оглашенних).

За церковним переданням праведний Лазар після свого воскресення покинув Витанію, бо жидівська старшина хотіла і його вбити. Він пішов на острів Кипр, де був єпископом і там помер, проживши ще ЗО літ від свого воскресення.

Пролог, себто книга життєписів святих Східної Церкви, подає перенесення мощей праведного Лазаря на 17 жовтня. Тут сказано, що грецький цісар Лев Філософ (886-912) збудував у Царгороді церкву на честь Лазаря. Він віднайшов його мощі на Кипрі, що мали бути в мармуровій труні з написом: “Лазар чотириденний, друг Христовий”. Ті мощі цісар Лев наказав покласти до срібної домовини і перевезти до церкви Лазаря у своїй столиці.

Латинська Церква вшановувала пам’ять Лазаря у п’ятницю 4 тижня Великого посту і другий раз 17 грудня.

Ісус Христос здійснив багато чудес за час Свого життя та жодне з них не було таке велике, як воскресення Лазаря.

Це чудо було для багатьох дуже переконливим доказом Христового божества. Один з Отців Церкви каже: “Спаситель вирвав дочку Яїра з рук смерти, юнака з Наїну із зубів смерти, а Лазаря зі самого нутра смерти”. Ця подія становить кульмінацію Христового об’явлення за допомогою чудес. Тут Христос виступає як Пан життя і смерти, як Переможець смерти, як всемогутній Бог. Відомий церковний письменник і аскет о. М. Мешлер, розважаючи про велич цього чуда і його дію на жидів, каже: “Це вже не був Ісус із Назарета, ані могутній учитель, ані один з давніх пророків, ані якийсь дух з другого світу, — це був Сам Живий Бог. Одне його слово звенить через безодню вічности і знову приводить душу з кінця потойбічного світу. Промінь блискавки проходить крізь темноту гробу і засвічує в мертвих костях іскру життя” (Життя ГНІХ у Розважаннях, т. II, с. 103-4). Це чудо є водночас символом славного Христового воскресення і прообразом воскресення всіх людей.

Велич і слава цього чуда були безпосередньою причиною Христового тріюмфального в’їзду до Єрусалима у Квітну неділю. Захоплений нарід вітав Христа не тільки як свого пророка, але і як свого Месію, свого Царя і Господа.

Укінці воскресення Лазаря прискорило муки і смерть нашого Спасителя. Багато людей увірували в Христа та йшли за Ним, а це занепокоїло жидівську старшину, яка скликала раду. “Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду, — читаємо у святому Євангелії від Йоана, — і заговорили: “Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у Нього…

Від того дня, отже, ухвалили вони Його вбити” (11, 47-48 і 53). “Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити” (12, 10).

Хай це величне й дивне чудо воскресення Лазаря скріпить і нашу віру в Христове божество та наше власне воскресення. Той самий Христос, що воскресив чотириденного Лазаря, у свій час і нас воскресить до щасливого й вічного життя. Він сам нас запевняє: “Я — воскресення і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!” (Йо. 11, 25).